Ухвала суду № 25311232, 23.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2012 р.Справа № 2а-515/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2012р. по справі № 2а-515/12/2070

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Аурекс СГ"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аурекс СГ" ( далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області ( далі по тексту - відповідач), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.01.12р. за № 0000021801 на загальну суму 49 966,4 грн., винесене Дергачівською міжрайонною державною податковою інспекцією.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2012р. зазначений позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області від 05.01.12р. за № 0000021801 скасовано.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення яком в задоволенні позову відмовити.

Виходячи з приписів п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вищезазначена апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції, встановлено, що 19.12.2011р. фахівцями Дергачівської МДПІ Харківської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість позивачем під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Проспец консалтинг» за грудень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 1084/18-009/36623374 від 22.12.2011р., згідно висновків якого встановлено порушення п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягає у безпідставному віднесенні до складу податкового кредиту грудня 2010 року сум ПДВ за нікчемними правочинами по придбанню товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Проспец консалтинг» на суму 39973,12 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.01.2012р. № 0000021801, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 49966,0 грн., в тому числі за основним платежем 39973,12 грн. та за штрафними санкціями 9993,28 грн.

Висновки про наявність виявлених перевіркою порушень, відповідач обґрунтовує тим, що згідно наданих до перевірки документів встановлено укладення між позивачем та ТОВ !Промспец Консалтинг" агентського договору №011110-1 від 01.11.2010 року щодо надання послуг по сприянню в укладенні угод з покупки та продажу нафтопродуктів (бензину, дизельного палива, скрапленого газу).

При цьому відповідачем від податкового органу за місцем реєстрації ТОВ „Промспец Консалтинг" (ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова) отримано акт про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг» з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 р. по 31.12.2010 р. від 10.03.2011 №349/23-03-05/37091549.

Актом перевірки встановлено, що за місцем реєстрації ТОВ «Промспец консалтинг» та його посадові особи відсутні, а згідно аналізу податкової звітності не виявлено власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, закріплених за підприємством на праві господарського відання, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, в яких проводилася господарська діяльність.

Крім того, перевіркою встановлено, що згідно даних звітів по комунальному податку, які ТОВ «Промспец консалтинг» надавало до ДПІ Жовтневому районі м. Харкова чисельність працівників на підприємстві 2-3 особи, на підприємстві є основні фонди 2 групи (станом на 31.12.2010 р. балансова вартість - 5000 грн..), сплата за орендовані основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби в перевіреному періоді підприємством не проводилась.

Вказані умови, на думку відповідача, суперечать меті господарської діяльності підприємства та створює обставини, за яких воно не мало намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької та іншої економічної діяльності, що в подальшому призвело до фінансової неспроможності останнього.

Таким чином, на підставі використаних документів та баз даних ДПС, відповідачем зроблено висновок про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, а також щодо неможливості встановити реальність та товарність здійснених операцій по поставці товарів (робіт, послуг) підприємством за перевіряємий період на адресу покупця не має можливості.

Вищенаведене, як вважає відповідач, свідчить про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій між позивачем та ТОВ «Промспец консалтинг» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами чинного законодавства України.

Таким чином відповідачем встановлено, що ТОВ «Промспец консалтинг» безпідставно виписано на адресу позивача податкові накладні, за якими останнім в подальшому сформовано податковий кредит з ПДВ, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 39973,0 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих послуг з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

На підтвердження реальності виконання договору №011110-1 від 01.11.2010р., укладеного між ТОВ «Промспец консалтинг» та позивачем, останнім були надані копії податкових накладних, що підтверджують укладення угод поставки скрапленого газу між ТОВ "Аурекс СГ" та ТОВ «Барви 2007», ПП «Олан», ТОВ «Татнафта-Укрнафтопродукт», ТОВ "ТРК "Нива".

Податкові накладні оформлені згідно вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підписані та скріплені печаткою підприємства. Оплата за договорам проводилась у повному обсязі.

Таким чином, позивачем до матеріалів справи в повному обсязі надані документи первинного податкового та бухгалтерського обліку, на підставі яких сформований склад податкового кредиту, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер.

При цьому, колегія судів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності укладеного позивачем із ТОВ «Промспец консалтинг» правочину, враховуючи наступне.

Так, викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність формування позивачем складу податкового кредиту, шляхом включення сум ПДВ сформованих в результаті правовідносин з ТОВ «Промспец консалтинг», діяльність якого має ознаки фіктивності та ставить під сумнів факт належного декларування ними податків по здійснюваних операціях, колегією суддів відхиляються, враховуючи наступне.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами позивача до бюджету сум ПДВ не може впливати на результати діяльності підприємства - позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон "Про податок на додану вартість", не встановлює обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару (послуг).

Отже, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2012р. по справі № 2а-515/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М.