Ухвала суду № 25220612, 21.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" червня 2012 р. м. Київ К-30258/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Є.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 21.06.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2009

у справі № 6/52

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Готельний комплекс

„Братислава"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень: №0000552305/0, №00005632005/0 від 22.11.2007.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2008 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2009 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань господарських правовідносин з ТОВ „КТ Хизис" та складено акт №4896/23-503-04820622 від 12.11.2007.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення -рішення: №0000552305/0 від 22.11.2007, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 295369 грн., № 00005632005/0 від 22.11.2007 на суму 369212 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту за податковими накладними ТОВ „КТ Хизис" виданими з порушенням діючого законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладені між позивачем та ТОВ „КТ Хизис" господарські договори відповідають всім вимогам чинного існуючого законодавства. Крім того, всі домовленості були виконані якісно, в повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими актами прийму-передачі виконаних робіт, податковими накладними, розрахунками за виконані роботи.

Відповідно до положень п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а згідно пп. 7.4.5 вказаної статті не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними та митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг і банківським документом, яким засвідчує перерахування коштів в оплату вартості такі робіт (послуг).

Вимоги до змісту податкової накладної, що надається покупцю платником податку - продавцем, визначено пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість". Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 року N 165, яким передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця; усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення і виконання істотних умов договорів ТОВ „КТ Хизис" було зареєстроване як платник податку на додану вартість.

За умови факту здійснення господарської операції та наявності належним чином оформлених накладних, оскільки відповідно до положень п. 10.1 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість" позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2009 у справі № 6/52 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2009 у справі № 6/52 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович А.О. Рибченко

Суддя М.О. Федоров