Ухвала суду № 25324332, 31.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 р.Справа № 2а-1440/12/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В.

Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Галан О.О.

представника позивача Гончар О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2012р. по справі № 2а-1440/12/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Харкова та просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.12.2011р. № 0001682330.

В обґрунтування заявленого позову зазначив, що згідно оскаржуваного податкового повідомлення -рішення позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 23005,00 грн., в тому числі за основним платежем -23004,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

Позивач з зазначеним податковим повідомленням-рішенням не погоджується, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, зазначаючи, що висновки, зроблені відповідачем під час проведення перевірки, за результатами якої прийнято рішення, є помилковими.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на доводи і обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача до суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного перегляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки не повідомив.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін, або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в листопаді 2011 року фахівцями ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" за період з 01.04.2011р. по 30.06.2011р.

За наслідками перевірки складено акт від 29.11.2011р. № 2348/23-306/14085922, за висновками якого встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження ПДВ в квітні - червні 2011 року на загальну суму 23004,00 грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 7668,00 грн., травень 2011 року -7668,00 грн., червень 2011 року -7668,00 грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення № 0001682330 від 06.12.2011р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 23004,00 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду в повній мірі доведено правомірність свого рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідач дійшов висновку, що контрагент позивача, по взаємовідносинам з яким сформовано податковий кредит, ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс", не знаходиться за юридичною адресою, не має технічних, технологічних, трудових ресурсів для здійснення реального вчинення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" 01.02.2011р. укладено договір підряду № 191, відповідно до умов якого ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" (за договором -підрядник) зобов'язався виконувати роботи з сервісного обслуговування технологічного обладнання, системи вимірювання та регулювання параметру, системи діагностування технічного стану вимірювальних приладів, системи частотного регулювання, а позивач (за договором -замовник) зобов'язувався прийняти та сплатити виконані роботи.

Згідно п. 2.3 договору строк його дії з 01.02.2011р. по 31.12.2011р. Згідно п. 3.3 договору розрахунки за ним здійснюються на умовах щомісячної оплати рівними частинами по 46008,0 грн. згідно акту прийому-передачі виконаних робіт та виставленого підрядником рахунку. В зв'язку з укладеним договором ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" на адресу позивача виписано податкові накладні від 14.04.2011р. № 69 (а.с. 46), від 11.05.2011р. № 38 (а.с.48), від 08.06.2011р. № 58 (а.с.50), за якими позивачем в подальшому сформовано податковий кредит з ПДВ.

На підтвердження виконання робіт за договором позивачем до суду надано копії актів прийому-передачі робіт від 31.05.2011р. (а.с. 47), від 30.06.2011р. (а.с. 49).

В подальшому роботи за договором не виконувалися за усною домовленістю сторін, в зв'язку з чим його дію фактично достроково припинено.

Колегія суддів зауважує, що в наданих актах здачі - приймання робіт не зазначено конкретного переліку робіт, що були виконані, хоча договір, на виконання якого складені зазначені акти, передбачав виконання різного виду робіт. Також зазначені акти не містять адрес, за якими розташовано обладнання, ремонт та технічне обслуговування якого проводилися.

Крім того, дострокове припинення дії вказаного договору мало бути оформлено сторонами у тій самій формі, що і договір згідно приписів ч.3 ст. 214 ЦК України, проте сторонами його дію припинено, в зв'язку з чим у податкового органу обґрунтовано виникли сумніви щодо економічної доцільності та необхідності укладення договору.

Таким чином сама лише наявність вказаних документів не може свідчити про реальність вчинення та виконання угоди за відсутності доказів, що підтверджують фактичне виконання угоди.

Позивачем до суду не надано переконливих доказів, які б свідчили про реальність здійснення укладеної угоди, при вирішенні справи судом таких доказів не виявлено.

Разом з тим, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" вказує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно приписів п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.п. 198.3. зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу положень Податкового кодексу України судом встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень ст. 201 Кодексу.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем податковий кредит сформовано за господарськими операціями, які не підтверджено у повній мірі згідно вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та відсутність підстав для їх скасування.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 01.03.2012 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2012р. по справі № 2а-1440/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Рєзнікова С.С.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.

Повний текст ухвали виготовлений 05.06.2012 р.