Ухвала суду № 25299207, 25.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" червня 2012 р. м. Київ К/9991/11163/11

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Мартиненко І.В.

за участю представника

відповідача Величка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (правонаступника Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва)

на постанову Господарського суду міста Києва від 18.05.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011

у справі № 11/715-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продстандарт»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання незаконними дій та нечинним податкового повідомлення - рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Києва від 18.05.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011, позов задоволено повністю. Визнано дії ДПІ у Солом'янському районі м.Києва з підготовки та проведення 02-03 серпня 2004 року додаткової позапланової документальної перевірки ТОВ «Продстандарт»з питання відшкодування з бюджету сум ПДВ за травень -листопад 2001 року незаконними та такими, що не відповідають вимогам п. «д»ст. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.1998 № 817/98. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м.Києва від 03.08.2004 № 0001302307/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Продстандарт»судові витрати в сумі 3,40 грн. судового збору.

ДПІ у Солом'янському районі м.Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судом норм матеріального права: п. «д»ст. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.1998 № 817/98, п.п.7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції у судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі -Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у Солом'янському районі м.Києва 02.08.2004 -03.08.2004 проведено додаткову позапланову документальну перевірку ТОВ «Продстандарт»з питання відшкодування з бюджету сум ПДВ за травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2001 року відповідно до п. «д»ст. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.1998 № 817/98, за результатом якої складено акт від 03.08.2004 № 254/23-0711/31055793. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі податкових накладних, деякі з яких не містять повної назви покупця, його місця розташування, одинці виміру товару, обсягу поставки, номера накладної.

На підставі акта перевірки від 03.08.2004 № 254/23-0711/31055793 прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.08.2004 № 0001302307/0 про виявлення завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2001 року у загальній сумі 1183879,00 грн.

Відповідно до п. «д»ст. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.1998 № 817/98 позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту.

Встановивши відсутність, визначених у даній нормі підстав для проведення позапланової перевірки, а також факт порушення податковим органом вимог п. 1.3 п. 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002 № 429 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 за № 1023/7311, яке виразилось у проведенні перевірки не за місцезнаходженням позивача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про незаконність дій податкового органу з підготовки та проведення додаткової позапланової документальної перевірки позивача.

Позиція судів про те, що будь-яке недотримання продавцем вимог п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при складанні податкової накладної не є підставою для позбавлення покупця права на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг), є правильною.

Окремий недолік податкової накладної не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту. Судами попередніх інстанцій встановлено, що дані, що містяться у податкових накладних дають можливість ідентифікувати як позивача, так і його контрагентів за індивідуальними податковими номерами, податкові накладні видані особами, що зареєстровані платниками податку.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який платник податків зобов'язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними до платника податку могла бути застосована відповідальність у вигляді фінансовий санкцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в ході перевірки податковим органом досліджувались податкові накладні, на підставі яких сформовано податковий кредит. Податкові накладні були вилучені у позивача у межах кримінальної справи, яка пізніше була закрита. Тому доводи податкового органу про відсутність оригіналів податкових накладних та непідтвердження податкового кредиту є безпідставними.

Порушень норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, не виявлено. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повно встановив обставини у справі та надав їм правову оцінку на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 18.05.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло