Постанова № 25299055, 27.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2012 року 15:48 № 2а-6842/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В., суддів Бояринцевої М.А., Власенкової О.О., за участю секретаря судового засідання Криворучко Л.В. та представників сторін:

від позивача: Фрідмо Л.Ю., Рибій М.І, Гупало К.П.,

від відповідача-1: Корнієнка В.П.,

від відповідача-2: Діанова О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комомдітіз Україна ЛТД» до 1. Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби 2. Державної податкової адміністрації України 3. Державної податкової служби України про скасування рішення про результати розгляду повторної скарги № 16489/6/25-0515 від 08 вересня 2011 року,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комомдітіз Україна ЛТД»(далі - позивач) з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - Відповідач-1), Державної податкової адміністрації України (далі -Відповідач-2) про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.04.2011р. № 0000070700, скасування рішення за результатами розгляду повторної скарги від 08 вересня 2011 року №16489/6/25-0515.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2011 було відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2011 року було закрито провадження у справі в частині вимоги про скасування рішення за результатами розгляду повторної скарги від 08 вересня 2011 року №16489/6/25-0515.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року апеляційну скаргу ТОВ «Луї Дрейфус Комомдітіз Україна ЛТД»було задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2011 року було скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Державної податкової адміністрації України за результатами розгляду повторної скарги позивача від 08.09.2011р. № 16489/6/25-0515 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки п.56.10 ст.56 Податкового кодексу України позивачу надано можливість оскарження в судовому порядку рішення ДПС України, яке прийнято за результатами розгляду скарги позивача, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 27.06.2012 р. було замінено Відповідача-1 - Спеціалізовану державну податкову інспекцію у м. Києві по роботі з великими платниками податків на його правонаступника - Окружну Державну податкову службу Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що відповідачем, як контролюючим органом вищого рівня, який розглядає скарги платників податків, неправомірно було відмовлено у задоволенні повторної скарги позивача, поданої в порядку адміністративного оскарження. Позивач вважає, що податковим органом не дотримано вимог вмотивованості рішення в частині не наведення результатів дослідження матеріалів скарги позивача, а також переліку аргументів, що викладені в скарзі позивача.

Позивач зауважує, що Податковий кодекс прямо встановлює право на оскарження рішень Державної податкової служби України, прийнятих за розглядом скарги платника податків, і визначає, що таке оскарження має відбуватися в судовому порядку. Право на судове оскарження підтверджене самим Відповідачем-2 у Рішенні Державної податкової адміністрації України.

Згідно з пунктом 56.8 Податкового кодексу «контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення...».

Обов'язок прийняти вмотивоване рішення кореспондується із іншим обов'язком контролюючих органів, що передбачений в пункті 56.4 Податкового кодексу, а саме: «під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган».

З наведеного, на думку позивача, вбачається, що Відповідач -2 зобов'язаний був довести правомірність визначеного грошового зобов'язання та винести власне вмотивоване рішення. Для цього спочатку необхідно розглянути всі аргументи платника податків, викладені у повторній скарзі, перевірити правомірність нарахувань та навести власні обґрунтування правомірності нарахувань.

Натомість, прийняте рішення, на переконання позивача, не містить всебічного та повного аналізу наведених позивачем аргументів та представлених обставин.

Таким чином, позивач вважає висновки рішення Державної податкової адміністрації України такими, що не відповідають дійсності і спростовуються аналізом положень Податкового кодексу України, а відповідно рішення № 16489/6/25-0515 від 08 вересня 2011 року Державної податкової адміністрації України є необґрунтованим, протиправним та такими, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним в позові, просили їх задовольнити.

Відповідачі проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні. В судовому засіданні було зазначено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з розглядом ДПА України та скарги позивача на винесене СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП податкове повідомлення - рішення.

Відповідачі зазначили, що при розгляди повторної скарги дотримані всіх процедур, що визначені Податковим кодексом України, Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби.

Крім того зазначили, що рішення за результатами розгляду повторної скарги від 08 вересня 2011 року №16489/6/25-0515 не є рішенням (нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії) в розумінні п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не може бути скасоване в судовому порядку.

З огляду на вищевикладене, відповідачі вважали позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комомдітіз Україна ЛТД»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за 2009-2010 р.р.

За результатами перевірки складено Акт від 28.03.2011р. №107/4020/7/30307207, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.2.3, 7.2.6, 7.2.8 п.7.2. п.п.7.4.1 п.7.4. п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування на загальну суму 27 262 437,98 грн.

Перевіркою зроблено висновок про відсутність факту надання послуг та поставки матеріалів при здійсненні операцій позивача з контрагентами -ПП «Прайд-Південь», ТОВ «Агроанкорекспорт», ПП «Авант», ТОВ «Мегаінвест-Україна», ТОВ «Сібаріт ЛТД», ТОВ «Ніке Компанія», ТОВ «Карго-Трагс-Груп», ТОВ «Франко-Транспорт»та інш., що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

За результатами перевірки СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2011 року №0000070700 про зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 26 890 985,33 грн., сплату податку на додану вартість в сумі 18 556 622,63 грн. і застосування штрафної санкції в сумі 4 639 155,00 гри.

Рішенням ДПА у м. Києві від 25.06.2011 року №6772/10/25-114, прийнятим за результатами розгляду первинної скарги позивача, зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Рішенням ДПА України від 08.09.2011року №16489/6/25-0515 залишено без змін податкове повідомлення-рішення СПДІ по роботі з ВПП від 13.04.2011 року №0000070700 та рішення ДПА у м. Києві від 25.06.2011 року №6772/10/25-114, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу позивача -залишено без задоволення.

Стосовно спірного рішення Державної податкової адміністрації України (далі по тексту ДПА України) від 08 вересня 2012 року №16489/6/25-0515 про результати розгляду повторної скарги суд встановив наступне.

Зазначене рішення є за назвою «рішенням», про яке йдеться в пункті 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскаржуване рішення ДПА України є також рішенням (тобто правовим актом індивідуальної дії) для позивача по суті, адже таке рішення впливає на його права та обов'язки. Так, день отримання цього рішення є днем узгодження податкових зобов'язань (відповідно до пункту 56.17 Податкового кодексу України). Протягом 10 днів з дня узгодження податкових зобов'язань Позивач зобов'язаний сплатити податкове зобов'язання, визначене у податковому повідомленні-рішенні (абзац 2 пункту 57.3 Податкового кодексу).

Тобто це рішення створює можливість стягнення з позивача суми грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 13.04.2011 року №0000070700, що, в свою чергу, вплине на майновий стан позивача, його права та обов'язки.

Враховуючи вищевказане, рішення ДПА України потрібно вважати правовим актом індивідуальної дії, який впливає на права та обов'язки Позивача і підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства на підставі пункту 56.10 Податкового кодексу та статті 17 КАС України.

Право Позивача оскаржувати будь-які рішення податкових органів закріплене в підпункті 17.1.7 Податкового кодексу України, яким встановлено, що платник податків має право, зокрема, оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз'яснення.

Порядок оскарження рішень Державної податкової адміністрації України, прийнятих за результатами розгляду скарг платників податків, прямо визначений в пункті 56.10 Податкового кодексу України, відповідно до якого, рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Це також зазначено в пункті 15 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого Наказом ДПА України від 23 грудня 2010 року №1001, який передбачає обов'язок органів державної податкової служби вказувати порядок оскарження прийнятого рішення у разі незгоди. У даній ситуації Відповідач-2 виконав таку вимогу та вказав, що як податкове повідомлення-рішення, так і рішення ДПА України можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Суд зазначає, що Податковий кодекс України прямо встановлює право на оскарження рішень Державної податкової служби України, прийнятих за розглядом скарги платника податків, і визначає, що таке оскарження має відбуватися в судовому порядку.

Згідно з пунктом 56.10 ст.56 Податкового кодексу України рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Крім того, посилання на дану норму Податкового кодексу України та можливість оскарження в судовому порядку міститься у самому рішенні Державної податкової адміністрації України від 08.09.2012 року №16489/6/25-0515 про результати розгляду повторної скарги.

З набранням чинності Податковим кодексом України з 01.01.2011, платники податків наділені правом на оскарження будь-якого рішення контролюючого органу, якщо воно на думку платника податків суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених Податковим кодексом України або іншими законами України. Дана позиція законодавця відображена у п.56.2 ст.56 Податкового кодексу України.

Таким чином, рішення Державної податкової адміністрації України, прийняте за розглядом скарги платника податків, є рішенням в розумінні ст. 17 КАС України, а отже даний спір підсудний адміністративному суду.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного рішення суд виходить з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтею 14 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Як передбачено п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується (п. 56.3).

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

Відповідно до п. 56.4 ст. 56 Податкового кодексу України під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Пунктом 56.6 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Згідно п. 56.8 ст. 56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті (пункт 56.9).

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Порядок подання та розгляду органами державної податкової служби скарг платників податків при оскарженні в адміністративному порядку податкових повідомлень-рішень про визначення сум грошових зобов'язань платника податків або будь-яких інших рішень органів державної податкової служби визначений Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженим наказом ДПА України №1001 від 23.12.2010р. (далі - Положення № 1001).

У відповідності до п. 13 названого Положення орган державної податкової служби зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів, наступних за днем отримання скарги платника податків, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник органу державної податкової служби (заступник керівника) може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад строк, визначений у абзаці першому цього пункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього пункту.

Згідно п. 14 Положення № 1001 орган державної податкової служби при розгляді скарги платника податків перевіряє правомірність нарахування, здійсненого органом державної податкової служби, у випадках, визначених Податковим кодексом України, або прийняття будь-якого рішення органу державної податкової служби, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень:

а) залишає податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, яке оскаржується, без змін, а скаргу без задоволення;

б) скасовує у певній частині податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, яке оскаржується, і не задовольняє скаргу платника податків у певній частині;

в) скасовує податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, яке оскаржується, і задовольняє скаргу платника податків повністю;

г) збільшує суму грошового зобов'язання або податкового боргу;

ґ) залишає у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про звернення громадян", скаргу без розгляду та повертає автору.

У разі коли норми Податкового кодексу України чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

При розгляді скарги платника податків під час адміністративного оскарження можуть враховуватись податкові консультації, надані такому платнику податків органами державної податкової служби з урахуванням положень статті 53 глави 3 розділу II Податкового кодексу України.

Зменшена або збільшена сума грошового зобов'язання (податкового боргу) може бути оскаржена платником податків у порядку і строки, визначені цим Положенням.

Згідно з п. 15 вказаного Положення за результатами проведення процедури адміністративного оскарження приймається рішення, яке оформляється відповідно до вимог законодавства про мови. Зміст рішення складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

Рішення оформляється на бланку органу державної податкової служби, який розглядав скаргу.

У вступній частині рішення зазначаються повне найменування юридичної особи, яка подала скаргу, прізвище та ініціали посадової особи платника податків - юридичної особи або фізичної особи - платника податку, відомості про предмет оскарження, дата прийняття скарги до розгляду (дата і номер зазначаються за даними журналу реєстрації вхідної кореспонденції).

Описова частина рішення повинна містити перелік документів, які були взяті до уваги при розгляді скарги, дату і номер податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-якого іншого рішення органу державної податкової служби і найменування органу державної податкової служби, який видав зазначені документи, та стисле викладення вимог і клопотання, зазначених у скарзі.

У мотивувальній частині рішення мають бути наведені результати дослідження матеріалів скарги та докази, на яких ґрунтуються висновки органу державної податкової служби, який розглядав скаргу, а також посилання на конкретні статті та пункти Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів, якими обґрунтовано відповідь на скаргу.

Резолютивна частина рішення повинна містити висновок про задоволення чи часткове задоволення скарги або про відмову в задоволенні вимог чи клопотання, викладених у скарзі, про збільшення суми податкового зобов'язання або податкового боргу або залишення скарги без розгляду.

У рішенні також зазначається, що в разі незгоди особи, яка подала скаргу, з прийнятим рішенням, таке рішення може бути оскаржене до органу державної податкової служби вищого рівня у строки, визначені в цьому Положенні, або в судовому порядку.

Рішення за результатами розгляду скарги платника податків приймає керівник органу державної податкової служби (заступник керівника). Оригінал рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (надається) платнику податків.

Вирішуючи даний спір, колегія суддів виходить з того, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Крім того, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з його прийняттям прав та законних інтересів особи.

Приймаючи рішення про результати розгляду скарги від 08.09.2011року №16489/6/25-0515, податковий орган виходив з тих обставин, що надані позивачем первинні документи бухгалтерського обліку є формально складеними та не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки останні, як продавці, не мали трудових ресурсів (технічного персоналу), основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, виробничих активів, складських приміщень для зберігання товарів та фактично були створені без мети здійснення підприємницької діяльності.

Посилаючись на вимоги ст.ст. 202, 203, 207, 215, 626, Цивільного кодексу України ДПА України підтвердила висновки СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про недійсність вчинених позивачем правочинів з контрагентами. При цьому, посилаючись на позицію Верховного суду України, викладену в постанові від 26.09.2006р. №06/53, Відповідач-2 зазначив, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства. А тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, посилаючись на приписи підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, Відповідач-2 вказав, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як наведено в рішенні про результати розгляду скарги, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Крім того, згідно з п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.06.1997 р. за №233/2037 зі змінами та доповненнями (далі по тексту - Порядок №165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 18 Порядку №165 визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою платника податку-продавця.

Відповідно до п.5 Порядку №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.7.1 Закону «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Аналізом вказаних та іншим норм податкового законодавства України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Відповідачем-2 спростовано доводи позивача щодо неправомірності податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП у м. Києві від 13.04.2011р. № 0000070700.

Тобто, податковий орган відповіддю на скаргу від 08.09.2011р. №16489/6/25-0515 підтвердив позицію, викладену в акті перевірки стосовно завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 26 890 985,33 грн. та завищення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 26 890 985,33 грн. та вказав, що такі висновки відповідають вимогам чинного законодавства.

При цьому, у мотивувальній частині рішення наведено результати дослідження матеріалів скарги та доказів, на яких ґрунтуються висновки Державної податкової адміністрації України за результатами розгляду повторної скарги позивача, а також посилання на конкретні статті та пункти Закону України «Про податок на додану вартість», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165 та інших нормативно-правових актів, якими обґрунтовано відповідь на скаргу.

Вираховуючи викладене та керуючись ст. 12 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», пп. «а»п. 14 Положення № 1001 Державна податкова адміністрація України залишила без змін податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП у м. Києві від 13.04.2011р. № 0000070700 та рішення ДПА у м. Києві від 25.06.2011 року № 6772/10/25-114, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

Рішення за результатами розгляду скарги прийнято заступником керівника органу державної податкової служби, що відповідає вимогам абз. 8 п. 15 Положення № 1001.

Зазначене свідчить, що Державна податкова адміністрація України розглянула повторну скаргу ТОВ «Луї Дрейфус Комомдітіз Україна ЛТД»та доповнення до неї (вхідний №11317/6 і №11839/6 ДПА України від 12 і 21 липня 2011 року відповідно) на податкове повідомлення-рішення СДШ у м. Києві по роботі з ВПП від 13.04.2011 року №0000070700, в межах строку та в порядку визначеному чинним законодавством, з урахуванням того, що рішенням ДПА України від 29.07.2011 року №13757/6/25-0515 (№20491/7) було продовжено строк розгляду скарги до 09.09.2011 року (включно).

Крім того, суд вважає необхідним звернути увагу позивача на те, що відповідно до вимог п.14 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби орган державної податкової служби при розгляді скарги платника податків перевіряє правомірність нарахування, здійсненого органом державної податкової служби, у випадках, визначених Податковим кодексом України, що і було здійснено Відповідачем-2 в даному випадку.

Суд зазначає, що ані Податковим кодексом України, ані зазначеним Положенням не передбачено обов'язку податкового органу, що розглядає скаргу, задовольнити подану скаргу, рівно як і надати відповідь на кожен аргумент, яким обґрунтована скарга платника податків.

Згідно наведених вище правових норм орган державної податкової служби зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення, тобто таке рішення, яке буде ґрунтуватися на результатах дослідження матеріалів скарги та інших доказів, досліджених органом державної податкової служби, та містити посилання на конкретні статті та пункти нормативно-правових актів, якими обґрунтовано відповідь на скаргу.

Отже, орган державної податкової служби повинен навести мотиви, з яких він залишає податкове повідомлення-рішення без змін, скасовує його повністю або у певній частині, збільшує суму грошового зобов'язання або приймає інше, передбачене п. 14 Положення № 1001, рішення.

При цьому за своєю правовою природою повноваження Державної податкової адміністрації України щодо задоволення чи відмови у задоволенні скарги платника податків є дискреційним повноваженням даного державного органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі також «Рекомендація R (80)2») під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів..

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Проаналізувавши зазначені вище норми діючого законодавства і дослідивши наявні в матеріалах справи документи суд дійшов висновку про те, що рішення Державної податкової адміністрації України про результати розгляду скарги є законними та обґрунтованим, відповідь на повторну скаргу позивача від 18.07.2011 року вих. № 618 була надана ДПА України у встановленому діючим законодавством порядку.

Доводи позивача стосовно невідповідності оскаржуваного рішення практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню у справі «Серявін та інші проти України», колегія суддів знаходить безпідставними, оскільки наведені у вказаному та інших рішеннях Європейського суду з прав людини вимоги (критерії) до обґрунтованості рішень стосуються саме судових рішень як необхідного елементу права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує саме суди обґрунтовувати свої рішення, що тлумачиться Європейським судом з прав людини як необхідність надання відповіді на кожен істотний аргумент особи, однак дані критерії обґрунтованості рішень не можна вважати такими, що поширюються на інші державні органи, оскільки останні не здійснюють правосуддя.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При таких обставинах суд вважає, що позивач не надав суду доказів неправомірності дій Державної податкової адміністрації України та невідповідності вимогам діючого законодавства рішення про результати розгляду повторної скарги № 16489/6/25-0515 від 08 вересня 2011 року, у зв'язку з чим в задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Патратій О.В.

Суддя Бояринцева М.А.

Суддя Власенкова О.О.

Повний тест постанови складено та підписано: 07 липня 2012 року.