Рішення № 25303262, 09.07.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2012 р.

Справа № 5017/1684/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від прокуратури –не з’явився,

від позивача – не з’явився,

від відповідача –не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Тарутинського району Одеської області в інтересах держави в особі Березинської селищної ради Тарутинського району Одеської області до Підприємства „Вторметекспорт” у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 14 241,06 грн., розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання звільнити земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Тарутинського району Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Березинської селищної ради Тарутинського району Одеської області до Підприємства „Вторметекспорт” у формі товариства з обмеженою відповідальністю про:

- стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за землю у розмірі 14 241,06 грн.,

- розірвання договору оренди земельної ділянки № 25 від 15.07.2011 р., укладеного між Березинською селищною радою та Підприємством „Вторметекспорт” у формі ТОВ;

- зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 2928 кв.м несільськогосподарського призначення, розташованої по вул. Жуковського, 32 в смт. Березине Тарутинського району Одеської області.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані наступним.

У процесі перевірки додержання юридичними особами земельного законодавства встановлено, що 01.04.2011 р. підприємство „Вторметекспорт” у формі ТОВ набуло право власності на рухоме майно, а саме: кран козловий та залізнична колія відповідно до договору купівлі-продажу рухомого майна від 01.04.2011 р.

Як вказує прокурор, у процесі використання вказаного майна відповідачем 15.07.2011 р. укладено з Березинською селищною радою строком на 1 рік договір № 25 оренди земельної ділянки, що розташована по вул. Жуковського, 32а, смт. Березине, Тарутинського району Одеської області.

Також прокурор вказує, що згідно п. 1 договору орендодавець (позивач) надає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на землях Березинської селищної ради Тарутинського району Одеської області.

Так, за ствердженням прокурора відповідно до п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 18 988,08 грн. в рік (6,49 грн. х 2928 кв.м). При цьому згідно п. 11 договору орендна плата вноситься у щомісячно по 1 582,34 грн.

Однак, як зазначає прокурор, з моменту укладення договору (тобто з 15.07.2011 р.) відповідачем не перераховується орендна плата, чим порушуються умови договору. Таким чином, за час дії договору, тобто за 9 місяців (з 15.07.2011 р. по 15.04.2012 р.) відповідач повинен був перерахувати на банківський рахунок Березинської селищної ради орендну плату у розмірі 14 241,06 грн. (9 х 1582,34 грн.). Проте, за ствердженнями прокурора, відповідачем вказана сума не сплачена, що підтверджується листом позивача.

Разом з тим прокурор посилається на п. 41 договору, яким передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та договору.

Так, відповідно до ст. 24 Закону України „Про оренду землі” орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Наразі ст. 32 Закону України „Про оренду землі” передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Як вказує прокурор, несплата відповідачем протягом 9 місяців орендної плати є істотним порушенням умов договору оренди земельної ділянки, тому є підставою для розірвання цього договору в судовому порядку відповідно до ст. 32 Закону України „Про оренду землі” та ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.06.2012 р. позовну заяву прокурора Тарутинського району Одеської області прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5017/1684/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Позивач письмових пояснень по суті спору не надав, також представник позивача у судові засідання не з'являвся, хоча позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

У зв’язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

На підставі договору купівлі-продажу рухомого майна від 01.04.2011 р. (а.с. 13) та акту приймання-передачі майна від 01.04.2011 р. (а.с. 14) підприємство „Вторметекспорт” у формі ТОВ набуло право власності на рухоме майно, а саме: кран козловий та залізничну під’їзну колію.

15 липня 2011 року між Підприємством „Вторметекспорт” у формі товариства з обмеженою відповідальністю(орендар) та Березинською селищною радою (орендодавець) був укладений договір оренди земельної ділянки № 25 (а.с. 15-16), згідно п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку за цільовим призначенням, яка знаходиться на території Березинської селищної ради Тарутинського району Одеської області.

В п. 2 договору оренди зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2928 кв.м, не сільськогосподарського призначення за адресою: смт. Березине, вул. Жуковського, 32а.

При цьому в п. 3 вказаного договору зазначено, що на земельній ділянці знаходяться об’єкти нерухомого майна, які належать ТОВ „Вторметекспорт” на правах договору купівлі-продажу на рухоме майно від 01.04.2011 р. серія ВРІ № 540979, а також інші об’єкти інфраструктури.

Також згідно п. 4 цього договору земельна ділянка передається в оренду разом з вищевказаними об’єктами рухомого майна.

За умовами п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 18 988,08 грн. (6,49х 2928 кв.м.) на р/р 33218815700449 код 04379195 МФО 828011 за рік.

П. 11 договору передбачає, що орендна плата вноситься у такі строки: помісячно –1582,34 грн.

При цьому згідно п. 14 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 1% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Земельна ділянка передається в оренду для розміщення крану козлового та споруд комерційної діяльності (п. 15 договору). Цільове призначення зеленої ділянки: комерційна діяльність (п. 16 договору).

Згідно умов п. 18 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення.

Відповідно до п. 21 цього договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов’язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв’язується у судовому порядку.

П. 43 договору оренди передбачає, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами.

Відповідно до п. 8 договору договір укладено на один рік. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Як вказує прокурор, відповідач (орендар) використовував спірну земельну ділянку, проте в порушення умов договору не сплачував оренду плату за використання земельної ділянки у передбачені вказаним договором строки. Так, згідно розрахунку Березинської селищної ради станом на 27.03.2012 р. (а.с. 17) заборгованість по орендній платі згідно договору від 15.07.2011 р. складає за 12 658,72 грн. (8х 582,34 грн.). Згідно листа Березинської селищної ради (а.с. 18) станом на 12.04.2012 року заборгованість відповідача по орендній платі складає в сумі 14 241,06 грн., що заявлена прокурором до стягнення. При цьому прокурор посилається на положення ст. 526 ЦК України, які передбачають належне виконання господарських і цивільних зобов’язань відповідно до умов договору та вказаних Кодексів, а за відсутності таких умов і вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Наразі слід зазначити, що підставою для виникнення у сторін відповідних господарських зобов'язань згідно зі ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) є саме договір, який укладено відповідно до вимог чинного законодавства, встановлених для відповідного виду договору.

Так, предметом спору у даній справі є заборгованість по орендній платі, що виникла у відповідача згідно договору оренди від 15.07.2011 р., тому насамперед суд має з’ясувати відповідність укладеного сторонами по справі договору вимогам чинного законодавства, встановлених для договорів оренди землі, щодо яких визначено особливий порядок їх укладення.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Разом з тим порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначається ст. 123 Земельного кодексу України. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації (ч. 3 ст. 123 ЗК України).

Згідно п. 6 ст. 123 Земельного Кодексу України орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

На органи місцевого самоврядування поряд з органами державної влади поширюється дія принципу, встановленого статтею 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ „Про оренду землі”).

В ст. 13 Закону України „Про оренду землі” (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено перелік істотних умов договору оренди землі, відсутність однієї з яких згідно з частиною другою цієї статті є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним. Зокрема, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємними частинами договору оренди землі є: 1) план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; 2) кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; 3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 4) акт приймання-передачі об'єкта оренди; 5) проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Отже, виходячи з вищенаведеного, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Натомість в матеріалах справи відсутнє таке рішення позивача про надання спірної земельної ділянки в оренду відповідачу, як і відсутній проект відведення вказаної земельної ділянки. Так, на вимогу суду в ухвалі про порушення провадження у справі від 08.06.2012 р. такі докази ні прокурором, ні позивачем до суду не були надані.

Крім того, однією з умов передачі спірної земельної ділянки в оренди в договорі оренди від 15.07.2011 р. визначено те, що передачі земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Зокрема, відсутність на момент укладення спірного договору оренди рішення позивача про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 N 677.,

Більш того, за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування є актами, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки.

При цьому суд зазначає, що отримання відповідачем у власність рухомого майна за договором купівлі-продажу від 01.04.2011 р. не є підставою для набуття відповідачем права оренди спірної земельної ділянки. Так, у спірному договорі оренди (п. 3) зазначено, що на земельній ділянці розташовані об’єкти нерухомого майна, хоча договір містить посилання на об’єкти рухомого майна, придбані за договором купівлі-продажу рухомого майна від 01.04.2011 р. За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України право користування на земельну ділянку переходить саме до особи, яка набула права власності на відповідне нерухоме майно, що розміщено на такій земельній ділянці.

Більш того, за приписами ст.ст. 18, 20 вказаного Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Так, спірний договір підлягав державній реєстрації у структурному підрозділі державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 р. N 2073 "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі" (чинною на момент укладення спірного договору) та згідно з Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 р. N 43.

Проте, як вбачається зі змісту спірного договору оренди земельної ділянки, державна реєстрація останнього не проводилась.

Отже, чинним законодавством передбачені відповідні вимоги при вчинені правочину щодо оренди земельної ділянки, які не були додержані сторонами при укладенні спірного договору оренди землі.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Виходячи з викладеного, до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, віднесено те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також те, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та за наявністю волевиявлення учасника правочину. Так, при укладенні спірного договору його сторонами мали бути повністю дотримані вимоги частин першої-третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України.

Як з’ясовано судом та не спростовано сторонами, спірний договір оренди землі № 25 від 15.07.2011 р. укладено з порушенням встановлених чинним законодавством України вимог для договорів оренди землі з огляду на відсутність як волевиявлення позивача про надання земельної ділянки в оренду, що мало бути втілене у вигляді відповідного рішення, так і недодержання вимог законодавства щодо державної реєстрації договору оренди (яку не було здійснено). В свою чергу такі обставини є підставою для визнання цього договору оренди недійсним (ч. 2 ст. 15 Закону України „Про оренду землі”).

Разом з тим відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Також статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так, відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що предмет спору у даній справі пов’язаний з договором оренди земельної ділянки № 25 від 15.07.2011 р., господарський суд вважає за необхідне визнати вказаний договір недійсним як такого, що не відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства та суперечить інтересам держави.

В свою чергу згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Також ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

З урахуванням вищенаведених положень законодавства спірний договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою.

З огляду на те, що позовні вимоги Прокурора Тарутинського району Одеської області в інтересах держави в особі Березинської селищної ради Тарутинського району Одеської області про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 14 241,06 грн., розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання звільнити земельну ділянку ґрунтуються на спірному договорі, який визнано судом недійсним, відповідно позов прокурора не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Прокурора Тарутинського району Одеської області в інтересах держави в особі Березинської селищної ради Тарутинського району Одеської області до Підприємства „Вторметекспорт” у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 14 241,06 грн., розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання звільнити земельну ділянку відмовити.

2. ВИЗНАТИ недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки № 25 від 15.07.2011 р., укладений між Березинською селищною радою району Одеської області та Підприємством „Вторметекспорт” у формі ТОВ щодо земельної ділянки, розташованої по вул. Жуковського, 32а, смт. Березине Тарутинського району Одеської області.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2012 р.

Суддя Петров В.С.