Ухвала суду № 25313515, 10.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" липня 2012 р. м. Київ К-60085/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року

у справі № 6/586

за позовом Дочірнього підприємства «Сеть-Маркет»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року, позов Дочірнього підприємства «Сеть-Маркет» (далі -позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі -відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000132310/1 від 18 лютого 2008 року. Судові витрати в розмірі 6,80 грн. присуджено на користь ДП «Сеть-Маркет»за рахунок Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року та прийняття нового рішення -про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку ДП «Сеть-Маркет»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01 лютого 2006 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт № 181/23-704/32210013 від 21 листопада 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000762310/0 від 03 грудня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 766 282,00 грн. (1 844 188,00 грн. -основний платіж, 922 094,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скаргу позивача задоволено частково та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000132310/1 від 18 лютого 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 446 025,00 грн. (328 692,00 грн. -основний платіж, 117 333,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в рамках договірної ціни Підприємству «Кайро-1»та Товариству з обмеженою відповідальністю «Пром Інвест-Технології», що більше ніж на 20 відсотків відрізняється від звичайної ціни за один кг. хромового напівфабрикату із шкір ВРХ «Вет-Блу», а також сплачених в рамках договірної ціни Товариству з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське», що більше ніж на 20 відсотків відрізняється від звичайної ціни за одну тонну насіння ріпаку продовольчого.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та Підприємством «Кайро-1»укладено договір купівлі-продажу № 2601 від 26 січня 2006 року, відповідно до умов якого ДП «Сеть-Маркет»придбано хромовий напівфабрикат із шкір ВРХ «Вет-Блу»в кількості 25 130 кг. за ціною за один кг. -24,05 грн. - 26,55 грн.

Також, між позивачем та ТОВ «Пром-Інвест-Технології»укладено договір купівлі-продажу № 1106-03 від 03 листопада 2006 року, відповідно до умов якого ДП «Сеть-Маркет»придбано хромовий напівфабрикат із шкір ВРХ «Вет-Блу»в кількості 72 200 кг. за ціною за один кг. -48,50 грн.

В свою чергу, згідно з листом Державного аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України «Держзовнішінформ»№ 735/08-06 від 21 грудня 2006 року звичайна ціна на хромовий напівфабрикат із шкір ВРХ «Вет-Блу»становить: перший ґатунок -2,80 -3,50 дол. США, що у гривневому еквіваленті складає 14,14 грн. -17,68 грн., другий ґатунок 2,50 -2,90 дол. США, що у гривневому еквіваленті складає 12,62 грн. -14,64 грн.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Тімірязівське»укладено договір купівлі-продажу № 510 від 27 липня 2007 року, відповідно до умов якого ДП «Сеть-Маркет»придбано насіння ріпаку продовольчого в кількості 305,08 тонн загальною вартість 2 555 350,08 грн.

Разом з тим, згідно з листом Державного аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України «Держзовнішінформ»№ 752/08-07 від 12 жовтня 2007 року звичайна ціна на насіння ріпаку продовольчого українського походження становить 2 070,50 грн. -2 121,00 грн. за одну тонну.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР).

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація -надаватись уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, листи Державного аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків України «Держзовнішінформ»№ 735/08-06 від 21 грудня 2006 року та № 752/08-07 від 12 жовтня 2007 року не можуть вважатись належною підставою для визначення рівня звичайних цін.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко