Ухвала суду № 25340062, 03.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2012 р.Справа № 2а-1670/1904/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2012р. по справі № 2а-1670/1904/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське зерно"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" (далі - ТОВ "Українське зерно", позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - ДПІ у м. Полтаві, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003602301 від 12 січня 2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову суду, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача та представник відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Також відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, письмового заперечення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське зерно" зареєстроване виконавчим комітетом Полтавської міської ради 14 липня 1998 року, ідентифікаційний код юридичної особи -30044094 (а.с. 12-13).

Позивач взятий на податковий облік як платник податків ДПІ у м. Полтаві 15.07.1998 року за № 4028. ДПІ у м. Полтаві в період з 15.12.2011 року по 21.12.2011 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Українське зерно" щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ "Сістем зерно маркет" за серпень-вересень 2011 року.

За результатами даної перевірки ДПІ у м. Полтаві складений акт від 21.12.2011 року № 9414/23-2/30044094, у висновках якого відповідачем зазначено про порушення ТОВ "Українське зерно" вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого: - занижено позитивне значення по Декларації з ПДВ за серпень 2011 року на суму 6713 грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення на суму 6713 грн.; - завищено від'ємне значення по Декларації за вересень 2011 року на суму 2351 грн. (а.с. 30-49).

На підставі висновків вказаного акта перевірки, ДПІ у м. Полтаві 10.05.2011 р. прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 року № 0003602301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9064 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення за результатами адміністративного оскарження залишено без змін, а скарга без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача правомірні та такі, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до приписів абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ "Українське зерно" (замовник) та ТОВ "Сістем Зерно Маркет" (перевізник) укладено договір перевезення № 131-ТЗ від 01 серпня 2011 року, згідно якого перевізник зобов'язується надати замовнику автотранспортні послуги (послуги перевезення вантажів), пристосованими для перевезення заявленого до перевозки вантажу транспортними засобами (автомобілями) в період з 01 серпня 2011 року по 31 грудня 2011 року, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити перевізнику вищевказані послуги на умовах даного договору. (а.с. 10-11).

На виконання умов вказаного договору перевезення, ТОВ "Сістем Зерно Маркет" виконало визначені договором послуги з перевезення вантажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи: рахунками-фактурами, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними. (а.с. 51-100).

На підставі отриманих податкових накладних включено відповідну суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість. (а.с. 141-147, 205-230).

Оглянувши податкові накладні, виписані ТОВ "Сістем Зерно Маркет" для документального оформлення виконання умов договорів з перевезення, колегія суддів не знаходить підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме: податкові накладні містять адресу місцезнаходження покупця та постачальника, одиниці виміру товару, кількість проданого товарів, ціну продажу. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

За матеріалами справи, оплата послуг по вищевказаному договору перевезення підтверджується копіями платіжних доручень. (а.с. 158-164).

Колегія суддів також зазначає, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), котрі затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568, визначають товарно-транспортні накладні обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил, товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

При оформленні товарно-транспортних накладних необхідно дотримуватися загальних вимог щодо змісту первинних документів. Такі вимоги містяться у пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 та частині 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як вбачається із матеріалів справи, транспортування товарів здійснюється відповідно до договору поставки №131-ТЗ від 01.08.2011 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а саме: належним чином завіреними копіями товарно-транспортних накладних (54-56, 59, 63, 67-68, 72-79, 83-90, 94-95, 99-100).

Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію контрагента позивача - ТОВ "Сістем Зерно Маркет" на момент здійснення господарських операцій судовим розглядом не встановлено, продавець був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно відсутності прізвища особи уповноваженої на вчинення відповідних дій у первинних документах, а саме рахунках фактури та актах сдачі-приймання робіт, колегія суддів зазначає наступне, як вбачається з матеріалів справи вище зазначені документи не містять дефектів форми і змісту, а відсутність розшифровки прізвища ім'я та по-батькові особи уповноваженої на вчинення відповідних дій за наявності його підпису та печатки юридичної особи не є суттєвим порушенням, яке може вплинути на відповідність первинного документу вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки зазначені документи містять всі необхідні документи.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, отже позивач не несе відповідальності за господарську діяльність своїх контрагентів. Податковим кодексом України також не ставиться в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Доказів порушення безпосереднім контрагентом позивача - ТОВ "Сістем Зерно Маркет" за наслідками господарської операції з яким останнім сформовано податковий кредит, вимог податкового законодавства відповідачем суду не надано, в результаті чого б вказаному підприємству визначені податкові зобов'язання, у тому числі за наслідками операцій з позивачем у справі, про що прийняті податкові повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що укладаючи вищезгаданий договір, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а їхні наміри були спрямовані на ухилення від сплати податків, а тому висновки щодо нікчемності укладених правочинів, зроблені відповідачем в акті перевірки, є безпідставними.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних стравах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2012р. по справі № 2а-1670/1904/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бершов Г.Є.Судді(підпис) (підпис) Катунов В.В. Ральченко І.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бершов Г.Є.