Ухвала суду № 25322610, 04.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2012 р. м. Київ К/9991/81190/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2011 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 р.

у справі № 2а-7681/10/8/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобі-Дізайн»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мобі-Дізайн»(надалі - позивач, ТОВ «Мобі-Дізайн») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі (надалі -відповідач, ДПІ у м. Сімферополі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2011 р. (суддя -А.О. Кушнова), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -З.І. Курапова, судді: А.В. Привалова, Т.Р. Лядова) позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим № 0013532301/0 від 26.10.2009 р., № 0013532301/1 від 28.01.2010 р., № 0013532301/2 від 26.02.2010 р. та № 0013532301/3 від 31.05.2010 р. за платежем «податок на прибуток»у сумі 276 931,50 грн.; № 0013542301/0 від 26.10.2009 р., №0013542301/1 від 28.01.2010 р., № 0013542301/2 від 26.02.2010 р. та № 0013542301/3 від 31.05.2010 р. за платежем «податок на додану вартість»у сумі 310 048,50 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Мобі-Дізайн»3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої 07.10.2009 р. складено акт № 9736/23-7/34897626 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.3 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що призвело до заниження податку на прибуток, у періоді, що перевірявся, на загальну суму 184 621,00 грн.; підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 206 699,00 грн.

На підставі акта відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення: від 26.10.2009 р. № 0013532301/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 276 931,50 грн., у тому числі 184 621,00 грн. основного платежу та 92 310,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 26.10.2009 р. № 0013542301/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 310 048,50 грн., у тому числі 206 699,00 грн. основного платежу та 103 349,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказані податкові повідомлення-рішення були предметом адміністративного оскарження, за результатами якого скарги позивача були залишені податковими органами без задоволення, а вказані рішення -без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2008 р. між позивачем (позикодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Мобільний офіс» (надалі -ТОВ «Мобільний офіс») (позичальник) укладено договір безвідсоткової позики № 1 (надалі -Договір).

Відповідно до приписів пункту 1.1 Договору позивач (позикодавець) зобов'язався передати у власність ТОВ «Мобільний офіс»(позичальника) грошові кошти у сумі, визначеній договором, а останній зобов'язується повернути їх позикодавцю.

Згідно з умовами пунктів 2.1 та 4.1 Договору сума позики складала не більше 651 100,00 грн. та надавалася до 01.05.2008 р.

При цьому, відповідно до пункту 5.1 Договору позичальник зобов'язався повернути суму позики в останній день строку, встановленого у пункті 4.1 даного Договору. Сума позики підлягала поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця або іншим шляхом, узгодженим з позикодавцем. Днем повернення позики (її частини) вважався день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок позикодавця.

У подальшому, а саме 05.05.2008 р. між ТОВ «Мобі-Дізайн»(позикодавець) та ТОВ «Мобільний офіс»(позичальник) було укладено ще один договір безвідсоткової позики № 2 (надалі -Договір № 2).

Відповідно до пункту 1.1 Договору № 2 позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі, встановленому цим договором, а позичальник зобов'язався повернути їх позикодавцю.

Сума позики за Договором № 2 склала не більше 70 000,00 грн. та була надана до 31.05.2008 р.

Умови повернення позики були аналогічними до умов визначених у Договорі від 01.04.2008 р.

Крім того, 02.06.2008 р. позивач (позикодавець) уклав з ТОВ «Мобільний офіс»(позичальник) договір безвідсоткової позики № 3 (надалі -Договір № 3), відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у сумі, яка не перевищує 169 200,00 грн., строком до 01.07.2008 р.

Судами встановлено, що загальна сума безвідсоткової позики, наданої позивачем на підставі вищевказаних договорів у квітні червні 2008 р. склала 890 180,29 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, а також листами ТОВ «Мобі-Дізайн»№ 10-04/1 від 10.04.2008 р., № 16-04/1 від 16.04.2008 р., № 22-04/1 від 22.04.2008 р., № 25-04/1 від 25.04.2008 р., № 30-04/1 від 30.04.2008 р., № 23-05/1 від 23.05.2008 р., № 03-06/1 від 03.06.2008 р. та № 03-06/2 від 03.06.2008 р., у яких зазначено, що при перерахуванні ТОВ «Мобі-Дізайн»коштів ТОВ «Мобільний офіс»у графі «призначення платежу»було помилково вказано «згідно рахунку 7 від 08.01.2008 р. за товар», замість «позика коштів відповідно до договору № 1 від 01.04.2008 р.», «позика коштів відповідно до договору № 2 від 05.05.2008 р.»та «позика коштів відповідно до договору № 3 від 02.06.2008 р.», а також викладено прохання внести зміни в облік з метою правильності ведення взаємних розрахунків.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що вказана сума позики у розмірі 886 180,29 грн. (738 483,00 грн. без податку на додану вартість) повернута позивачу у цих же періодах (у квітні червні 2008 р.), що підтверджено банківськими виписками та спрямована на адресу ТОВ «Мобі-Дізайн»листами ТОВ «Мобільний офіс»№ 1 від 02.04.2008 р., № 2 від 09.04,2008 р., № 3 від 16.04.2008 р., № 4 від 23.04.2008 р., № 5 від 25.04.2008 р., № 6 від 25.04.2008 р., № 7 від 25.04.2008 р. № 9 від 29.05.2008 р., № 10 від 26.06.2008 р. та № 11 від 26.06.2008 р., у яких вказано про те, що при перерахуванні коштів на рахунок ТОВ «Мобі-Дізайн»у платіжних дорученнях було помилково вказано призначення платежу «за припейд -продукцію», замість «повернення позичених коштів відповідно до договору № 1 від 01.04.2008 р.»та «повернення позичених коштів відповідно до договору № 3 від 02.06.2008 р.».

Також, судами встановлено, що між ТОВ «Мобі-Дізайн»та ТОВ «Мобільний офіс»складено акти звірок взаєморозрахунків станом на 26.04.2008 р., 30.04.2008 р., 30.05.2008 р. та 27.06.2008 р., з яких слідує, що вони складені між даними сторонами саме щодо взаєморозрахунків по безвідсотковій поворотній позиці.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які не погодилися з доводами податкового органу, який вважав суми повернутої позики у розмірі 738 483,33 грн. валовими доходами позивача, які слід було відобразити у деклараціях про прибуток за 2008 рік.

Відповідно до частини другої статті 1090 Цивільного кодексу України банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Згідно з приписами пункту 2.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/8976 (надалі -Інструкція) банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Пунктом 2.26 Інструкції визначено, що банк платника може робити в розрахункових документах виправлення реквізитів у разі: часткового виконання платіжної вимоги (реквізит «Сума»виправляється згідно з пунктом 5.10 глави 5 цієї Інструкції); зміни з ініціативи банку платника (у зв'язку з реорганізацією банку, зміною в банку правил бухгалтерського обліку, виконанням банком вимог законодавства) номера рахунку платника, назви та коду банку платника. На звороті цього розрахункового документа зазначаються дата внесення виправлень, пункт цієї Інструкції, згідно з яким вони вносяться, підстава для їх унесення, і це засвідчується підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

Згідно приписів статті 134 Господарського кодексу України та 319 Цивільного кодексу України, ТОВ «Мобі-Дізайн»та ТОВ «Мобільний офіс», як суб'єкти господарювання, мали право на власний розсуд розпоряджатися грошовими коштами, які їм належали.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі -Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Беручи до уваги приписи викладених норм, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставним збільшення податковим органом валового доходу позивача на суму 738 483,00 грн. через неприйняття до уваги первинних документів (договорів, банківських виписок, актів звірок, листів про зміну призначення платежів), які містили усі необхідні обов'язкові реквізити, передбачені частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто відповідали вимогам первинних документів, та підтверджували факт повернення позивачу позичених коштів за згаданими договорами безпроцентної позики.

Крім того, підпунктом 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Таким чином, сума отриманих позивачем коштів у розмірі 738 483,00 грн. (без податку на додану вартість) є поверненням поворотної фінансової допомоги.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 даного Закону визначено, що валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Виходячи з викладеного, суди дійшли правильного висновку, що даний пункт Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачає ані збільшення валових витрат на суму наданої платником податку іншому платнику податку поворотної фінансової допомоги, ані збільшення валового доходу на суми поворотної фінансової допомоги, яка йому повернута.

Такий висновок також підтверджується приписами абзаців другого та третього підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначено, що не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти, залучені платником податку, зокрема у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, та залученням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), у тому числі шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, або на інші строкові чи довірчі рахунки, в тому числі шляхом емісії (випуску) облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів, а також поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого управління, та основної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів, або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку, у тому числі шляхом погашення облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів.

Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставним посилання податкового органу на порушення позивачем приписів підпункту 11.3.3 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки вказана норма не регулювала спірні правовідносини.

Що стосується доводів податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 146 697,00 грн. за операціями з перерахування ТОВ «Мобільний офіс»на розрахунковий рахунок ТОВ «Мобі-Дізайн»коштів у квітні 2008 р. у розмірі 647 087,00 грн., у травні 2008 р. 69 983,00 грн., у червні 2008 р. 1 699 110,00 грн., які відповідач визначив не як повернуту позику, а відніс до операцій з поставки товарів, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Не є об'єктом оподаткування, згідно приписів підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що операції з розміщення та повернення коштів за договорами позики не є об'єктом оподаткування, а відтак донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за такими операціями у розмірі 146 697,00 грн. було незаконним.

Що стосується висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 59 002,00 грн. через включення до його складу у 2008 р. та січні 2009 р. сум податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними постачальниками товарів ЗАТ «Українські радіосистеми»та ТОВ «Мобільний офіс»у 2007 р., колегія суддів зазначає наступне.

Доводи відповідача про завищення товариством податкового кредиту ґрунтуються на тому, що позивач формував податковий кредит у податкових періодах, у яких отримував від контрагентів податкові накладні, час отримання яких не співпадав з датою їх складання.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що отриманні позивачем податкові накладні оформлені згідно з вимогами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, судами встановлено, що суми податку на додану вартість включені позивачем до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було би безпідставним та право на податковий кредит виникло б у платника податків лише після одержання податкової накладної - єдиного документа первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму податку на додану вартість, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що звернення до податкового органу із заявою-скаргою на постачальника являється правом, а не обов'язком покупця та якщо постачальник в наступних звітних періодах надасть оригінал податкової накладної, покупець, який не звернувся із заявою-скаргою може включити сплачений податок до складу податкового кредиту.

У зв'язку з чим, судами першої та апеляційної інстанцій було правомірно визнано безпідставним визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість податковими повідомленнями-рішеннями № 0013542301/0 від 26.10.2009 р., №0013542301/1 від 28.01.2010 р., № 013542301/2 від 26.02.2010 р. та № 0013542301/3 від 31.05.2010 р.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які підтвердили незаконність донарахування позивачу, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2011 р. у справі № 2а-7681/10/8/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв