Ухвала суду № 25318202, 18.07.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 р. Справа № 19602/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Матковської З.М. та Запотічного І.І.,

при секретарі судового засідання - Курдобі Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПОС-торг» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.02.2010р. у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПОС-торг» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської обл. про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

22.12.2009р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «ОПОС-торг» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції /ОДПІ/ Волинської обл. № 0001052399/0 від 04.06.2009р., № 0001142399/0 від 04.06.2009р., № 0001052399/1 від 25.08.2009р., № 0002212399/1 від 25.08.2009р., № 0001142399/1 від 25.08.2009р., № 0002222399/1 від 25.08.2009р. про визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість (а.с.3-8).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05.02.2010р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.123-130).

Не погодившись із винесеною постановою, її оскаржив позивач ТзОВ «ОПОС-торг», який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення по справі, яким заявлений позов задоволити (а.с.133-135).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при ввезенні на митну територію товарів позивач проводив сплату податку на додану вартість /ПДВ/, виходячи із визначеної митницею митної вартості вказаних товарів, а тому має право на формування податкового кредиту з вказаних сум.

Також відповідачем порушено процедуру (методику) визначення звичайної ціни, яка передбачена приписами пп.1.20.1-1.20.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; фактично не досліджувалася ціна реалізації аналогічних товарів на ринку, не враховані інші фактори, які впливають на ціноутворення. При цьому, податковим органом безпідставно ототожнено митну вартість товарів із звичайною ціною на такі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 22.04.2009р.-15.05.2009р. відповідачем Луцькою ОДПІ проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «ОПОС-торг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р., по результатам якої складено Акт перевірки № 184/2399/31011337 від 21.05.2009р. (а.с.10-19).

Із змісту складеного Акта перевірки слідує, що протягом охопленого перевіркою періоду ТзОВ «ОПОС-торг» імпортувало на митну територію України товари (м'ясопродукти); на момент митного оформлення вказаних товарів підприємство заявляло митні ціни, що перевищували ціни поставки, зазначені у фактурних документах; при розмитненні вказаних товарів позивач сплачував митним органам податки із митної вартості товарів, що визначена в графі 12 вантажної митної декларації /ВМД/. При поставці товару на митній території України база оподаткування розраховувалася позивачем виходячи з договірних цін, що є значно нижчими за звичайні ціни, а саме митну вартість з урахуванням ввізного мита, митного збору, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).

Із урахуванням наведеного, податковим органом зроблено висновок про те, що вказана у ВМД ціна товарів, є початковою ціною з метою оподаткування на території України і не може бути меншою при подальшій реалізації такого товару.

Таким чином, відповідачем в ході перевірки виявлено за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р. порушення вимог наступних законодавчих актів:

п.1.20 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», через що занижено скоригований валовий дохід на суму 11410 грн. та суму податку на прибуток підприємств - в розмірі 4307 грн.

п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим позивачем занижено податкове зобов'язання по ПДВ на 10746 грн.

На підставі вищевказаного Акту відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0001052399/0 від 04.06.2009р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 3994 грн. 20 коп., з яких 2853 грн. за основним платежем та 1141 грн. 20 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0001142399/0 від 04.06.2009р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в загальній сумі 16119 грн., з яких 10746 грн. за основним платежем та 5373 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.12).

В рамках процедури апеляційного узгодження податкових зобов'язань та через подачу платником податків скарги про порушення працівниками податкового органу вимог законодавства під час проведення планової перевірки Луцькою ОДПІ протягом 24.07.2009р.-30.07.2009р. проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «ОПОС-торг» у зв'язку з прийняттям рішення про продовження строку розгляду первинної скарги за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р., по результатам якої складено Акт перевірки № 284/2399/31011337 від 04.08.2009р. (а.с.39-67).

Із змісту складеного Акта перевірки слідує, що висновки планової перевірки є об'єктивними та обґрунтованими, при цьому відповідачем в ході перевірки виявлено за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р. порушення вимог наступних законодавчих актів:

п.1.20 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», через що занижено скоригований валовий дохід на суму 21958 грн. та суму податку на прибуток в розмірі 5490 грн.

п.п.4.1, 4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим позивачем занижено податкове зобов'язання по ПДВ на 21254 грн.

На підставі вищевказаного Акту та за результатами процедури апеляційного узгодження податкових зобов'язань (а.с.116-120) відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0001052399/1 від 25.08.2009р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 3994 грн. 20 коп., з яких 2853 грн. за основним платежем та 1141 грн. 20 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0001142399/1 від 25.08.2009р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в загальній сумі 16119 грн., з яких 10746 грн. за основним платежем та 5373 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0002222399/1 від 25.08.2009р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в загальній сумі 4618 грн. 50 коп., з яких 3079 грн. за основним платежем та 1539 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0002212399/1 від 25.08.2009р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 3019 грн. 80 коп., з яких 2157 грн. за основним платежем та 862 грн. 80 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.10-11).

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач безпідставно при поставках товарів на митній території України визначав базу оподаткування, виходячи з вартості, яка була нижче рівня митної вартості товару, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток підприємств.

Податковим органом проведено обґрунтування звичайної ціни на товар, у зв'язку з чим для цілей податкового обліку платнику необхідно було застосовувати звичайну ціну, яка відповідає митній вартості товарів, з урахуванням сплати мита та митних зборів.

При цьому, Луцька ОДПІ не визначала за непрямими методами звичайну ціну, не ототожнювала її з митною вартістю, а застосувала правові норми п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо визначення бази оподаткування податком на прибуток підприємств та ПДВ з операцій поставки товарів, із зазначеним в ній обмеження щодо рівня звичайних цін.

Між тим, такі висновки суду першої інстанції є невірними, оскільки вони не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що на момент митного оформлення товарів позивачем декларувалися митні ціни, які перевищували ціни поставки, визначені в зовнішньоекономічних контрактах та зазначені у рахунках-фактурах. При розмитненні останніх позивач сплачував митним органам ПДВ із митної вартості товарів, яка визначена в графі 12 ВМД.

Реалізація товарів на території України здійснювалася по договірній вартості, при цьому договірна вартість складалася із первісної вартості та націнки, що відповідає вимогам ст.9 П(С)БО 9 «Запаси».

Позивачем також сформовано первісну вартість вищевказаних товарів у відповідності до чинного законодавства: товар оприбуткований по фактурній вартості, до вартості товару включені ввізне мито та митний збір.

Відповідно до Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994р. «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.1.20.1 - якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

п.1.20.2. - для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

п.1.20.8 - обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997р. «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.1.18. - звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

п.4.1. ст.4 - база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затв. наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару; в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Як свідчать матеріали справи, саме по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як передбачено вищевказаними нормами, позивач реалізовував товари; доказів про визнання недійсними договорів купівлі-продажу цих товарів суду не представлено.

Матеріали справи вказують й про те, що податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України товарів згідно вимог п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Працівники відповідача дійшли висновку про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною. Однак, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство України не передбачало ідентичності чи взаємозалежності таких понять як «митна вартість» та «звичайна ціна» при здійсненні податкових платежів та не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України.

Покликання на п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не можуть прийматися колегією суддів до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування ПДВ при розмитненні імпортованих товарів.

Хибним також є твердження податкового органу про те, що при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару митна вартість та звичайна ціна ототожнюються.

Отже, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення відповідача про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та ПДВ є безпідставними, оскільки не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст.71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, колегія суддів вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення слід визнати протиправними та скасувати.

Таким чином, заявлений позов підлягає до часткового задоволення, при цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, спірні податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0001052399/0 від 04.06.2009р., № 0001142399/0 від 04.06.2009р., № 0001052399/1 від 25.08.2009р., № 0002212399/1 від 25.08.2009р., № 0001142399/1 від 25.08.2009р., № 0002222399/1 від 25.08.2009р. про визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств та ПДВ слід визнати протиправними і скасувати.

При цьому позовні вимоги про визнання нечинним акта індивідуальної дії (до якого належать спірні податкові повідомлення-рішення) не можуть підлягати задоволенню, оскільки такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу ст.ст.105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Також в порядку ст.94 КАС України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 01 грн. 70 коп. сплаченого судового збору.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПОС-торг» задоволити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.02.2010р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПОС-торг» задоволити частково.

Визнати протиправними і скасувати прийняті Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Волинської обл. податкові повідомлення-рішення № 0001052399/0 від 04.06.2009р., № 0001142399/0 від 04.06.2009р., № 0001052399/1 від 25.08.2009р., № 0002212399/1 від 25.08.2009р., № 0001142399/1 від 25.08.2009р., № 0002222399/1 від 25.08.2009р. про визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПОС-торг» судові витрати в розмірі 01 (один) грн. 70 коп. сплаченого судового збору із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: З.М.Матковська

І.І.Запотічний