Ухвала суду № 25318440, 18.07.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 р. Справа № 37742/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Дяковича В. П., Рибачука А. І.;

за участю секретаря судового засідання - Дяківнич Г. Й.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Делаваре Консульторія Україна»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2010 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Делаваре Консульторія Україна»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2009 року № 0002502320/0/27223/10/23-2, від 12.02.2010 року № 0002502320/1/3230/10/23-2, від 26 квітня 2010 року № 0002502320/4/9558/10/23-2, від 23.11.2009 року № 0002821720/0/27415/10/17-2, від 15.02.2010 року № 0002821720/1, від 27.04.2010 року № 0002821720/4/9567.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що ТзОВ «Делаваре Консульторія Україна»за період з 14.02.2007 по 30.06.2009 не здійснювало реалізацію продукції власного виробництва (розробки програмного забезпечення) пов'язаній особі за цінами нижчими за фактичну собівартість даної продукції. При перевірці необґрунтовано визначено, що введені в експлуатацію малоцінні необоротні матеріальні активи (вартістю до 1000 грн.) приймають участь у перерахунку запасів та включаються до валового доходу. Крім того, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на СПД ФО ОСОБА_1 -юридичні послуги по оформленню документів здійснення операцій купівлі та продажу об'єктів авторського права, що є основною господарською діяльністю підприємства, та СПД ФО ОСОБА_2 -консультації по розробці програмного продукту «Newark», що є основним джерелом доходу ТзОВ «Делаваре Консульторія Україна»та основним продуктом впродовж 3 років. Також при перевірці було необґрунтовано визначено, що кошти, виплачені по авансових звітах у 2008 році, є додатковим матеріальним благом, та з сум виплачених по авансових звітах має сплачуватись податок з доходів фізичних осіб.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.11.2009 року № 0002502320/0/27223/10/23-2 та від 27.04.2010 року № 0002821720/4/9567, прийняті Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова.

Зазначену постанову мотивовано тим, що оскільки в договорах продажу зазначається ціна договору, а податковим органом не доведено інше, то ціна договору вважається звичайною ціною. Малоцінні необоротні матеріальні активи не приймають участі в розрахунку приросту (убутку) запасів згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У позивача виникло право на віднесення до валових витрат коштів сплачених СПД ФО ОСОБА_1 та СПД ФО ОСОБА_2 відповідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Кошти виплачені позивачем по авансових звітах у 2008 році не є додатковим матеріальним благом, тому з сум виплачених по авансових звітах не має сплачуватись податок з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем -Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що звичайною ціною є ціна собівартості даної продукції, оскільки, згідно з п. 3.1 додатку до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 липня 1999 року № 163, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 1999 року за № 499/3792, визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань для товарів -ціна реалізації за вирахуванням витрат на реалізацію та суми надбавки (прибутку), виходячи з надбавки (прибутку) для аналогічної готової продукції та товарів. Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі коли балансова вартість запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому ж звітному періоді. Консультації по розробці програмного забезпечення не можуть коштувати 140 000 гривень. Відсутнє підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, не доведено їх використання підприємством у власній господарській діяльності та відсутня підстав для включення вартості даних послуг без підтвердження відповідно складеними згідно з чинним законодавством первинними документами до складу валових витрат. Крім того, з врахуванням відсутності наказу на оплату рахунків за банкети та у зв'язку з візою директора на оплату даних рахунків ТзОВ «Делаваре Консульторія Україна»надано додаткове матеріальне благо директору у вигляді оплати коштів за банкети.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення такої.

З 16 жовтня 2009 року по 29 жовтня 2010 року Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Делаваре Консульторія Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.02.2007 року по 30.06.2009 року.

За результатами даної перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова складено акт № 441/23-2/34942825 від 10.11.2009 року, відповідно до якого встановлено порушення п. 1.20, п. 1.26, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5, п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 89 612 грн., в тому числі за І квартал 2007 року в сумі 5814 грн., за ІІ квартал 2007 року 2405 грн., за ІІІ квартал 2007 року 3115 грн., за ІV квартал 2007 року 3671 грн., за І квартал 2008 року 933 грн., за ІІ квартал 2008 року 1009 грн., за ІІІ квартал 2008 року 918 грн., за ІV квартал 2008 року 56801 грн., за І квартал 2009 року 14445 грн., за ІІ квартал 2009 року 501 грн.; абзацу «б»п. п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. п. 8.1.1 п. п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»внаслідок чого не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 3198,48 грн.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки, ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року № 0002502320/0/27223/10/23-2 якими визначено суму податкового зобов'язання ТзОВ «Делаваре Консульторія Україна» за платежем податок на підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, в розмірі 133 024 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем 89 612 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 43 412 грн. 03 коп.; податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року № 0002821720/0/27415/10/17-2, яким визначено суму податкового зобов'язання ТзОВ «Делаваре Консульторія Україна»за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 9595 грн. 44 коп., в тому числі за основним платежем 3198 грн. 48 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6396 грн. 96 коп.

Вказані податкові повідомлення-рішення позивачем оскаржено в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року № 0002502320/0/27223/10/23-2 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року № 0002821720/0/27415/10/17-2 скасовано в частині основного платежу в сумі 950 грн. 38 коп. та застосованої штрафної санкції в сумі 1900,76 грн., внаслідок чого прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 27.04.2010 року № 0002821720/4/9567, яким визначено суму податкового зобов'язання ТзОВ «Делаваре Консульторія Україна»за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 6744 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем 2248 грн. 10 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4496 грн. 20 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів (робіт, послуг), які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, податковим органом не доведено, що ціна визначена позивачем у договорах про реалізацію власної продукції пов'язаній особі не є звичайною.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Закон України «Про оприбуткування прибутку підприємств» не містить положень про те, що продукція суб'єкта господарювання не може бути реалізована за ціною, що є нижчою за собівартість такої продукції.

Щодо придбання, використання та обліку малоцінних необоротних матеріальних активів.

Згідно із п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Відповідно до п. 8.2.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» матеріальні цінності, які призначаються платником податку для використання у власній господарській діяльності та вартість яких не перевищує 1000 гривень, для податкового обліку визначаються як товари, і як наслідок, витрати на придбання таких матеріальних цінностей включаються до складу валових витрат в загальному порядку та перераховуються за п. 5.9 статті 5 Закону.

Формування валових витрат, пов'язаних з придбанням малоцінних необоротних матеріальних активів залежить від облікової політики підприємства, оскільки відповідно до пункту 27 П(С) БУ 7 «Основні засоби», затвердженого наказом МФУ від 27.03.2000 № 92, амортизація об'єктів, зазначених у підпункті 5.2 пункту 5 Положення (стандарту) 7, нараховується за методами, що наведені в пункті 27 Положення (стандарту) 7. Тобто, амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів може нараховуватися (у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, та решта 50% вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом) або в першому місяці використання об'єкта 100 % його вартості.

Таким чином, якщо підприємство, відповідно до своєї облікової політики, використовує 100 % норму амортизації малоцінних необоротних матеріальних активів, то убуток балансової вартості малоцінних необоротних матеріальних активів розраховується на всю вартість в період введення їх в експлуатацію. Якщо малоцінні необоротні матеріальні активи придбаваються і вводяться в експлуатацію в одному і тому ж податковому кварталі, їх вартість за пунктом 5.9 статті 5 не перераховується.

При передачі в експлуатацію малоцінних необоротних матеріальних активів їхня вартість, яка обліковується на субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи», не списується з балансу. Нараховану амортизацію відображають за кредитом рахунка 132 «Знос інших необоротних матеріальних активів»з віднесенням до складу відповідних витрат.

Позивач амортизацію малоцінних необоротних матеріальних активів нараховував у першому місяці використання зазначених об'єктів у розмірі 100 відсотків їх вартості і не враховував такі у прирості балансової вартості запасів, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не допущено порушень вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат юридичних послуг по оформленню документів здійснення операцій купівлі та продажу об'єктів авторського права наданих СПД ФО ОСОБА_1, та витрат на консультації по розробці програмного продукту «Newark»надані СПД ФО ОСОБА_2

Згідно із п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Матеріали справи підтверджують факт понесення позивачем витрат, що відповідають вимогам п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі належним чином оформлених необхідних документів, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

До таких винятків відноситься сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт. В свою чергу, оподаткуванню підлягають тільки суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Згідно із п. п. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду

На думку суду апеляційної інстанції, у разі витрачання працівником підприємства власних коштів на придбання товарно-матеріальних цінностей (майна, продуктів харчування) для підприємства така підзвітна особа зобов'язана подати до бухгалтерії підприємства авансовий звіт, де обов'язково має міститься інформація про фактично здійснені витрати. Звіт є підставою для відшкодування підзвітній особі погодженої з підприємством суми витрачених власних коштів на потреби підприємства.

Звідси, позивачем не надавалось додаткове благо, що є оподатковуваними доходом працівника, а здійснювалась компенсація понесених такими працівниками витрат, що свідчить про відсутність порушень п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 та п. п. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Безпідставним є твердження апелянта про надання додаткового блага директору ТзОВ «Делаваре Консульторія Україна»у вигляді оплати за банкети в грудні 2007 року та в грудні 2008 року, оскільки матеріали справи та акт перевірки не містять відомостей про індивідуальний характер такого блага.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року в справі № 2а-5600/10/1370 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено -з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: В. П. Дякович

А. І. Рибачук

Ухвалу складено в повному обсязі 20 липня 2012 року