Постанова № 25297922, 10.05.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

10 травня 2012 року 10:56 справа № 2а-4308/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Крушеніцькому В.М., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІ»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 27.12.2011р.

№16845/23-07/34914033, податкового повідомлення-рішення від 10.01.2012р.

№0000102307/0

за участю представників сторін:

від позивача: Мельник В.В.,

від відповідача: Донська К.Б.

На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРСІ»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування акту перевірки від 27.12.2011р. №16845/23-07/34914033, податкового повідомлення-рішення від 10.01.2012р. №0000102307/0.

Позовні вимоги мотивовано тим, податковим органом при проведені перевірки зроблено хибний висновок щодо порушення позивачем п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.9.1, п.9.2 ст.9 Закону України «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та протиправно винесено податкове повідомлення-рішення від 10.01.2012р. №0000102307/0. В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на обставини викладені в позовній заяві.

Представником відповідача суду надано усні та письмові заперечення проти позовних вимог. В яких просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на підставі Наказу від 20.12.2011р. №4680 проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «УКРСІ»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Будівельне управління 26»за період серпень 2011року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт перевірки від 27.12.2011р. №16845/23-07/34914033, яким встановлено порушення п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України та п.9.1, п.9.2 ст.9 Закону України «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», а саме позивачем завищено суму податкового кредиту на суму 50000грн., внаслідок віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ, не підтвердженої первинними документами, що в свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 50000грн. у серпні 2011р. У зв'язку з чим податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 10.01.2012р. №000102307/0.

Між ТОВ «УКРСІ»та ТОВ «Будівельне управління 26»укладено договір підряду №108-11від 11.08.2011р. згідно з яким Замовник (ТОВ «УКРСІ») доручає, а Підрядник (ТОВ «Будівельне управління 26») виконує роботи по будівництву приміщення ТОВ «Парфумерно-косметична фабрика «Ароза»за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Олега Кошового, 2 власними силами та матеріалами замовника.

ТОВ «Будівельне управління 26»виписано позивачеві податкові накладні від 12.08.2011р. №148 та від 29.08.2011р. №149 на загальну суму 300000,00грн. у тому числі ПДВ 50000,00грн., які видано за підписом директора ОСОБА_3

В судовому засіданні представником відповідача зазначено, що в результаті проведеної перевірки ТОВ «Будівельне управління 26»працівниками ДПІ у Деснянському районі м. Києва складено акт про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Будівельне управління 26»щодо підтвердження господарських взаємовідносин платниками податків №7974/07-020/36192653 від 02.12.2011р. яким встановлено, що громадянин ОСОБА_3 (директор ТОВ «Будівельне управління 26») ніякого відношення до введення фінансово-господарської діяльності підприємства за весь його період існування не має. Ніяких документів бухгалтерського та податкового обліку від імені ТОВ «Будівельне управління 26»не складав та не підписував, нікого на це не уповноважував. Ніяких розрахунків від ТОВ «Будівельне управління 26»з іншими суб'єктами господарювання України не здійснював. Податкову звітність не складав та не підписував (копія зазначено акту перевірки наявна в матеріалах справи).

З вищевказаного податковим органом зроблено висновок, що укладений між ТОВ «УКРСІ»та ТОВ «Будівельне управління 26»правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину: частині третій ст.203 Цивільного кодексу України та відповідно до частин першої, другої ст.215 вказаного Кодексу є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом.

Представником позивача в судових засідання зазначено, що це не відповідає дійсності, а тому винесені податкові повідомлення-рішення є протиправними. Суд з даними доводами представника позивача погодитись не може, з огляду на наступне.

У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В ст.629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст.215 даного Кодексу визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Крім того, ч.2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», господарська операція -дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995р. №168/704, первинні документи (паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 2.5 Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до п.2.16 Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 3 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Пунктом 44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, згідно п.198.3 та 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, треба здійснити операції з придбання товарів (робіт, послуг) та мати належним чином оформлені податкові накладні, видані платником податку на додану вартість.

Згідно п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 2 ст.9 даного Закону визначено перелік необхідних первинних та зведених облікових документів, які можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії акту перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва, актом встановлено, що операції ТОВ «Будівельне управління 26»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Перевіркою не встановлено факт отримання товарів від контрагентів-продавців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Даною перевіркою також встановлено, що у ТОВ «Будівельне управління 26»не має власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності. Перевіркою також встановлено, що загальна чисельність працюючих осіб на підприємстві складає 1 особу.

А оскільки обсяги та характер Договору підряду №108-11від 11.08.2011р. є значними, а відсутність приміщення та чисельність працюючих становить 1 особу, то ставиться під сумнів реальність виконання умов даного Договору.

Суд також звертає увагу на наступне. Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 зазначено, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; «тимчасова»поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Крім того, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися ст. 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Судом встановлено відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей ТОВ «Будівельне управління 26»для вчинення дій, що становлять зміст господарської операції: наявність персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правову позицію викладену у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11, а також керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про відсутність факту реального здійснення господарської операції, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги щодо оскарження висновків акту перевірки, то суд звертає увагу на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, висновки акту перевірки Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 27.12.2011р. №16845/23-07/34914033 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «УКРСІ»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Будівельне управління 26»за період: серпень 2011 року не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків, не впливають на його права та обов'язки, а також не є обов'язковим для виконання. Тобто, вказаний акт не можна вважати рішенням відповідача, яке породжує, змінює або припиняє права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, а від так дана вимога не підпадає під дію п.1 ч.1 ст.17 КАС України.

Відповідно до ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Н.М. Клименчук