Постанова № 25298243, 18.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 червня 2012 року 12:03 № 2а-6994/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг (Theeuwes Holding B.V.) «Тегра Україна ЛТД»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києвапровизнання дії протиправнними, скасування податкового повідомленння-рішення №000027156 від 10.05.2012за участю представників сторін:

від позивача: Фоменко М.С.,

від відповідача: Горбань І.І., Іващенко О.С.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18.06.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг (Theeuwes Holding B.V.) «Тегра Україна ЛТД», звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 травня 2012 р. №000027156 Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та лютий-березень 2012 у розмірі 5 829 796,00 грн., а також про стягнення штрафних санкцій в розмірі 1 гривня у повному обсязі та визнати дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва в частині зменшення суми від'ємного значення за серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та лютий-березень 2012 на суму податку на додану вартість 5 829 796,00 грн. та накладення штрафних санкцій в розмірі 1 гривня протиправними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Представник Позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачем надано в судовому засіданні пояснення, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.1 пп. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями), в результаті чого безпідставно визначено суму бюджетного відшкодування задекларовану в декларації з ПДВ за серпень 2010 року в розмірі 78 733,78 грн., за вересень 2010 р. в розмірі 758 527,25 грн., за жовтень 2010 року в розмірі 1 657 193,19 грн. за листопад 2010 року в розмірі 2 805 871,18 грн. та порушення вимог пп. 200.1 пп. 200.2 ст. Податкового кодексу України від 02.12.2010 р., що призвело до безпідставно заявленої суми бюджетного відшкодування за березень 2011 р. в розмірі 529 471 грн., а отже податкове повідомлення-рішення Відповідачем прийнято правомірно. Заперечень представник Відповідача суду не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну невиїзну перевірку Дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг (Theeuwes Holding B.V.) «Тегра Україна ЛТД»(надалі по тексту Позивач) за серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 р., березень 2011 р. За результатами перевірки складено акт №8/15-6/21670383 від 23.04.2012 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.1 пп. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями), в результаті чого безпідставно визначено суму бюджетного відшкодування задекларовану в декларації з ПДВ за серпень 2010 року в розмірі 78 733,78 грн., за вересень 2010 р. в розмірі 758 527,25 грн., за жовтень 2010 року в розмірі 1 657 193,19 грн. за листопад 2010 року в розмірі 2 805 871,18 грн. та порушення вимог пп. 200.1 пп. 200.2 ст. Податкового кодексу України від 02.12.2010 р., що призвело до безпідставно заявленої суми бюджетного відшкодування за березень 2011 р. в розмірі 529 471 грн.

На підставі даного акту перевірки Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2012 р. № 000027156 , яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 5 829 796,00 грн. (сума завищення бюджетного відшкодування/не відшкодовано на момент перевірки всього 5 829 796,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 1,00 грн.) податку на додану вартість, застосованих за порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.1 пп. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями) та порушення вимог пп. 200.1 пп. 200.2 ст. Податкового кодексу України від 02.12.2010 р.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що формування податкового кредиту та право на бюджетне відшкодування з ПДВ здійснювалося Позивачем по розрахункам з ТОВ «Агроюг-Сервіс», ТОВ «Таврійська Зернова Компанія», ТОВ «Мередіан СА», ТОВ «Агро-Леон», ПП «Сорос-Трейд»та ФОП ОСОБА_1, що виступали першими контрагентами в ланцюгу постачання товарів, за поставленими товарно-матеріальними цінностями -соєю товарною.

Як свідчать матеріали справи між Позивачем було укладено договори з наступними постачальниками на поставку сої товарної: ТОВ «Агроюг-Сервіс»договори поставки №40-12-10-0001 від 12.07.2010 р., з додатками №1-№7, №40-13-10-0001 від 05.07.2010 р. та №40-02-11-0042 від 10.02.2010 р.; ТОВ «Таврійська Зернова Компанія»договори поставки №40-12-10-0006 від 30.08.2010 р., №40-12-10-0004 від 26.08.2010 р., №40-12-10-0012 від 08.09.2010 р. та №40-12-10-0011 від 06.09.2010 р.; ТОВ «Меридіан СА»договори поставки №40-13-10-0016 від 19.08.2010 р. та №40-13-10-0011 від 13.08.2010 р.; ТОВ «Агро-Леон»договори поставки №40-13-10-0029 від 10.09.2010 р.; ПП «Сорос-Трейд»договори поставки №40-02-10-0239 від 28.09.2010 р. з додатковими угодами №1-№13; ФОП ОСОБА_1 договори поставки №40-02-11-0067 від 22.02.2011 р. з додатковими угодами №1-№8, №40-02-11-0035 від 07.02.2011 р. з додатковими угодами №1-№3, №40-02-11-0030 від 04.02.2011 р. з додатковими угодами №1-№2, №40-02-11-0024 від 02.02.2011 р. з додатковими угодами №1-№3, №40-02-11-0082 від 30.03.2011 р. з додатковими угодами №1-№2, №40-02-11-0078 від 24.03.2011 р., №40-02-11-0077 від 23.03.2011 р. з додатковими угодами №1, №40-02-11-0075 від 16.03.2011 р. та №40-02-11-0069 від 03.03.2011 р. з додатковими угодами №1-№5.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В матеріалах справи містяться докази належного виконання умов договорів в повному обсязі, що підтверджується, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями (копії документів залучені до матеріалів справи).

Як встановлено судом, підставою для висновку позивача про порушення стала встановлена ним нікчемність Договорів на підставі результатів аналізу даних податкової звітності відповідно до автоматизованої інформації системи «Податки»та АІС «Бест Звіт»не встановлено наявність у товариств по ланцюгу власних, складських торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єктами господарювання могли б використовуватись при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Таким чином Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та ТОВ «Агроюг-Сервіс», ТОВ «Таврійська Зернова Компанія», ТОВ «Мередіан СА», ТОВ «Агро-Леон», ПП «Сорос-Трейд»та ФОП ОСОБА_1 не спрямовні на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, вироків суду по справам за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Судом встановлено, що за вищезазначеним договором позивачем було придбано товар, отже договори було належним чином та в повному обсязі виконано.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договір сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Судом залучено до матеріалів справи: договори, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактури, акти виконаних робіт та іншими документами.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку зокрема придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Відповідно до статті 200.1 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно зі статтею 200.4 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Статтею 200.6 ПК України визначено, що платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Таким чином, Законом України "Про податок на додану вартість", який був чинним на дату подання декларацій, та чинним Податковим кодексом України встановлено ідентичний порядок відшкодування сум податку на додану вартість.

У відповідності до положень п. 200.10 -200.13 Податкового кодексу України (№ 2755-VI від 02.12.2010), протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу в частині зменшення суми від'ємного значення за серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та лютий-березень 2012 р. на суму податку на додану вартість 5 829 796,00 грн. та накладення штрафних санкцій в розмірі 1 гривня та податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2012 р. №000027156 Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та лютий-березень 2012 у розмірі 5 829 796,00 грн. підлягає скасуванню в повному обсязі.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. за № В/9991/1186/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2011 р. за № К/9991/2957/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.10.2011 р. за № К/9991/14602/11.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2012 р. №000027156 Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та лютий-березень 2012 у розмірі 5 829 796,00 грн., а також про стягнення штрафних санкцій в розмірі 1 гривня у повному обсязі.

3. Визнати дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва в частині зменшення суми від'ємного значення за серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та лютий-березень 2012 на суму податку на додану вартість 5 829 796,00 грн. та накладення штрафних санкцій в розмірі 1 гривня протиправними.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук