Рішення № 25330719, 23.07.2012, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Дата документу23.07.2012

Справа №2-4427/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2012 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді: Наумової І.Й.

при секретарі: Кунець В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СоцСфера»до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого жилого приміщення та стягнення суми заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даними позовними вимогами. В обґрунтування позову зазначено, що на підставі договору купівлі-продажу №1544 від 15.05.2007 року, укладеного між позивачем та ЗАТ з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод», позивач став власником приміщення гуртожитку, який розташований по АДРЕСА_1 яке здає громадянам та надає послуги готельного типу. Позивач зазначає, що у кімнаті НОМЕР_1 даного гуртожитку, яка належить на праві приватної власності позивачу, мешкає відповідач. Позивач вказує, відповідач фактично мешкає в даній кімнаті, але відмовляється від укладання договору найму, який неодноразово позивач пропонував йому укласти. Позивач зазначає, що на теперішній час у відповідача відсутні законні підстави користуватись вищезазначеною кімнатою та отримувати комунальні послуги. Позивач зазначив що відповідач систематично не сплачує отримані комунальні послуги, чим завдає збитки позивачу. У зв'язку з вищевказаним позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по комунальним послугам у розмірі 2939,26 грн. та судові витрати, виселити відповідача, без надання іншого житлового приміщення, з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1

У судовому засіданні представник позивача Грон Д.С. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, зазначених в позові.

Відповідач та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували відносно позовних вимог, пояснили, що відповідач був поселений у гуртожиток на законних підставах, як особа, що мала статус біженця, мешкає у вищевказаній кімнаті протягом тривалого часу, на даний час він зареєстрований за даною адресою, у зв'язку з чим, у позивача не має правових підстав його виселяти без надання іншого житлового приміщення, договір найму не бажає укладати, оскільки позивач в ньому встановлює занадто високу оплату за користування житловим приміщення, та стягує оплату за комунальні послуги по завищеним тарифам, при цьому якість наданих послуг не відповідає їх вартості. Акти, надані представником позивача, про відмову в підписанні договору найму не можуть бути визнані судом належним доказом по справі, так як в них відсутні дані про те, коли та в який час відповідач повідомляв про укладення договору, не зазначені повноваження членів комісії та норми закону, які передбачають складання акту саме такого змісту. Також представник відповідача зазначив, що позивач взагалі не має права надавати комунальні послуги. В зв'язку з вищевказаним відповідач та його представник просили повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та інші докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини та правовідносини.

Відповідач був поселений, на підставі клопотання головного лікаря пологового будинку №7 м. Запоріжжя, в гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в червні 1996 р. строком на 3 місяці, зі своє сім'єю, які, як він мали статус біженців (а.с. 59).

Згідно до ч.ч.3, 4 ст.132-1 Житлового кодексу України біженцям надаються, у порядку, встановленому законом, жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання. Жила площа в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання надається за нормами, встановленими для проживання громадян у гуртожитках.

Відповідно ст.9 Закону України «Про біженців»від 24.12.1993 року, який діяв на момент виникнення вищевказаної обставини, особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, має право на користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення до вирішення питання про надання статусу біженця, але на строк не більше трьох місяців.

Тобто, відповідач був поселений в даний гуртожиток як біженець тимчасово строком на три місяці.

На підставі згоди-резолюції колишнього власника гуртожитку від 11.02.1997 р., відповідач був зареєстрований за вищевказаною адресою.

В 2000 р. та в 2003 р. між колишнім власником даного гуртожитку (ЗАО ЗАЗ) та відповідачем укладались договори найму житлового приміщення, розташованого за вищевказаною адресою, строком дії -1 рік (а.с. 61,62).

З копії паспорту відповідача, виданого 29.06.2006 р., вбачається, що відповідач є громадянином України та зареєстрований за вищевказаною адресою.

Пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачає, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала, або ж для відмови їй у цьому.

З 04.06.2007 р. і до теперішнього часу, Позивач є власником приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується договором купівлі продажу 15.05.2007 р. та витягом з державного реєстру права власності на нерухоме майно (а.с. 11, 13). Дане житлове приміщення є гуртожитком, що підтверджується інформацією наданої ОП «ЗМБТІ»від 12.03.2012 р. (а.с. 55).

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст.. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Позивач використовує житлові приміщення, які знаходяться за вищезазначеною адресою та належать йому на праві приватної власності, для здійснення підприємницької діяльності, а саме здає в найм житлові кімнати, за встановлену договорами найму оплату, та надає комунальні послуги наймачам житла. Даний факт підтверджений поясненнями сторін у судовому засіданні.

Згідно ст.. 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі.

Як вбачається з Актів складеними працівниками ТОВ «Соцсфера»від 21.01.2009 р. та від 19.12.2010 р. позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти договір найму житлового приміщення -кімнати НОМЕР_1 розташованої в гуртожитку за вищевказаною адресою, в якій відповідач фактично мешкав. Відповідачу пропонувались проекти договорів найму від 01.01.2009, та від 01.01.2011 р., але відповідач відмовився їх підписати, що підтверджується вищевказаними Актами. Факт складання даних Актів саме працівниками ТОВ «Соцсфера»підтверджується наказом про переведення №10 від 01.11.2005 року.

До теперішнього час договір найму спірного житлового приміщення між сторонами не укладений.

Згідно ст.ст.127, 128, 129 Житлового кодексу України, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

У трудових відносинах з підприємством, яке було колишнім власником гуртожитку, так і з позивачем, відповідач не перебував, що підтвердили сторони у судовому засіданні. У зв'язку з чим, ордер на вселення до спірного житлового приміщення відповідачу не надавався.

Згідно ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, встановлено, що відповідач проживає у спірному житлі без правових підстав, чим порушує права власника вільно користуватись та розпоряджатись належним йому майном.

Посилання відповідача на те, що відповідно до ст.19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забороняється виселення мешканців гуртожитку без надання їм іншого приміщення, судом не приймаються, оскільки дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності.

Клопотання відповідача щодо застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог не підлягає задоволенню, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідач відмовився підписати запропонований позивачем договір найму 21.01.2009 р., до суду за захистом своїх порушених прав позивач звернувся 31.10.2011 р., тобто в межах трирічного строку позовної давності.

На підставі ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 109 Житлового кодексу України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно ст.116 Житлового кодексу України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким чином позовні вимоги про виселення відповідача зі спірного житлового приміщення є обґрунтованими і підлягають задоволенню

Відповідач в своїх поясненнях підтвердив, що він отримував комунальні послуги і сплачував платежі за їх користування частково, що підтверджується і розрахунком заборгованості по даним послугам (а.с. 18).

Права та обов'язки споживачів житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про електроенергетику», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року, Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1357 від 26 липня 1999 року, Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1070 від 10 грудня 2008 року, та іншими законами та нормативними актами з питань надання окремих видів таких послуг. Згідно даним нормативно-правовим актам, споживач житлово-комунальних послуг повинен їх своєчасно оплачувати.

Відповідач в супереч даним вимогам не в повному обсязі сплатив отримані вищезазначені послуги, чим спричиняє позивачу матеріальні збитки.

Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача за отримані комунальні послуги та по квартплаті у період з січня 2010 р. по травень 2011 р. становить 2939, 26 грн.

Відповідач просив суд врахувати квитанції про сплату квартплати та оплату комунальних послуг (а.с. 36-40). При цьому суд не бере до уваги надані квитанції (а.с. 36-38) про сплату вищевказаних послуг за період з червня 2011 р. по грудень 2011 р., оскільки позивач не звертається з позовними вимогами про стягнення заборгованості по даним платежам за період з червня 2011 р. по грудень 2011 р. Судом також не враховані квитанції про сплату даних платежів за березень 2011 р., квітень 2011 р., травень 2011 р., оскільки як вбачається з даних квитанцій оплата проводилась дружиною відповідача, яка мешкає в кімнаті НОМЕР_2 даного гуртожитку, по комунальним послугам та квартплаті за користування кімнатами НОМЕР_2-НОМЕР_1, при цьому дані платежі враховані в розрахунок заборгованості ОСОБА_4 (по кімнаті НОМЕР_2 даного гуртожитку) (а.с.18). При цьому судом прийнято до уваги, що відповідачем сплачені дані послуги за період лютий 2011 р. у сумі 500 грн. (а.с. 39), але не враховані позивачем ні під час розрахунку заборгованості відповідача (по кімнаті НОМЕР_1), ні під час розрахунку заборгованості ОСОБА_4 (по кімнаті НОМЕР_2) (а.с. 17, 18), у зв'язку з чим дана сума підлягає відніманню від суми заборгованості (2939,26 грн. -500 грн. = 2439,26 грн.). Таким чином з відповідача підлягає стягнення сума заборгованості у розмірі 2439,26 грн.

Відповідач посилався на погану якість даних послуг, при цьому не надав суду, що він звертався до позивача чи до будь яких інших компетентних органів із заявами (скаргами) щодо неналежної якості наданих комунальних послуг.

Оцінивши наведені обставини та досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню з вищевказаних підстав.

Також з відповідача підлягають стягненню кошти понесені позивачем на сплату судових витрат у розмірі 171 грн.

На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст. 109, 116, 128, 129,132-1 ЖК УРСР, ст.ст. 267, 317, 319, 320, 321, 391, 810, 811 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 11, 60, 61, 88, 208-209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СоцСфера»до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого жилого приміщення та стягнення суми заборгованості - задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Соцсфера»(69027, м. Запоріжжя, вул. Барикадна, 39, р/р 26007336 в Філії ВАТ «Банк КІПРУ»у м. Запоріжжі, МФО 313407, ЄДРПОУ 33836599) заборгованість по квартплаті та за житлово-комунальні послуги у сумі 2439,26 грн. (дві тисячі чотириста тридцять дев'ять 26 коп.)

В задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

Суддя Наумова І.Й.