Постанова № 25297987, 20.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(письмове провадження)

20 червня 2012 року справа № 2а-18470/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва державної податкової службипро скасування податкових повідомлень-рішень від 25.11.2011 № 0008482312 та № 0008492312.

На підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Заваллівський графіт»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.11.2011 № 0008482312 та № 0008492312, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки первинні документи, які підтверджують фінансово-господарські правовідносини між позивачем та ПП «Флоратекс»оформлені належними чином, мають усі необхідні реквізити, визнані як обов'язкові для первинних документів бухгалтерського обліку, а укладений між ними договір є реальним.

В позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.11.2011 № 0008482312 та № 0008492312, якими позивачеві донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 4 889,0 грн (з яких 3 911,0 грн -основний платіж та 978,0 грн -штрафні санкції) та з ПДВ на загальну суму 3 928,0 грн (з яких 3 128 грн -сума завищення бюджетного відшкодування, яка відшкодована на момент перевірки та 783,0 грн -штрафні санкції).

В судовому засіданні представником позивача позовні вимоги підтримано повністю.

Представником відповідача позов не визнано та надано суду письмові заперечення по справі зі змісту яких вбачається, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено з дотримання вимог чинного законодавства та на підставі вчинення позивачем порушень, зазначених в акті перевірки.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з 27.10.2011 по 28.10.2011 відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Заваллівський графіт»щодо взаємовідносин з ПП «Флоратекс»за період з 01.04.2008 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт № 2325/23-12/32921289 від 04.11.2011.

В ході перевірки встановлено порушення п.п 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 93 986,0 грн.;

- п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 108 529,0 грн.

На підставі акту перевірки від 25.11.2011 № 0008482312 та № 0008492312, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 25.11.2011 № 0008482312 та № 0008492312, якими позивачеві донараховне податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 4 889,0 грн (з яких 3 911,0 грн -основний платіж та 978,0 грн -штрафні санкції) та з ПДВ на загальну суму 3 928,0 грн (з яких 3 128 грн -сума завищення бюджетного відшкодування, яка відшкодована на момент перевірки та 783,0 грн -штрафні санкції).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту перевірки, підставою для винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало те, що позивачем завищено суми валових витрат та сум податкового кредиту, що підлягає відшкодуванню по взаємовідносинам з ПП «Флоратекс», виходячи з наступного.

З акту перевірки вбачається, що осіб, які здійснювали управління ПП «Флоратекс»(ОСОБА_1 та ОСОБА_2) вироком Святошинського районного суду міста Києва від 20.05.2011 визнано винними у здійсненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 КК України, а досудовим та судовим слідством встановлено, що угоди, укладені від імені суб'єктів господарювання, фактичне управління якими здійснювали ОСОБА_1 та ОСОБА_2, серед яких є ПП «Флоратекс», не спричиняють реального настання правових наслідків, відповідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що між ПП «Флоратекс»(постачальник) та ТОВ «Заваллівський графіт»(покупець) укладено договір на поставку продукції № 08/02/08 від 08.02.2008р. щодо продажу поліпропіленових контейнерів типу Біг-бег в кількості 20 000 шт на загальну суму 740 000,0 грн., в тому числі ПДВ 123 333,33 грн.

Згідно зазначеного договору ПП «Флоратекс» видано відповідні податкові та видаткові накладні, а суму ПДВ, включену до вартості поставленої продукції за вказаними податковими накладними, віднесено позивачем до податкового кредиту відповідного періоду.

Положеннями до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обовязковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, а з акту перевірки вбачається, що вироком по кримінальній справі осіб, що здійснювали управління ПП «Флоратекс»визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України. При цьому фіктивність підприємницької діяльності встановлено з початку здійснення підприємницької діяльності від імені суб'єктів господарювання і вироком суду не обмежується конкретним строком.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п.7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд вважає необхідним зазначити, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Крім того суд звертає увагу на необхідність доведення реальності здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання позивачем договорів, ПП «Флоратекс»виписано податкові накладні. Суми зазначені у накладних, включено позивачем до податкового кредиту у податковій звітності відповідного періоду.

Розрахунки позивача з ПП «Флоратекс»здійснювалось у безготівковій формі, про що свідчать наявні в матераіліх справи вищезазначені копії платіжних доручень.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до положень п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до положень п.п. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 вищезазначеного Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось вище, вартість отриманих від контрагентів робіт віднесено позивачем до складу валових витрат, дані витрати підтверджуються первинними документами, проте позивачем не доведено належними доказами факт реальності виконання данного договору.

Зважаючи на викладене, проаналізувавши наявні у справі матеріали та норми податкового законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивач не надав суду обґрунтованих пояснень та допустимих доказів в їх підтвердження, щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Н.М. Клименчук