Постанова № 25295159, 12.07.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2012 р.Справа № 2а/1570/3252/2011

Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Стас Л.В.

- Турецької І.О.

за участю секретаря -Алексєєвої Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління №17»на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління №17»до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ВАТ «Будівельно-монтажне управління №17»звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати незаконним податкове повідомлення-рішення №0000122310 від 14.04.2011 року.

В обґрунтування позову зазначив, що висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених товариством з контрагентами - ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД», та щодо неправомірності відображення зазначених господарських операцій у податковому обліку, є неправомірними, оскільки ґрунтуються на недостовірній інформації та не підтверджені належними доказами. В свою чергу, правочини, укладені ВАТ «БМУ №17»з вказаними контрагентами, мали реальний характер та їх здійснення підтверджується відповідними первинними документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ВАТ «Будівельно-монтажне управління №17», з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено колегією суддів, фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 31.03.2011 року №148/11/23-1007/05459306, про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток за 4 квартал 2010 року на 521 465 грн., внаслідок завищення суми валових витрат на 2 085 862 грн., сплачених ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД», за поставлені будівельні матеріали та виконані роботи.

При цьому контролюючий орган послався на акт ДПІ в Приморському районі м. Одеси № 296/23-513/34319643 від 15.03.2011 року «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Одеська будівельна компанія»з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит у грудні 2010 року», акт ДПІ у м. Іллічівську Одеської області № 593/23-0302/37305586 від 18.03.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД»з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень 2011 року», та акт ДПІ у м. Іллічівську № 601/23-032/34944204 від 18.03.2011 року «Про результати позапланової невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Профстройплюс ЛТД»з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2010 року по 31.12.2010 року».

Через відсутність ПП «Одеська будівельна компанія»за місцем знаходження та будь-якої інформації щодо наявності у даного суб'єкта господарювання трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, основних фондів та виробничих активів, податковий орган робить висновок про відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності та відсутність можливостей для виконання зобов'язань за угодою з ВАТ «Будівельно-монтажне управління №17», а відтак, вважає угоди нікчемними, зазначаючи, що формування позивачем валових витрат та податкового кредиту спрямоване на незаконне заволодіння майном держави.

Аналогічний висновок про нікчемність угод та безпідставне відображення господарських операцій за цими угодами зроблений податковим органом і щодо угод, укладених позивачем з ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД»та ТОВ «Профстройплюс ЛТД».

При цьому в актах зустрічних перевірок контрагентів позивача зазначено, що оскільки у ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД»(який за даними операціями є вигодотранспортуючим суб'єктом -транзитером, що здійснював посередницьку функцію) відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, достатні трудові ресурси, укладені цим Товариством угоди з контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу вигодонабувача.

Висновок податкового органу щодо укладання ТОВ «Профстройплюс ЛТД»угод, які не спричиняють настання реальних наслідків, в аті перевірки не обгрунтовано жодним доводом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності проектної та кошторисної документації будівельних робіт, інших підтверджуючих господарські операції первинних документів, зокрема товарно-транспортних накладних, а також за відсутності у наявних документах всіх необхідних реквізитів, позивачем не доведена реальність здійснених господарських операцій за договорами, укладеними ним із зазначеними в акті перевірки контрагентами, у зв'язку з чим висновки податкового органу про визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток за спірним податковим повідомленням-рішенням є правомірним.

Колегія суддів такий висновок суду 1-ї інстанції вважає помилковим, при цьому зазначає наступне.

Нормами п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп.5.2.1 п.5.2 тієї ж статті зазначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 -п.5.7 цієї статті.

Приписами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 названого Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм правовим змістом наведені законодавчі норми підставою для невключення до складу валових витрат відповідних сум визначають, зокрема, відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, які підтверджують реальність здійснення господарської операції.

У той же час, нормами п.5.11 вказаної статті передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як вбачається з матеріалів справи, впродовж IV кварталу 2010 року між Управлінням капітального будівництва Южненської міської ради, ВАТ «Одеський припортовий завод», ТОВ «Дельта Вілмар СНД»(замовники) та ВАТ «Будівельно-монтажне управління №17»(виконавець) були укладені договори на виконання підрядних робіт, зміст яких передбачає залучення до виконання робіт субпідрядників без погодження із замовником.

В свою чергу, з метою виконання зобов'язань за вищенаведеними договорами підряду між ВАТ «Будівельно-монтажне управління №17»(замовник) та ПП «Одеська будівельна компанія»(виконавець) були укладені договори про виконання підрядних робіт, відповідно до умов яких виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню будівельних та монтажних робіт.

Крім цього, протягом періоду, що перевірявся, між позивачем та ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД»були укладені договори постачання, за якими ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД»зобов'язався поставити позивачеві будівельні матеріали (фарби масляні, цвяхи, мастику бітумну, решіткі металеві, дошки), а ТОВ «Профстройплюс ЛТД»- щебінь гранітний.

Як встановлено колегією суддів, факт оплати будівельних матеріалів та виконаних підрядних робіт, тобто виконання позивачем спірних правочинів, та їх пов'язаність із господарською діяльністю позивача, підтверджено відповідними первинними документами (платіжними дорученнями, рахунками -фактурами, податковими та видатковими накладними, актами виконаних робіт), копії яких долучено до матеріалів справи.

Проведення зазначених операцій повністю відображено позивачем як у бухгалтерському обліку підприємства, так і в податковому - у відповідних податкових деклараціях.

Зважаючи на що висновки суду першої інстанції відносно непідтвердження позивачем валових витрат відповідними первинними документами є помилковими.

Крім того, не знаходять свого підтвердження і доводи податкової інспекції, з якими погодився суд першої інстанції, щодо перерахування позивачем коштів на рахунок контрагентів без мети реального настання правових наслідків, з огляду на те, що у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, достатні трудові ресурси, отже, такі господарські операції не були спрямовані на реальне отримання доходу від підприємницької діяльності та на фактичне отримання позитивного економічного ефекту від її здійснення, а здійснені лише з метою заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати.

З огляду на викладене, виходячи з встановлених обставин та наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів приходить до висновку про реальність здійснених сторонами за договорами поставки та виконання підрядних робіт операцій та правомірність включення позивачем вартості придбаних будівельних матеріалів та виконаних підрядних робіт до складу валових витрат, оскільки ці господарські операції були направлені на настання реальних наслідків, а саме на придбання товарів та виконання робіт, рух яких підтверджено первинними бухгалтерськими документами.

При цьому, колегія суддів відзначає, що посилання суду першої інстанції на порушення позивачем Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), як на підставу для виключення витрат зі складу валових, є помилковим, оскільки зазначені Правила визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту-перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів замовників, з урахуванням того, що товарно-транспортна накладна, обовязковість якої визначена вказаними Правилами, не є розрахунковим чи платіжним документом, обов'язковість ведення і зберігання якого передбачена правилами ведення податкового обліку, та який підтверджує факт понесення субєктом господарювання витрат.

Також не грунтуються на законі і висновки суду першої їнстанції щодо непідтвердження позивачем реальності відображених у податковій звітності господарських операцій у зв'язку з ненаданням проектно-кошторисної документації на проведення будівельних робіт, адже зазначені документи також не є розрахунковим чи платіжним документом, обов'язковість ведення і зберігання якого передбачена правилами ведення податкового обліку, та який підтверджує факт понесення субєктом господарювання витрат.

До того ж колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що податковим органом в ході перевірки взагалі не досліджувались обставини, на яких суд першої інстанції обгрунтував свій висновок щодо реальності господарських операцій позивача, як то, наявність проектно-кошторисної документації та товарно-транспортних накладних.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Натомість усі доводи податкового органу щодо формування позивачем валових витрат за наслідками укладення нікчемних правочинів ґрунтуються на нічим не підтверджених припущеннях. Акти зустрічних перевірок, в яких зроблено висновок про нікчемність угод, укладених контрагентами позивача, самі по собі не можуть свідчити про укладення усіх угод такими особами без мети реального настання правових наслідків, а також про формування покупцем валових витрат з метою незаконного заволодіння майном держави.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходимть до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процессуального права, не з'ясував у повному обсязі всіх обставин справи, не дав належної правової оцінки доводам позивача, що є підставою для скасування судового рішення з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст..ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 3 ч. 1 ст. 202 та ч. 2 ст. 205, ст..207, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління №17»-задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління №17»до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення -скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління №17»-задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби №0000122310 від 14.04.2011 року.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її тексту в повному обсязі.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді Л.В. Стас

І.О.Турецька.