Ухвала суду № 25279496, 20.06.2012, Апеляційний суд Сумської області

Справа №2-64 Головуючий у суді у 1 інстанції - БойкоНомер провадження 22-ц/1890/1222/12 Суддя-доповідач - Лузан Категорія - 30

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Лузан Л. В.,

суддів - Маслова В. О., Криворотенка В. І.,

за участю секретаря - Чуприни В.І. ,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе"

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе",

третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми,

про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням суду від 27 квітня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Стягнуто з ПАТ «Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_1 6000 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди. Стягнуто з ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» на користь держави судовий збір в сумі 107 гривень 30 копійок.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем з 01 серпня 1969 року по 01 жовтня 2010 року, з 1988 року працював газорізчиком (а.с.3-4).

В умовах впливу шкідливих факторів працював на протязі 19 років (а.с. 7).

З виписки із історії хвороби позивача, складеної під час його знаходження на обстеженні в Харківському науково-дослідному інституті гігієни праці і профзахворювань в період часу з 12 серпня 2010 року по 02 вересня 2010 року вбачається, що за наслідками обстеження встановлено, що працездатність позивача обмежена, йому протипоказана робота, пов'язана з впливом пилу, токсичних, подразнюючих, алергизуючих речовин, несприятливих метеофакторів, важких фізичних навантажень, шуму, вібрації. Рекомендовано раціональне працевлаштування. У випадку зниження кваліфікації та втрати заробітку направити на МСЕК для пенсіонування за професійним захворюванням (а.с.5).

02 вересня 2010 року складене повідомлення про професійне захворювання за формою П-3, з якого вбачається, що ОСОБА_1 встановлені наступні діагнози: «Диагноз основной - пневмокониоз 1 ст., s/s 2/2, медленное развитие. ХОЗЛ токсико-пылевой этиологии 2 ст. в фазе нестойкой ремиссии. Эмфизема легких 2 ст. Легочная недостаточность 2 ст. Заболевания профессиональные (установлены впервые в клинике НИИ ГТ и ПЗ ХНМУ на ВЭК от 01 сентября 2010 года). Нейросенсорная тугоухость с умеренной степенью (3 ст.) снижения слуха. Заболевание профессиональное (установлено впервые в клинике НИИ ГТ и ПЗ ХНМУ на ВЭК от 01 сентября 2010 года» (а.с.7).

З Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 17 вересня 2010 року вбачається, що причиною професійного захворювання позивача стало проведення робіт в умовах підвищеного рівня загазованості і що адміністрація УМН СОО не в повній мірі виконала вимоги :

ГОСТу 12.1.005-88 «Санітарно гігієнічні вимоги до повітря робочої зони» п.п.1.11, 3.1., 4.2.5;

ДСН 3.3.6-037-99 «Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку і інфразвуку» п.1.3-1,4;

ГОСТ 12.1.003-83 «ССБТ. Шум, Загальні вимоги до повітря робочої зони» п.2.3;

«Інструкції по утриманню виробничих приміщень» № 658-66 п.66, 78 (а.с.7).

В період часу з 20 вересня 2011 року по 19 жовтня 2011 року позивач повторно знаходився на обстеженні в Харківському науково-дослідному інституті гігієни праці і профзахворювань і було встановлено, що його працездатність обмежена та прийнято рішення про продовження пенсіонування по професійному захворюванню з врахуванням прогресування нейросенсорної туговухості до IV ст. (а.с. 9)

Висновком Сумської МСЕК від 20 жовтня 2010 року позивачу встановлено 40 відсотків втрати професійної працездатності (а.с.8)

Висновком Сумської МСЕК від 11 листопада 2011 року позивачу встановлена 3 група інвалідності 60 відсотків втрати професійної працездатності (а.с.10).

Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з того, що у зв'язку з погіршенням з вини відповідача стану здоров'я через професійне захворювання, втрати нормальних життєвих зв'язків, які вимагають додаткових зусиль для організації життя, отримання 3 групи інвалідності ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, на відшкодування якої судом визначена сума у 6000 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони грунтуються на повному і всебічному з'ясуванні всіх обставини справи та зроблені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Зібраними у справі доказами підтверджуються висновки суду про те, що ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» не створило належних умов праці на робочому місці позивача, внаслідок чого позивач тримав професійне захворювання.

У той же час відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Обгрунтовуючи свій позов про стягнення суми в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, позивач посилався на те, що він втратив здоров'я, професійні захворювання спричиняють йому моральні страждання, порушують його нормальні життєві зв'язки та звички, що потребує він нього додаткових зусиль для організації свого життя. У нього значно погіршився стан здоров'я та загальне самопочуття - йому важко дихати, виникають головні болі, постійний шум у вухах, болі у спині, руках, у зв'язку з чим він змушений постійно приймати ліки. З погіршенням стану здоров'я він втратив можливість на ведення звичайного способу життя.

Приймаючи до уваги характер професійного захворювання позивача, колегія суддів вважає, що його доводи про заподіяння йому моральної шкоди є переконливими і заслуговують на увагу.

Ураховуючи характер і обсяг моральних страждань, які зазнає позивач внаслідок вищеназваних професійних захворювань, а також виходячи з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», засад розумності, виваженості та справедливості, у суду першої інстанції були підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 6 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги про невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні даної справи. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З названої норми права вбачається, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону № 1105-XIV.

Однак Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.27 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз.4 ст.1, підп. «є» п.І ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону № 1105-XIV у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону № 1105-XIV Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключена ч. 3 ст. 34.

Таким чином, місцевий суд правильно керувався положеннями ст. 237-1 КЗпП України та задовольнив позов про стягнення моральної шкоди, так як характер професійних захворювань позивача дає підстави для висновку про те, що він морально страждає від наслідків цих захворювань, внаслідок цих захворювань змінився спосіб життя позивача, від нього вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя.

До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП). Однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР (1963 р.) не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.95 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

З набранням чинності ЦК України (2004 р.) позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу).

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що в даний час на законодавчому рівні не визначена особа, яка має відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну потерпілим у зв'язку з отриманим ними каліцтвом на виробництві. Така позиція апелянта спростовується висновками, зробленими у рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року N 20-рп/2008 Справа N 1-32/2008 (справа про страхові виплати).

Названим рішенням Конституційного Суду України, зокрема, встановлено, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону N 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За висновком Сумського обласного Центру медико-соціальної експертизи у позивача відсутні медичні ознаки моральної шкоди в результаті професійного захворювання (а.с.55). Колегія суддів вважає, що названому доказу суд першої інстанції дав вірну оцінку. Зокрема, цей висновок стосується тільки медичного аспекту заподіяння моральної шкоди, який є лише одним із критеріїв наявності чи відсутності немайнових втрат особи, а тому його наявність не свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди підтверджується іншими доказами у справі.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування постановленого рішення.

При поданні апеляційної скарги ПАТ „Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе" не сплатило передбачений законом судовий збір, тому він підлягає стягненню за результатами розгляду апеляційної скарги .

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2012 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду в сумі 53,65 грн. ( р/р 31211206780002, КБКД 22030001, одержувач - УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001, банк одержувача - ГУДКУ у Сумській області, ЄДРПОУ 37970593, МФО 837013).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -