Рішення № 25319061, 20.07.2012, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/3754/12 Справа № 0417/2-76/12 Головуючий у 1 й інстанції - Слюсар Л.П. Доповідач - Міхеєва В.Ю. Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2012 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Варенко О.П., Макарова М.О.

при секретарі Бондаренко В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Державного підприємства «Степове» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки її виплати,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2006 року позивач звернувся з позовом до Військового радгоспу «Степовий»про стягнення заробітної плати.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково: стягнуто з Військового радгоспу «Степовий»на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексу інфляції у розмірі 2195 грн. 95 коп., середній заробіток за час затримки у розмірі 21375 грн., а всього - 23570 грн. 95 коп. в іншій частині позову відмовлено (т.1, а.с.59-61).

Ухвалою колегії суддів Судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2007 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2006 року скасовано і справу повернуто на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду (т.1, а.с.124-127).

При новому розгляді справи позивач уточнив свої позовні вимоги та відповідачами зазначив Міністерство оборони України, Управління сільського господарства Міністерства оборони України, Військовий радгосп «Степовий»(т.1 а.с. 181-183).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2008 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі: стягнуто солідарно з Міністерства оборони України та з військового радгоспу «Степовий»заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексу інфляції у розмірі у розмірі 12107 грн.; стягнуто з військового радгоспу «Степовий»середній заробіток за час затримки у розмірі 34580 грн.; стягнуто солідарно з Міністерства оборони України та з військового радгоспу «Степовий державне мито на користь держави у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення - 30 грн.; стягнуто з військового радгоспу «Степовий»державне мито на користь держави у розмірі 51 грн. (т.1, а.с.214-217).

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2008 року стягнуто солідарно з Міністерства оборони України та з військового радгоспу «Степовий»державне мито на користь держави в розмірі 121 грн. 07 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 30 грн.; стягнуто з військового радгоспу «Степовий»державне мито на користь держави у розмірі 345 грн. 80 коп. (т.1, а.с.240,241).

Ухвалою колегії суддів Судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2008 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2008 року залишено без змін (т.1, а.с.271,272).

Ухвалою Верховного Суду України від 26 травня 2010 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2008 року, додаткове рішення того ж суду від 26 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2008 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи позовні вимоги були уточнені та визначені сторони по справі (т.2 а.с. 75-78).

Позивач просив стягнути солідарно з Міністерства оборони України та Державного підприємства «Степове»на його користь заборгованість із заробітної плати з листопада 2002 року до 10 листопада 2003 року в сумі 7631,66 грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати при звільненні в сумі 12081,89 грн.; середній заробіток за час затримки заробітної плати при звільненні в сумі 59185 грн., судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі (т.3, а.с.13-18).

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в судовому засіданні заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_2. встановлено не було. Також суд зазначив, що позивач, будучи керівником підприємства, не передав належним чином документи до військового радгоспу «Степовий», що підтверджується листом Головного Управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 29 червня 2011 року за №322/1/3107, документи військового радгоспу «Поляна»до архіву не здавалися і саме ОСОБА_2, як колишній керівник підприємства, знає, де знаходяться документи військового радгоспу «Поляна».

Свій висновок щодо відсутності заборгованості підприємства по заробітній платі перед позивачем суд першої інстанції обґрунтовував також тим, що ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі за 2002-2003 роки забрав автомобілі ГАЗ-5312 і ЗІЛ-553.

При цьому суд посилався на постанову помічника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону про відмову в порушені кримінальної справі від 04 серпня 2004 року відносно ОСОБА_2 на підставі ч. 1 ст. 191 КК України, яка містить зазначену інформацію (т.1, а.с.15,16).

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції є неправильним, він не ґрунтується на достовірних та допустимих доказах, а також суперечить вимогам ст. 23 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено форму виплати заробітної плати працівників підприємств на території України у грошових знаках, що мають законний обіг на території України та заборонено виплачувати заробітну плату у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів про проведення розрахунку з позивачем при його звільненні.

Оскільки своє рішення суд першої інстанції ухвалив з порушенням норм матеріального та процесуального права, воно відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника Управління сільського господарства Міністерства оборони України № 116 від 01 листопада 2001 року ОСОБА_2 було призначено на посаду директора військового радгоспу «Поляна», про що Управлінням сільського господарства Міністерства оборони України в трудовій книжці позивача зроблено запис № 8 згідно наказу № 127 від 30 листопада 2001 року (т.1, а.с.4; т.2, а.с.16).

Між Управлінням сільського господарства Міністерства оборони України як органом управління майном та ОСОБА_2 як директором військового радгоспу «Поляна»01 листопада 2001 року було укладено контракт №18 на термін з 01 листопада 2001 року до 01 листопада 2003 року. Пунктом 1.2 Контракту встановлено, що на підставі контракту виникають трудові права та обов'язки між позивачем та Органом управління майном цього підприємства (т.1, а.с.5-9).

Наказом № 4 державного секретаря Міністерства оборони України від 01 лютого 2003 року військовий радгосп «Поляна»реорганізований та приєднаний на правах відокремленого структурного підрозділу до військового радгоспу «Степовий». При цьому останній є правонаступником всіх прав і обов'язків військового радгоспу «Поляна»(т.1, а.с.10).

Наказом №10 начальника Тилу Збройних Сил України від 04 лютого 2003 року призначена комісія для передачі військового радгоспу «Поляна»до військового радгоспу «Степовий», а 18 лютого 2003 року начальником Управління сільського господарства Міністерства оборони України затверджено акт прийому-передачі військового радгоспу «Поляна»в підпорядкування військовому радгоспу «Степовий», згідно до якого ОСОБА_2 передав, а директор військового радгоспу «Степовий»ОСОБА_4 прийняв військовий радгосп «Поляна».

Згідно до акту заборгованість по заробітній платі за 2002 рік у військовому радгоспі «Поляна»становила 9963,14 грн. (т.2, а.с.149,150; 151-153).

З інформації Головного управління Оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 29 червня 2011 року вих. № 322/1/3107 убачається, що станом на 01 червня 2003 року військовий радгосп «Поляна»відповідно до вимог наказу Державного секретаря Міністерства Оборони України від 01 лютого 2003 року № 4 реорганізовано у відділення військового радгоспу «Степовий»(ідентифікаційний номер 14304716) (т.2, а.с.159).

Військовий радгосп «Степовий»згідно наказу Міністерства оборони України від 26 липня 2008 року № 375 перейменовано у Державне підприємство «Степове»(надалі - ДП «Степове») (т.2, а.с.167).

Станом на 29 червня 2011 року ДП «Степове» підпорядковувалося Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України, Управління сільського господарства Міністерства оборони України підпорядковувалося Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України (т.2, а.с.159).

Як убачається із запису № 9 у трудовій книжці, ОСОБА_2 було звільнено з посади директора військового радгоспу «Поляна» 04 лютого 2003 року на підставі наказу № 10 від 04 лютого 2003 року за п.1 ст. 40 КЗпП України (т.1, а.с.42).

Згідно довідки начальника Управління сільського господарства Міністерства оборони України № 198/138 від 08 листопада 2006 року трудова книжка ОСОБА_2 була передана директору військового радгоспу «Степовий» 08 листопада 2006 року (т.1, а.с.41).

Відповідно до акту від 20 квітня 2011 року ОСОБА_2 отримав трудову книжку від представника ДП «Степовий»тільки 20 квітня 2011 року (т.2, а.с.248).

Вимоги щодо визнання недійсним зазначеного запису чи щодо зміни дати звільнення позивач не заявляв, а тому, вирішуючи спір на підставі наданих доказів, доводи позивача, що він фактично працював директором військового радгоспу «Поляна»до 10 листопада 2003 року, судова колегія вважає безпідставними та не бере їх до уваги, задовольняючи позовні вимоги частково, виходячи з періоду роботи позивача на зазначеній посаді з 01 листопада 2002 року по 04 лютого 2003 року.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Однак в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, остаточний розрахунок з ОСОБА_2 до цього часу не здійснений.

Будь-яких доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та доводи позивача щодо не проведення з ним розрахунку, відповідачами не надано.

Виходячи із штатного розкладу (т.1, а.с.14) та інформації Управління ПФУ в Новомосковському районі Дніпропетровської області від 15 жовтня 2007 року № 1232 (т.1, а.с.204,205), на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості із заробітної плати за період з 01 листопада 2002 року по 04 лютого 2003 року в розмірі 1520 грн. (475 грн. х 3 + (665:28 х 4)).

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (надалі -постанова Пленуму ВСУ від 24 грудня 1999 року № 13), у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці»і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати»(надалі -Порядок № 159), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці»передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, яка провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 3 зазначеного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з п. 4 Порядку № 159 проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в ч. 5 п. 25 постанови Пленуму ВСУ від 24 грудня 1999 року № 13, не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Судовою колегією встановлено, що виплата всіх належних позивачу від роботодавця сум з часу звільнення до часу ухвалення рішення у справі не проведена, а тому строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Виходячи з розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та відсотку приросту індексу споживчих цін за період невиплати доходу (листопад 2002 року: 475 грн. х 178,5 :100 = 847,87 грн.); (грудень 2002 року: 475 грн. х 174,6 : 100 = 829,35 грн.); (січень 2003 року: 475 грн. х 170,6 : 100 = 810,35 грн.); (лютий 2003 року: 95 грн. х 167,6 : 100 = 159,22 грн.), сума компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача складає 2647,79 грн. ( 847,87 + 829,35 + 810,35 + 159,22).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а в разі його не проведення до розгляду справи -по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки до цього часу остаточний розрахунок з позивачем не здійснений, строк для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не сплинув.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд керується наданими сторонами доказами та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100. Згідно абзацу 3 та 4 пункту 2 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Зі штатного розкладу (т.1, а.с.14) та інформації Управління ПФУ в Новомосковському районі Дніпропетровської області від 15 жовтня 2007 року № 1232 (т.1, а.с.204, 205), убачається, що розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 22,09 грн. (475 грн. + 475 грн. = 950 грн.: 43 робочі дні у грудні 2002 року та січні 2003 року = 22,09 грн.).

Таким чином, оскільки при звільненні ОСОБА_2 з ним своєчасно та в повному обсязі розрахунок проведений не був, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 лютого 2003 року по 10 липня 2012 року в розмірі 52008 грн. (із розрахунку 2364 дні затримки х 22,09 грн. середньоденного заробітку) без урахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню із заробітної плати.

Вимоги позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів ДП «Степове»та Міністерства оборони України заборгованості по заробітній платі, компенсації за несвоєчасну її виплату та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 11 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року №203, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, умови праці керівника підприємства, що є у державній власності, визначаються в контракті й повинні встановлюватись у прямій залежності від результатів виробничо-господарської діяльності.

Пунктом 3.1 Розділу 3 Контракту, укладеного з позивачем, встановлено, що за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, Керівнику нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством внаслідок його господарської діяльності.

У відповідності із Статутом ДП «Степове», затвердженого Міністром оборони України 26 липня 2008 року, зазначене підприємство є юридичною особою і самостійно здійснює оплату праці працівникам (т.2, а.с.168-174).

Тому колегія суддів дійшла висновку, що належні до виплати позивачу суми підлягають стягненню з ДП «Степове»як правонаступника військового радгоспу «Поляна».

Відповідно до вимог ч.3 ст. 88 ЦПК України з відповідача ДП «Степове»підлягає стягненню судовий збір на користь держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державного підприємства «Степове»на користь ОСОБА_2:

заборгованість по заробітній платі за період з 01 листопада 2002 року по 04 лютого 2003 року в розмірі 1520 (тисяча п'ятсот двадцять) грн.;

компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 2647, 79 грн. (дві тисячі шістсот сорок сім грн. 79 коп.);

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 52008 грн. (п'ятдесят дві тисячі вісім грн.), а всього -56175,79 грн. (п'ятдесят шість тисяч сто сімдесят п'ять грн. 79 коп.)

стягнути з Державного підприємства «Степове»на користь держави судовий збір в розмірі 561,76 грн. (п'ятсот шістдесят одна грн. 76 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді