Постанова № 25311080, 23.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2012 р. Справа № 2а-6686/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді - Шевцової Н.В.,

суддів - Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватної науково-виробничої фірми "Анкор-теплоенерго" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі № 2а-6686/11/2070

за позовом Приватної науково-виробничої фірми "Анкор-теплоенерго"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Приватна науково-виробнича фірма «Анкор-Теплоенерго»(далі за текстом-позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі за текстом-відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000842330 від 11 травня 2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі № 2а-6686/11/2070 у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме: пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215 ст. 228 ЦК України та ст.159 КАС України.

Позивач зазначає, що висновок акту перевірки про ознаки нікчемності угод ПНВФ «Анкор-Теплоенерго»з ПП «Транс Строй»та ТОВ «Євротранспорт-ОД»- необгрунтовані, не підтверджений будь-якими належними доказами та є безпідставними.

На підставі ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватна науково-виробнича фірма «Анкор-Теплоенерго»зареєстрована як юридична особа виконкомом Харківської міської ради 31.12.2003 року за № 1480120 0000 017244, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 31.12.2003 року за № 505343. На податковий облік в органах державної податкової служби взято 21.01.2004 року за № 14 та перебуває на обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Харкова.

У періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 06.02.2004 року № 290144240, виданого ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, індивідуальний податковий номер - 327623320334, позивач був зареєстрований платником ПДВ з 06.02.2004 року.

На підставі наказу ДПІ у Ленінському районі м.Харкова №395 від 24.03.2011р., згідно п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та з урахуванням п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ, фахівцями відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПНВФ „Анкор-Теплоенерго" (код 32762338), в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.

Перевіркою встановлено порушення пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: до складу податкового кредиту позивачем включені суми ПДВ на загальну суму 94948 грн., які виникли від виконання угод з ПП «Транс Строй»та ТОВ «Євротранспорт-ОД», що визнані нікчемними та в силу ч. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215 ст. 228 ЦК України не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов'язані з власною господарською діяльністю, є неправомірними, що призвело до заниження ПДВ за січень 2011 року у сумі 96948 грн.

За результатами перевірки складено акт № 569/23-304/32762338 від 08.04.2011 р., на підставі якого ДПІ у Ленінському районі м. Харкова винесене податкове повідомлення-рішення від 11 травня 2011 року № 0000842330, яким визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій з податку на додану вартість у сумі 121185 грн., в т. ч. основний платіж - 96948 грн., штрафні санкції - 24237 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення через порушення позивачем п.п.7.4.1, п.7.4., ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з наступних підстав

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Транс Строй»укладено усний договір поставки, відповідно до якого позивач отримав від ПП «Транс Строй» кожухи, рами, металоконструкцію, що використовуються для виготовлення теплообмінного обладнання.

На підтвердження виконання зазначеної угоди ПП «Транс Строй»виписані видаткові накладні № 285 від 14.09.2010 р, № 307 від 15.09.2010 р. та податкові накладні № 285 від 14.09.2010р., № 307 від 15.09.2010 р. (а.с. 37-40).

Факт отримання товару позивачем підтверджується складськими прибутковими ордерами (42-43).

Оплату за отриманий товар позивач провів наступним чином. Згідно Договору № 1012 на користь третьої особи від 10.12.2010 р. був змінений кредитор за договором, укладеним між позивачем та ПП «Транс Строй». Позивач зобов'язався погасити зобов'язання новому кредитору - ТОВ «АРДЕЯ-ТЕХ» (а.с. 30-32). Погашення вказаного зобов'язання здійснено товаром - автозапчастинами згідно договору поставки № 1412-1п від 14.12.2010 р.(а.с.78), які були придбані ПНВФ «Анкор- Теплоенерго»у ТОВ «АВТО-ЕЛЕКТРОМАШ», згідно договору купівлі-продажу № 15/12 від 01.12.2010 р. (а.с.125).

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.201-202).

Також, позивачем укладено усний договір поставки з ТОВ «Євротранспорт-ОД», відповідно до якого ТОВ «Євротранспорт-ОД»поставлено позивачу пластини та прокладки, що використовуються для виготовлення теплообмінного обладнання.

Виконання зазначеного договору підтверджується видатковими накладними, виписаними ТОВ «Євротранспорт-ОД»№88 від 06.09.2010 р., № 423 від 21.09.2010 р., податковими накладними, виписаними ТОВ «Євротранспорт-ОД»№ 88 від 06.09.2010 р, № 423 від 21.09.2010 р. (а.с. 33-36.) Факт отримання товару підтверджується складськими прибутковими ордерами (а.с. 41,44).

У ПНВФ «Анкор- Теплоенерго»виникло зобов'язання перед ТОВ «Євротранспорт-ОД»з оплати вказаного товару. Згідно Договору № 1012 від 10.12.2010 р. на користь третьої особи, був змінений кредитор, ПНВФ «Анкор- Теплоенерго»зобов'язався погасити суму заборгованості новому кредитору - ТОВ «АРДЕЯ-ТЕХ»(а.с. 27). Погашення вказаного зобов'язання здійснено товаром - автозапчастинами згідно договору поставки № 1412-2п від 14.12.2010 р.

Транспортування вказаних автозапчастин підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.199-200).

Відповідно до п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, позивач повністю виконав свої зобов'язання перед його контрагентами, що підтверджено зазначеними вище документами та правомірно сформував податковий кредит, відповідно до вимог ст.198 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про порушення позивачем п.п.7.4.1, п.7.4., ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки норми зазначеного Закону втратили чинність з 01.01.2011 року з набранням чинності Податкового Кодексу України та не могли застосовуватися у період, що перевірявся з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність реального виконання позивачем, укладених ним з ТОВ «Євротранспорт-ОД»та ПП «Транс Строй» договорів.

При цьому, колегія суддів вважає неправомірними висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості висновків ДПІ про нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ «Євротранспорт-ОД»та ПП «Транс Строй», враховуючи наступне.

Так, викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні»не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно -правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Таким чином, суд першої інстанції невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність підстав для зменшення позивачу податкового кредиту через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань його контрагентами, оскільки зазначені висновки суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за договорами, укладеними з ТОВ «Євротранспорт-ОД»та ПП «Транс Строй» через їх нікчемність та відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення відповідача.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, через порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.160, 196, 197, п.3 ст.198, п.4, 3 ч.1 ст.202, п.3 ч.1 ст. 205, ст.ст.206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої фірми "Анкор-теплоенерго" -задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі № 2а-6686/11/2070 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Приватної науково-виробничої фірми "Анкор-теплоенерго" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000842330 від 11 травня 2011 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Шевцова Н.В.Судді Макаренко Я.М. Мінаєва О.М.