Рішення № 25315659, 17.07.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2012 р.

Справа № 5023/2886/12

вх. № 2886/12

Суддя господарського суду Присяжнюк О.О.

при секретарі судового засідання Стрижак О.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКП "Форсаж", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дом сварки", м. Харків

про стягнення 13 904,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 13904,86 грн., у тому числі 28,63 грн. 3% річних; 209,93 грн. відсотків за користування чужими коштами та 10000,00 грн. моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі Заявки позивача на придбання електродів АНО-21ФЗ(ВІСТЕК), АНО 21Ф4(ВІСТЕК), АНО-4Ф5(ВІСТЕК), відповідачем було виставлено Рахунок на оплату № Х/Д-0000890 від 13.03.2012 року, на загальну суму 3666,30 грн., оплату за яким було здійснено в повному розмірі у сумі 3 666,30 грн. платіжним дорученням № 616 від 14.03.2012 року.. Як наголошує позивач, за домовленістю відповідач повинен був поставити електроди 15.03.2012 року, проте до цього часу товар не отриманий і гроші не повернуті.

16 липня 2012 року до суду надійшов лист відповідача (вх. № 9679), в якому ТОВ "Дом сварки" наголошує, що грошові кошти за товар в сумі 3666,30 грн. повернуті позивачу в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: від 04.07.2012 року на суму 1222,10 грн., від 03.07.2012 року на суму 1222,10 грн. та від 02.07.2012 року на суму 1222,10 грн.. Стосовно позовної вимоги про стягнення 10000,00 грн. моральної шкоди відповідач заперечує, вважаючи, що позивачем не наведено належних доказів щодо наявності в нього моральної шкоди в сумі 10000,00 грн. та не надано розрахунку суми завданої моральної шкоди.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

На підставі Заявки позивача на придбання електродів АНО-21ФЗ(ВІСТЕК), АНО 21Ф4(ВІСТЕК), АНО-4Ф5(ВІСТЕК), ТОВ "Дом сварки" було виставлено Рахунок на оплату № Х/Д-0000890 від 13.03.2012року, на загальну суму 3 666,30грн..

З матеріалів справи вбачається, що оплата за цим рахунком була здійснена в повному розмірі, тобто позивачем сплачено на рахунок позивача 3666,30 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 611,05 грн. згідно з платіжним дорученням № 616 від 14.03.2012 року. За домовленістю між сторонами, відповідач повинен був поставити електроди 15.03.2012 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини;

Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну, припинення прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, та передбачено, що допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб (шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень).

Таким чином, суд вважає, що між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було надіслано Претензійне попередження (вих. № 254 від 02.04.2012 року), в якому позивач просив перерахувати на його рахунок суму боргу у розмірі 3666,30 грн.. Судом встановлено, що відповідач отримав це Претензійне попередження 12.04.2012 року, про що свідчить підпис представника відповідача на поштовому повідомленні, засвідчена копія якого долучена до матеріалів справи.

Проте, сума боргу у розмірі 3666,30 грн. сплачена відповідачем на рахунок позивача платіжними дорученнями від 04.07.2012 року на суму 1222,10 грн., від 03.07.2012 року на суму 1222,10 грн. та від 02.07.2012 року на суму 1222,10 грн., належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

Враховуючи, що на час розгляду справи в суді грошові кошти перераховані на рахунок позивача, суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення 3666,30 грн. боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а у відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов’язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу.

Позивач надав розрахунок суми 3 % річних за період з 15.03.2012 року по 18.06.2012 року, розмір якої складає 28,63 грн..

Проте, враховуючи, що право вимоги у позивача за даним зобов'язанням згідно з ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України виникло 11.04.2012 року (дата відправлення Претензійного повідомлення), суд вважає безпідставним нарахування позивачем суми 3 % річних період з 15.03.2012 року по 11.04.2012 року. Таким чином, суд вважає необхідним задовольнити позовну вимогу про стягнення 3 % річних в сумі 20,19 грн. за період з 12.04.2012 року по 18.06.2012 року. В частині стягнення 8,44 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 15.03.2012 року по 11.04.2012 року, суд вважає необхідним відмовити.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 209,93 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 15.03.2012 року по 18.06.2012 року.

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст..536 ЦК України від дня коли товар мав бути переданий до дня фактичного передання товару або повернення суми попередньої оплати.

Частина 2 статті 536 ЦК України визначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами повинен бути встановлений договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Водночас, ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, а лише вказано про можливість вимагати їх сплати, тоді як ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України не тільки визначено їх розмір (3% річних), а й надано сторонам право встановлювати інший розмір процентів у договорі.

Наведене свідчить про те, що частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачене ст.625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, не підлягають одночасному задоволенню і вимога позивача про стягнення 3% річних, і вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки за своєю правовою природою вони є одним і тим же видом відповідальності за прострочення виконання зобов’язання з оплати товару.

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача іншого, ніж 3% річних, розміру процентів за користування чужими грошовими коштами за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару, у зв"язку з чим відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до приписів ст. 23 ЦК Ураїни, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода фізичної особи полягає у фізичних або душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв"язку з протиправним поводженням інших осіб.

Згідно з п. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Системний аналіз статей 23 та 1167 ЦК України, змісту постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.95 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” і розяснення Вищого господарського суду України від 29.02.96 року № 02-5/95 „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням моральної шкоди” дають підстави зробити висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої у вигляді зниження престижу та підрив довіри до позивача з боку покупців, яких гіпотетично позивач зазнав внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем боргу за усним договором, має здійснюватися за загальними правилами відшкодування шкоди тобто, у разі наявності шкоди, вини певної особи та причинно-наслідкового зв"язку між означеними категоріями.

Втім, позивач не довів суду факту спричинення моральної шкоди діями відповідача, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачу шкоди у вигляді приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. До того ж, позивач жодним чином не обґрунтував належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України розрахунок моральної шкоди (10000,00 грн.), тому у задоволенні вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, суд вважає необхідним витрати по сплаті судового збору в сумі 435,06 грн. покласти на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.1, 12, 47, 49, 80 п. 1.1., 82-84 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Дом сварки" (61001, м. Харків, вул. Дніпровська, б. 1, кв. 40 код ЄДРПОУ 35243848, р/р 26000060737707 в ПАТ КБ "ПриватБанк" МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство Форсаж" (61124, м. Харків, вул. Каштанова, буд. 29 код ЄДРПОУ 33480844 р/р 26000818467290 в Акціонерному Східно-Українському банку "ГРАНТ" МФО 351607) 20,19 грн. 3 % річних, 435,06 грн. витрат по сплаті судового збору.

В частині стягнення 3666,30 грн. суми боргу припинити провадження по справі на підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений 19 липня 2012 року.

Суддя Присяжнюк О.О.

справа №5023/2886/12