Постанова № 2527358, 24.10.2008, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2008 р. Справа № 07/142-08

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Байбак О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Болгова О.М.

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 2197Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 27.08.08 по справі № 07/142-08

за позовом ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Ю Бі Сі - ПРОМО", м. Харків

до  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 6878,65 грн. -

встановила:

В липні 2008 р. позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "НВО "Ю Бі Сі - Промо", м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд зобов'язати відповідача -ФОП ОСОБА_1 повернути позивачу форми плити опору парасолі (400*400* мм), передані відповідно до акту Ю-0002812 від 14.04.08 р., а також стягнути з відповідача 6878,65 грн. штрафу та судових витрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.08.08 р. по справі № 07/142-08 позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнуто 6878,65 грн. штрафу, 187 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також зобов'язано відповідача повернути позивачу 500 форм плити опорної парасолі (400*400 мм), переданої по акту № Ю-00002812 від 14.04.08 р.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару в кількості і в строк, встановлені умовами укладеного між сторонами договору № 2-А від 25.02.08 р., та не повернув позивачу належні йому спірні форми, на які відповідач права власності у встановленому законом порядку не набув; що штрафні санкції (які за своєю правовою природою визначені пенею) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та ст. 610, 611, 624 ЦК України та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те що суд першої інстанції при винесенні рішення зокрема безпідставно не взяв до уваги той факт, що сторонами у спірному договорі не було передбачено строків поставки (вивозу) товару у вигляді конкретних дат; що не передача товару відповідачем в кількості передбаченій умовами договору сталася з вини позивача, який відповідно до умов вказаного договору повинен був здійснювати самовивіз товару, проте необхідної кількості товару ніколи не забирав, в результаті чого залишок товару призначеного для передачі позивачу залишався на складі відповідача; що відповідач неналежним чином виконав умови спірного договору щодо оплати продукції в обсягах передбачених договором, внаслідок чого відповідач не мав можливості виготовити продукцію в обсягах, передбачених умовами цього договору; що повернення форм парасолі в даному випадку є неможливим, оскільки без них відповідач не буде в змозі належним чином виконати свої договірні зобов'язання та ін.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо передачі товару в строк та обсягах, передбачених умовами спірного договору. При цьому позивач також зазначає, що відповідач стверджуючи при розгляді справи в господарському суді про те, що спірні форми вже вироблені та непридатні до використання тим самим визнав, що станом на 14.04.08 р. він не був готовий виконати взяті на себе зобов'язання за спірним договором та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 25.02.08 р. між сторонами укладено договір № 2-А (а.с. 9), відповідно до умов якого постачальник (відповідач) зобов'язався виготовити та передати у власність, а покупець (позивач) прийняти та оплатити продукцію - плитка опори зонту ЗМ-1.00-100.00.00.101 в кількості 20000 штук.

Відповідно до п. 3.4 вказаного договору, покупець оплачує поставлений товар на підставі рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника відповідно до наступного графіка: 1-й платіж - 04.03.08 р. в сумі 194000 грн., 2-й платіж - 03.04.08 р. в сумі 194000 грн.

Виконуючи умови вищевказаного договору, позивач перерахував відповідачу попередню оплату в сумі 194000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1823 від 04.03.08 р. (а.с. 27)

Згідно з п. 5.1 договору, сторони домовились про те, що покупець вивозить зі складу постачальника, щотижнево 2400 шт. (в останній тиждень - решту) готової продукції, починаючи з березня 2008 року. Зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту прийняття покупцем продукції належної якості та кількості та підписання відповідних накладних.

При цьому, п.п. 4.1-4.2 договору сторони також передбачили, що відвантаження товару здійснюється відповідачем зі складу на транспорт позивача. Мінімальна норма відвантаження не встановлюється.

Тобто вказаними пунктами договору сторони обумовили те, що товар позивач отримує зі складу відповідача самовивозом.

Як свідчать матеріали справи, позивач у період з 14.03.08 р. по 21.05.08 р. отримав від відповідача 10360 плит на суму 208112,00 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи накладними (а.с. 10-22). При цьому, позивач зазначає, що невивіз товару в кількості обумовленій сторонами у спірному договорі стався з вини відповідача, який у встановлений договором строк не виготовив та не передав йому потрібну кількість товару (20000 штук), в зв'язку з чим, з посиланням на п. 7.3 договору, відповідно до якого постачальник за прострочку поставки продукції понад п'ять робочих днів зобов'язався сплатити покупцю штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочки, позивач просив суд стягнути з відповідача 6878,65 грн. штрафу за прострочення строку поставки товару.

Разом з тим, відповідач в обґрунтування своїх заперечень наполягає на тому, що потрібну кількість товару ним було виготовлено в обумовлений договором строк, і позивач зі своєї вини не забрав його зі складу відповідача.

Крім того, відповідно до акту № Ю-00002812 від 14.04.08 р. позивач передав відповідачу для виготовлення плит, 500 форм плити опори зонта (400*400 мм), в тимчасове користування (без переходу права власності).

При цьому, сторонами не були врегульовані строки повернення відповідачем вказаних форм позивачу.

05.06.08 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 485 з вимогою про негайне повернення форм плити опори зонта (400*400 мм), отриманої відповідно до акту № Ю-00002812.

Проте, станом на момент розгляду даної справи, відповідач вказані форми відповідачу на повернув, зазначаючи при цьому про те, що повернувши позивачу зазначені форми він в подальшому не зможе виконати свої договірні зобов'язання.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару в кількості і в строк, встановлені умовами укладеного між сторонами договору № 2-А від 25.02.08 р., та не повернув позивачу належні йому спірні форми, на які відповідач права власності у встановленому законом порядку не набув; що штрафні санкції (які за своєю правовою природою визначені пенею) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та ст. 610, 611, 624 ЦК України та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча суд правомірно дійшов висновку про правомірність вимог щодо повернення позивачу форм плит парасолі, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій за прострочення виконання ним свого зобов'язання. Враховуючи викладене, прийняте по справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, суд першої інстанції при винесенні рішення безпідставно дійшов висновку про те, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо передачі позивачу товару в обумовленій договором кількості.

Зокрема, як вже зазначалося вище, п. п. 4.1, 5.1 сторони обумовили те, що товар позивач самостійно вивозить товар зі складу відповідача. Разом з тим враховуючи, що позивач всупереч вимогам ст. 32-34 ГПК України не надав жодного доказу того, що не передача позивачу товару сталася саме з вини відповідача, а так само доказів вжиття заходів щодо вивезення товару в обумовленій сторонами кількості, та доказів того що товару в потрібній кількості у відповідача на той час не було в наявності, висновки господарського суду про прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань з виготовлення товару та його передання позивачу є безпідставними та необґрунтованими, в зв'язку з чим, прийняте по справі рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій в сумі 6878,65 грн. за прострочення виконання зобов'язання підлягає скасуванню, а позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Разом з тим, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи позивача про те, що про невиконання відповідачем своїх зобов'язань у встановлений договором строк зокрема свідчать накладні на підставі яких позивач отримував від відповідача товар у певній кількості (тобто не міг при кожній передачі отримати його більше ніж його передавав відповідач), оскільки самі по собі накладні жодним чином не свідчать про відсутність у позивача товару в обумовленій сторонами кількості, а так само про вжиття позивачем відповідних заходів з метою отримання товару в потрібній кількості.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як вже зазначалося вище, відповідно до акту № Ю-00002812 від 14.04.08 р. позивач передав відповідачу для виготовлення плит, 500 форм плити опори зонта (400*400 мм), в тимчасове користування (без переходу права власності).

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав жодного доказу наявності в нього правових підстав володіння зазначеними формами, що позивач листом № 485 від 05.06.08 р. вимагав повернення зазначених плит, проте відповідач вказані вимоги не виконав, висновки господарського суду про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу форми плити опори зонта (400*400 мм), отримані відповідачем відповідно до акту № Ю-00002812 від 14.04.08 р., є законними та обґрунтованими.

При цьому не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що повернувши позивачу зазначені форми він в подальшому не зможе виконати свої договірні зобов'язання, оскільки відповідач при цьому не надав жодного доказу узгодження з позивачем того, що для виготовлення товару в рамках договору позивач зобов'язаний передати йому зазначені форми. До того ж про обумовлення сторонами зазначених обставин також не йдеться в спірному договорі.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України також підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 68,78 грн. держмита, при цьому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 34,39 грн. держмита по скарзі.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1-2 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.08.08 р. по справі № 07/142-08 змінити.

В частині стягнення 6878,65 грн. штрафу та 68,78 грн. держмита рішення скасувати та в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Ю Бі Сі - Промо" (вул. Селянська, 110, м. Харків, 61157, код за ЄДРПОУ 33119392, п/р 2600801003020 у філії УніКредит банка ТОВ в м. Києві, МФО 300744) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО НОМЕР_3) 34,39 грн. держмита по скарзі.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Повний текст постанови підписано 27.10.08 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Судді Пушай В.І.

Плужник О.В.