Ухвала суду № 25220478, 21.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" червня 2012 р. м. Київ К/9991/55805/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 21.06.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011

у справі № 2а-5134/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ХТЛ Україна"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі

м. Києва,

Головного управління Державного казначейства України в м. Києві

про скасування податкового повідомлення -рішення та стягнення

бюджетної заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ХТЛ Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення та стягнення бюджетної заборгованості.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2011 позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2007 по 30. 11.2007, з 01.04.2008 по 31.07.2008, з 01.09.2008 по 31.10.2008 року, з 01.05.2009 по 31.08.2010 та складено акт № 274/1-07-20-33494763 від 18.03.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: податкове повідомлення-рішення № 0000140720/0 від 28.03.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 17067329 грн., податкове повідомлення-рішення №0000150720/0 від 28.03.2011, яким позивачу збільшено бюджетне відшкодування на 17023788 грн.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.7.7 п.7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено позивачем суму бюджетного відшкодування, виникло за рахунок від'ємних значень попередніх періодів, в яких сума ПДВ, включена до складу податкового кредиту сплачена митним органам та постачальникам та митній території України, з одночасним завищенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку задекларовану в листопаді 2010 року в розмірі 17023788 грн.

Позивачем включено до складу суми бюджетного відшкодування суму від'ємного значення за жовтень 2010 року в розмірі 43541 грн., по якій минув строк 1095 днів.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що право на бюджетне відшкодування виникло у позивача у жовтні 2007 року.

У грудні 2010 року платник скористався правом на подання уточнюючого розрахунку до декларації за листопад 2010 року, яким самостійно виявив факт існування у нього права на бюджетне відшкодування.

Позивачем рядок 25.2 декларації з податку на додану вартість за листопад 2007 року, так і за наступні періоди не заповнювався, заява позивача про врахування відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів, відсутня.

Попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону „Про податок на додану вартість", встановлено, що відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Крім того, пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що бюджетному відшкодуванню підлягає не сума податкового кредиту попереднього (місячного) звітного податкового періоду, а сума від'ємного значення, визначена відповідно до вимог Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011 у справі № 2а-5134/11/2670 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2011 у справі № 2а-5134/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович А.О. Рибченко

Суддя М.О. Федоров