Рішення № 25272128, 20.06.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/2616/12 13.06.2012 20.06.2012 20.06.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22 Ц- 1490/1800/2012 р. Головуючий першої інстанції: Коваленко І.В.

Категорія -42 Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І

.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

2012 р., червня місяця, 20 дня

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Лівінського І.В.

Крамаренко Т.В.

із секретарем судового

засідання: Дубовою К.В.

з участю:

відповідача - ОСОБА_4

представників:

позивача - ОСОБА_5

відповідача - ОСОБА_6

органу опіки - Мустяца В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25.04.2012 р., у справі за

позовом

ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 ( третя особа орган опіки та піклування - Миколаївська міська рада) про виселення без надання іншого житла та за

зустрічним позовом

ОСОБА_4, ОСОБА_9 до ОСОБА_8, ОСОБА_10 ( третя особа орган опіки та піклування - Миколаївська міська рада) про визнання права власності на житловий будинок,

встановила:

26.07.2011 р. ОСОБА_8 звернувся з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_9 про виселення без надання іншого житла.

Позивач зазначав, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1,

В травні 2009 р. він надав будинок для тимчасового проживання відповідачам без укладення будь-яких письмових угод щодо їх постійного проживання чи наступного продажу будинку.

Наразі у нього виникла необхідність у користуванні будинком для задоволення власних потреб, але відповідачі відмовляються звільнити будинок, та незважаючи на неодноразові попередження без належних правових підстав продовжують користуватися належним йому житловим будинком.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив про виселення відповідачів без надання іншого житла.

07.09.2011 р. відповідачі звернулися з зустрічним позовом про визнання за ними права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вони з дозволу власника здійснили реконструкцію будинку, витративши на ці роботи 191337 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25.04.2012 р. постановлено про виселення відповідачів без надання іншого житла, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення, вважаючи, що суд не врахував усіх доказів і обставин, які свідчать про відсутність підстав для виселення та наявність підстав для задоволення зустрічного позову.

Перевіряючи законність та обгрунтованність рішення в межах оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Вирішуючи спір суд виходив з того, що відповідачі хоча й користуються будинком на підставі договору оренди , але не довели наявність у них права постійного проживання у спірному житловому приміщенні та не отримали дозволу нового власника будинку на їх постійне проживання.

При цьому, суд вважав, що несвоєчасне надання договору оренди як доказу, унеможливлює його врахування в якості підстав виникнення права користування будинком.

Але з такими висновками суду погодитись у повному обсязі неможливо, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам норм матеріального права.

Так, відповідно до приписів ст.131 ЦПК України, сторони повинні подати докази не пізніше початку розгляду справи по суті.

Докази подані з порушенням цих вимог не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Згідно з положеннями ст. ст. 150, 155 ЖК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів його сім'ї.

Він також вправі використовувати зазначений об'єкт права власності на свій розсуд, але в межах повноважень, визначених цією нормою та ст. 319 ЦК України.

Зокрема, він вправі передати житловий будинок в оренду на підставі договору найму житла, відповідно до правил глави 59 ЦК України.

У випадку порушення його права, не пов'язаного з позбавленням права власності, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні.

В разі, коли такі перешкоди полягають у неправомірному користуванні житлом власника для цілей проживання, останній вправі, відповідно до положень житлового законодавства, вимагати виселення із належного йому приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач став власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі реєстрації договору дарування з 23.11.2010 р.

До укладення цієї угоди попереднім власником спірного житлового будинку був ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 10.10.1991 р. та свідоцтвом по право власності від 26.03.2010 р.

17.04.2009 р. він передав належний йому житловий будинок у користування відповідачам на підставі договору оренди для цілей проживання.

Пунктами 1.3, 5.3 договору встановлена домовленість про те, що договір діє до 31.12.2010 р. та продовжується до 23.12.2013 року, якщо сторони після закінчення терміну дії договору продовжують його виконувати, а орендодавець за один місяць до закінчення дії договору не надав письмових заперечень.

Наступні угоди від 24.04.2009 р. та від 03.11.2009 р. ( а. с. 116-117) містять умови про надання згоди на проведення ремонту будинку, а також погодження видів ремонтних робіт та їх вартість.

Зазначений договір та додаткові угоди укладені у письмовій формі, відповідно до приписів ст. 810-811 ЦК України, вони не містять умов про укладення цього договору з правом викупу, а тому не має підстав вважати, що така угода неукладена чи є нікчемною.

З пояснень відповідача вбачається, що несвоєчасне надання тексту цього договору до суду пов'язане з юридичною неосвідомленністю щодо його правового значення та проханням ОСОБА_10 не розголошувати наявність цієї угоди.

ОСОБА_10 надавав заперечення проти зустрічного позову, але в той же час, саме цих доводів відповідача не спростував.

При цьому, слід мати на увазі, що договір є особливим доказом, адже він підтверджує наявність певного виду правовідносин, які діють незалежно від того, чи прийме його суд чи ні.

Суд першої інстанції прийняв цей доказ, але в той же час дав йому не відповідну правову оцінку.

Так, встановивши наявність правовідносин оренди, суд в той же час, безпідставно вважав, що такий договір не діє проти вимог позивача, а вимоги останнього ґрунтуються на праві нового власника вимагати усунення перешкод, не пов'язаних з позбавленням права власності.

При цьому, суд не звернув належної уваги на те, що відповідно до приписів ст. 204 ЦК, договір оренди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановлене свідчить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи та є підставою для скасування рішення, відповідно до приписів ч. 1 ст.309 ЦПК України і ухвалення в цій частині вимог нового рішення.

Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів виходить з таких встановлених обставин та вимог закону.

17.04.2009 р. ОСОБА_10 передав належний йому житловий будинок у користування відповідачам на підставі договору оренди для цілей проживання ( а. с. -114).

В своїх письмових поясненнях він підтвердив факт надання будинку у користування відповідачів ( а.с. 77)

Зазначений договір передбачає продовження його дії до 23.12.2013 року, якщо сторони після закінчення терміну дії договору продовжують його виконувати, а орендодавець за один місяць до закінчення дії договору не надав письмових заперечень.

Ні позивач, ні відповідач за зустрічним позовом не надали доказів, які б підтверджували факт припинення виконання договору чи наявність заперечень ОСОБА_10 проти продовження дії договору, поданих у письмовому вигляді до 31.12.2010 р.

Зазначений договір укладений у письмовій формі, відповідно до приписів ст. ст. 810-811 ЦК України. В договорі визначено предмет та обов'язки сторін, він не містить умов про його укладення з правом викупу в порядку ст. 810-1 ЦК, а тому не має підстав вважати, що така угода неукладена чи є нікчемною.

Нездійснення реєстрації цього договору відповідно до правил ч.2 ст. 158 ЖК України при відсутності у ст. 810 ЦК України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" імперативних приписів про необхідність державної реєстрації договорів найму (оренди) житла не тягне за собою недійсність такого договору.

Встановлене свідчить про те, що договір оренди житла від 17.04.2009 р. продовжує свою дію до 23.12.2013 р.

Відповідно до приписів ст. 814 ЦК зобов'язання за цим правочином переходять до нового власника будинку.

Останній не вимагав розірвання договору з підстав, передбачених частинами 2, 3 ст. 825 ЦК, а тому підстав для задоволення позову шляхом виселення відповідачів колегія суддів не вбачає.

Що стосується висновків суду щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_9, то в цій частині рішення суду слід вважати законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 безпідставними виходячи з того, що відповідачі не надали і в судовому засіданні не встановлено доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими закон пов'язує набуття права власності на об'єкти нерухомості ( ст. ст. 328, 331 ЦК України).

При цьому суд правильно зазначив, що вкладення коштів у ремонт чужого будинку за наявності певних обставин може бути підставою для захисту порушеного права шляхом відшкодування збитків, а не визнання права власності на відремонтований будинок.

Встановлене не дає підстав для скасування чи зміни рішення суду в частині вирішення зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25.04.2012 р. в частині вирішення позову ОСОБА_8 про усунення перешкод з користування будинком та виселення ОСОБА_4, ОСОБА_9 разом з неповнолітніми дітьми - скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8.

Це ж рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_9 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 - залишити без зміни.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ..

Головуючий: О.І. Галущенко Судді: Т.В. Крамаренко

І.В.Лівінський