Постанова № 25320755, 18.07.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2012 р. Справа № 5013/542/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. -головуючого (доповідач у справі), Короткевича О.Є., Хандуріна М.І.,розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Балтимор", м. Кіровоградна постанову та ухвалу від 10.04.2012 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2012 р. господарського суду Кіровоградської областіу справі№ 5013/542/11 господарського суду Кіровоградської області

за заявоюприватного підприємства "Енергопромстрой", м. Кіровограддо боржникаприватного підприємства "Балтимор", м. Кіровоградпровизнання банкрутом розпорядник майнаарбітражний керуючий Стіфутін І.В.та заявоюпублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", м. Київ провизнання кредиторських вимог

в судовому засіданні взяв участь представник:

ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк"Мужик Л.І., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 13.04.2011 року порушено провадження у справі № 5013/542/11 про банкрутство приватного підприємства "Балтимор" (далі -Боржник, Підприємство) за заявою приватного підприємства "Енергопромстрой" (далі -Кредитор) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 14.03.2012 року (суддя -Н.М.Коваленко) визнано грошові вимоги публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний Банк" (далі -Банк) на суму 104 113 091 грн. 23 коп. із задоволенням у першу чергу.

Не погодившись із цією ухвалою суду, приватне підприємство "Балтимор" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 14.03.2012 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 року (головуючий суддя -Лисенко О.М., судді: Джихур О.В., Вечірко І.О.), апеляційну скаргу залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 14.03.2012 року змінено: визнано грошові вимоги Банку до Боржника в сумі 100 827 991 грн. 30 коп. з включенням їх до реєстру вимог кредиторів у першу чергу задоволення та в сумі 3 284 974 грн. 93 коп. - з включенням їх до реєстру вимог кредиторів у шосту чергу задоволення, а розпорядника майна - арбітражного керуючого Стіфутіна І.В., зобов'язано внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, приватне підприємство "Балтимор" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненнями до неї, в яких просить скасувати ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 14.03.2012 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст. 14 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Місцевим судом в ході розгляду заявлених Банком до Підприємства кредиторських вимог було встановлено, що такі вимоги є обґрунтованими та підтверджуються доказами у справі: рішеннями судів про стягнення, вимоги про що ґрунтуються на договорах кредиту та поруки, а розрахунок боргу зроблений Банком станом на день порушення справи про банкрутство Боржника, а тому заявлені кредиторські вимоги підлягають визнанню із внесенням їх до першої черги задоволення.

Змінюючи вказане рішення суду, апеляційний суд підтримав висновки місцевого суду щодо обґрунтованості та підтвердженності заявлених Банком до Підприємства грошових вимог, однак зазначив, що заявлені у складі загальної суми вимоги в розмірі 3 284 974 грн. 93 коп. є сумою штрафних санкцій, не відносяться до суми основного боргу, а тому мають бути задоволені у шосту чергу.

Заперечуючи вказані висновки судів, скаржник зазначає, що його представник не був присутній у судових засіданнях в першій та апеляційній інстанцій, тому його заперечення не були враховані та не прийняті до уваги, а договори, на підставі яких були заявлені грошові вимоги, скаржник вважає недійсними, у зв'язку з чим у Банку були відсутні правові підстави для звернення із грошовими вимогами до Боржника.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із такими запереченнями скаржника, оскільки вони не відповідають обставинам справи, викладені без врахування встановлених судами обставин та не підтверджені доказами.

Щодо посилання скаржника на позбавлення його процесуальних прав на участь у судових засіданнях в першій та апеляційній інстанціях та користуватись правами, передбаченими нормами ст. 22 ГПК України, колегія суддів зазначає, що вказані доводи скаржника спростовуються обставинами справи.

Так, як вбачається з тексту оскаржуваної ухвали місцевого суду, у судовому засіданні 14.03.2012 року був присутній представник Боржника -Єремішко Л.А. на підставі довіреності від 20.02.2012 року (без номеру) (т. 1 а.с. 1-5), а також приймав участь розпорядник майна Підприємства - арбітражний керуючий Стіфутін І.В. В судовому ж засіданні 10.04.2012 року, коли апеляційним судом була прийнята оскаржувана постанова, дійсно, не був присутній жодний із представників сторін та учасників провадження у справі, у тому числі і представники Підприємства. Однак ухвала від 29.03.2012 року про прийняття до провадження апеляційної скарги Боржника на ухвалу місцевого суду від 14.03.2012 року та призначення її до розгляду на 10.04.2012 року об 11 год. 30 хв. була направлена сторонам та учасникам провадження у справі про банкрутство Боржника (т. 4 а.с. 103, та а.с. 103- на звороті), а тому суд касаційної інстанції вважає, що сторін та учасників провадження у справі про банкрутство було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засіданні в апеляційному суді відповідно до вимог ст.ст. 42, 43, 44, 22, 43, 86, 98 ГПК України.

Стосовно ж підстав для визнання грошових вимог Банку у справі слід зазначити, що скаржником не врахований встановлений судами факт відсутності та ненадання у справі доказів недійсності договорів кредиту та поруки, на підставі яких Банком були заявлені визнані у справі кредиторські вимоги до Боржника.

Враховуючи це, а також встановлений судами попередніх інстанцій факт підтвердженності належними доказами у справі заявлених Банком кредиторських вимог до Боржника (договори, рішення про стягнення солідарно, у тому числі з Підприємства, сум заборгованості по кредитних угодах тощо) колегія суддів підтримує правомірні та такі що відповідають обставинам справи висновки судів в оскаржуваних рішеннях щодо визнання кредиторських вимог Банку до Підприємства в сумі 100 827 991 грн. 30 коп. з включенням їх до реєстру вимог кредиторів в першу чергу задоволення.

Що ж до заявлених Банком вимог в сумі 3 284 974 грн. 93 коп., які складають суму штрафу, суд касаційної інстанції не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального права.

Так, вказана сума вимог визначена Банком, як штраф в розмірі 5 % від суми наданих ним кредитних коштів за порушення умов іпотечних договорів щодо страхування предметів іпотеки.

Дійсно умовами, викладеними в п. 5.2 наданих Банком іпотечних договорів передбачений обов'язок іпотекодавця (Підприємства) в день укладення іпотечного договору або на наступний робочий день застрахувати предмет іпотеки (т. 4 а.с. 95-96, 112-113). За порушення цієї умови Банк, відповідно до умов в п. 5.6 цих договорів, вправі вимагати сплати штрафу у розмірі 5 % від суми кредиту.

Враховуючи вказане, дату укладення іпотечних договорів -31.03.2009 року, а також ненадання Боржником доказів страхування предметів іпотеки за вказаними угодами, право вимагати сплатити зазначений штраф у Банку виникло 02.04.2009 року -до порушення 13.04.2011 року справи про банкрутство Боржника, а тому вимоги щодо сплати зазначеної суми штрафу, відповідно до норм ст. 1 Закону про банкрутство є вимогами конкурсного кредитора.

Між тим, віднесення за своїм складом та моментом виникнення кредиторських вимог до конкурсних не означає, що такі вимоги мають бути визнані до боржника та внесені до реєстру вимог кредиторів незалежно від того, коли щодо них відповідним конкурсним кредитором була подана заява.

Так, оголошення про порушення справи про банкрутство Підприємства було опубліковано в газеті "Голос України" від 28.05.2011 року № 96, тобто встановлений нормами ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство тридцятиденний термін для заявлення вимог конкурсних кредиторів сплив 27.06.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, кредиторські вимоги Банку на вказану суму штрафу були заявлені згідно "уточнення до заяви про вимоги до боржника" лише 12.03.2012 року (т. 4 а.с. 80-85), тобто вказані вимоги є додатковими до вимог, заявлених Банком в червні 2011 року, та є такими, що були заявлені поза межами встановленого ст. 14 Закону про банкрутство граничного строку, а тому до них застосовуються наслідки до вимог конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання (ч. 2 ст. 14 вказаного закону -вимоги не розглядаються та вважаються погашеними).

Поряд з викладеним, суд касаційної інстанції зазначає, що за приписами норм пп. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України щодо пред'явлення вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується положення щодо спеціальної позовної давності -в один рік. Отже, Банк мав право вимагати від Підприємства сплатити визначену суму штрафних санкцій лише протягом року з дня виникнення у Банку такого права -тобто з 02.04.2009 року по 02.04.2010 року. Після останньої дати Банк втратив таке право за спливом строку спеціальної позовної давності, а отже Банк втратив і право пред'явити до Підприємства вимоги щодо зазначеної суми штрафних санкцій, у тому числі у якості кредиторських вимог у справі про банкрутство Підприємства ще до порушення даної справи про банкрутство.

У зв'язку зі викладеним колегія суддів, користуючись повноваженнями, передбаченими нормами п. 5 ст. 1119 ГПК України, вважає за необхідне змінити постанову апеляційного суду щодо визнаних кредиторських вимог Банку до Підприємства на суму 3 284 974 грн. 93 коп. штрафу, виключивши з резолютивної частини постанови рішення суду про визнання грошових вимог Банку до Боржника в сумі 3 284 974 грн. 93 коп. з включенням їх до реєстру вимог кредиторів у шосту чергу задоволення.

Дійшовши викладеного висновку, касаційні вимоги про скасування оскаржуваних постанови апеляційного суду та ухвали місцевого суду задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 258 Цивільного кодексу України та ст.ст. 42, 43, 44, 22, 43, 86, 98, 1115, 1117, 1119 -11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Балтимор" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 р. у справі № 5013/542/11 змінити, виключивши із частини третьої резолютивної частини постанови слова: "… та у сумі 3 284 974 грн. 93 коп. з включенням їх до реєстру вимог кредиторів у шосту чергу задоволення ".

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

М.І. Хандурін

Постанова виготовлена та підписана 19.07.2012 року.