Постанова № 25296702, 05.06.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2012 р. (11:04) Справа №2а-14343/11/0170/21

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Івановій Ю.В. розглянувши за участю представника позивача - Калініченка М.С., довіреність № 1143/12 від 02.11.2011р., у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Кримавтотранс"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000834102 від 01.11.2011 р.

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Кримавтотранс"(далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000834102 від 01.11.2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1526149,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 763074,5 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки викладені в акті перевірки є необгрунтованими та не відповідають дійсності, оскільки у виконання певних договорів від контрагентів були отримані податкові накладні, суми ПДВ в яких були включені до складу податкового кредиту у серпні 2011 року, але відповідач безпідставно зробив висновок щодо завищення податкового кредиту в розмірі 1526149,00 грн., у зв'язку з чим, оскаржуване податкове-повідомлення рішення, прийняте на підставі акту перевірки є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні 05.06.2012р. на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 05.06.2012р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час, день та місце розгляду справи сповіщений належним чином - під розписку. Під час розгляду справи проти позову заперечував, в запереченнях на позов зазначив, що позивачем необґрунтовано включені до складу податкового кредиту за серпень 2011 року суми ПДВ з податкових накладних, отриманих від контрагентів на суму 1526149,00 грн. оскільки операції із останнім не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними.

У судовому засіданні 01.06.2012р. судом допитані в якості свідків: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

19.10.2011р. відповідачем проведена камеральна перевірка податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2011 року позивача.

За результатами проведення вказаної перевірки 19.10.2011р. складений Акт № 397/41-2/03120667 (а.с.6-11), в висновках якого зафіксовано порушення позивачем п. 198.1, 198.2, 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме позивачем завищено податковий кредит з ПДВ за серпень 2011р. на загальну суму 1526149,00 грн., в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань заявлених в податкових деклараціях та уточнюючих розрахунках.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 01.11.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000834102 (а.с.12), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 2289223,5 грн., у тому числі 1526149,00 грн. за основним платежем та 763074,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. ПКУ (а редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наказом ДПА України від 21.12.2010р. № 969, який був чинний на час виписки податкових накладних, затверджено форму Податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної, також встановлено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п. 2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п. 5). Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ "Данкан" було укладено Договори: № 13/08-Г від 01.08.2009р., предметом якого є постачання нафтопродуктів; № 12/08-РС від 03.07.2009р., предметом якого є надання позивачу активів виконаних робіт робочою силою ТОВ "Данкан" згідно штатному розпису позивача.

У виконання Договору № 12/08-РС від 03.07.2009р. ТОВ "Данкан" позивачу були видані податкові накладні на загальну суму 8318820,72 грн., у т.ч. ПДВ 1386470,12 грн. (а.с.76-99).

У виконання Договору № 13/08-Г від 01.08.2009р. ТОВ "Данкан" позивачу була видана податкова накладна № 33 від 31.08.2011р. на загальну суму 14856,60 грн., у т.ч. ПДВ 2476,10 грн. (а.с.100).

Також, між позивачем та АТЗТ "Вітас" було укладено Договір оренди від 01.03.2008р., відповідно до якого останній передає позивачу в оренду майно на умовах платності,строковості та збереження.

У виконання зазначеного договору АТЗТ "Вітас" позивачу були видані податкові накладні на загальну суму 823816,80 грн., у т.ч. ПДВ 137202,80 грн. (а.с.62-75).

Як вбачається з акту перевірки, на підставі отриманої інформації від 29.07.2011р. № 7942/7/15-2, від 12.09.2011р. № 8127/7/23-4, а також даних АІС "Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" підприємствам ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас" анульоване свідоцтво платника ПДВ 24.06.2011р. та 19.05.2010р. відповідно, у зв'язку з чим, зазначені підприємства, що виступали у якості контрагентів у відносинах з позивачем, не мали права на надання податкових накладних, оскільки не були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість.

Проте, суд звертає увагу відповідача на те, що не погоджуючись із прийнятими рішеннями про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, Акціонерне товариство закритого типу "Вітас" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Данкан" звернулись до суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим у справі № 2а-7269/10/15/0170, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-7269/10/15/0170 від 17.01.2011р., визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Акціонерного товариства закритого типу "Вітас", оформлене актом № 394/15-2 від 19.05.2010р.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим у справі № 2а-8138/11/0170/12, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-8138/11/0170/12 від 05.10.2011р., визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Данкан" № 341/15-2 від 29.06.2011р.

Згідно зі ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Стаття 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.

Відповідно до п. 25.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 року, що діяло на момент набрання законної сили постанов Окружного адміністративного суду АР Крим у справах № 2а-7269/10/15/0170 та № 2а-8138/11/0170/12, підставою для внесення до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації, що відбулась за ініціативою органу державної податкової служби, було рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення органу державної податкової служби про відміну анулювання реєстрації та скасування акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Рішення із копіями відповідних документів направляються до Державної податкової адміністрації України для розгляду та внесення відповідних змін до Реєстру.

З урахуванням викладеного, суд робить висновок про те, що видані ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас" за серпень 2011р. на адресу позивача вище названі податкові накладні повністю відповідають вимогам 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, оскільки, судом встановлено, що ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас", коли ними були виписані зазначені податкові накладні, були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Таким чином, на момент складання податкових накладних ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас" були юридичними особами, були зареєстровані як платники податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Отже, отримавши від ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас" вищезазначені податкові накладні позивач включив суми ПДВ в них до складу податкового кредиту у серпні 2011р., що повністю відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Але суть спору полягає в тому, що на думку відповідача позивачем необґрунтовано включені до складу податкового кредиту за серпень 2011р. податкові накладні, оскільки операції із ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними.

Такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Окрім того, суд вважає необхідне зазначити наступне.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки № 397/41-2/03120667 від 19.10.2011р., ні заперечення відповідача не тільки не містить таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, з метою встановлення факту здійснення господарських операцій, формування податкового кредиту з податку на додану вартість суд з'ясував, що по Договору № 12/08-РС від 03.07.2009р. між позивачем та ТОВ "Данкан" були підписані акти здачі - прийомки робіт (надання послуг) за серпень 2011р.: № ДД-0000217 від 31.08.2011р., № ДД-0000218 від 31.08.2011р., № ДД-0000219 від 31.08.2011р., № ДД-0000220 від 21.08.2011р., № ДД-0000221 від 31.08.2011р., № ДД-0000222 від 31.08.2011р., № ДД-0000223 від 31.08.2012р.,№ ДД-0000224 від 31.08.2011р., № ДД-0000225 від 31.08.2011р., № ДД-0000226 від 31.08.2011р., № ДД-0000227 від 31.08.2011р., № ДД-0000228 від 31.08.2011р., № ДД-0000229 від 31.08.2011р., № ДД-0000230 від 31.08.2011р., № ДД-0000231 від 31.08.2011р., № ДД-0000232 від 31.08.2011р., № ДД-0000233 від 31.08.2011р. відповідно (акти залучені до матеріалів справи), відповідно до додатків до зазначених актів у серпні від ТОВ "Данкан" отримані послуги у вигляді виконаних робіт робочою силою 685 працівника згідно штатному розпису.

Послуга з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін (п. 14.1.183 ст. 14 ПКУ).

У судовому засіданні 01.06.2012р. судом допитані в якості свідків: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від надання показань з непередбачених Законом підстав, які пояснили, що у серпні 2011 року працювали: бухгалтером, касиром, контролером відповідно, заяви писали у відділі кадрів за адресою вул. Севастопольська, 20а м. Сімферополь, що свідчить про факт реального здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом.

Також, суд з'ясував, що по Договору від 01.03.2008р. між позивачем та АТЗТ "Вітас" були підписані акти здачі - прийомки робіт (надання послуг) за серпень 2011р.: № В-00000016 від 31.08.2011р., № В-00000030 від 31.08.2011р., № В-00000031 від 31.08.2011р., № В-00000032 від 31.08.2011р., № В-00000033 від 31.08.2011р., № В-00000034 від 31.08.2011р., № В-00000035 від 31.08.2011р., № В-00000036 від 31.08.2011р., № В-00000037 від 31.08.2011р., № В-00000038 від 31.08.2011р., № В-00000039 від 31.08.2011р., № В-00000040 від 31.08.2011р., № В-00000017 від 31.08.2011р. відповідно (акти залучені до матеріалів справи).

Про реальність здійснення господарської угоди від 01.08.2009р. № 13/08-Г свідчать долучені до матеріалів справи витратна накладна № ДД-0000032 від 31.08.2011р. та рахунок-фактура № ДД-0000005 від 31.08.2011р.

Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що на час формування податкового кредиту по операціям з ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас" за серпень 2011р., позивачем не тільки отриманий товар, послуги, але й сплачена їх вартість, що підтверджується виписками банку, які залучені до матеріалів справи.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентами ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, зазначені договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас" свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків платником податків, отримання ним товару, керуючись зазначеними вище положеннями ст. 198 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту за серпень 2011 року суми ПДВ у розмірі 1526149,00 грн., сплачені ТОВ "Данкан" та АТЗТ "Вітас" в ціні послуг, товару.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1526149,00 грн., то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 763074,50 грн.

Згідно вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0000834102 від 01.11.2011р. не може бути визнане таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем достатніх доказів необґрунтованості позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

В судовому засіданні 05.06.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У повному обсязі постанову складено та підписано 08.06.2012 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, ст. 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим № 0000834102 від 01.11.2011р.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.