Ухвала суду № 25213956, 31.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2012 р. м. Київ К-4768/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Костенка М.І.

Островича С.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009

у справі № 2а-36149/09/2070

за позовом Приватного малого Науково-виробничого підприємства «Діалог»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватного малого Науково-виробничого підприємства «Діалог»(далі по тексту -позивач, ПМ НВП «Діалог») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2009, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009, позов задоволено.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «ПБК Вертикаль»за період з 01.04.2006 по 30.10.2008, за результатами якої складено акт перевірки від 17.12.2008 №3723/18-007/14091704.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення по податку на додану вартість від 30.12.2008 № 0000021800/0 на суму 983205,72 грн. по податку на додану вартість, в тому числі за основним платежем -655470,48 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 327735,24 грн., від 30.12.2008 № 0000011800/0 по податку на прибуток у сумі 1205376,18 грн., у т.ч. за основним платежем -803584,12 грн., за штрафними санкціями -401792,06 грн.

Судами зазначено, що ПМ НВП «Діалог»та ТОВ «Проектно-будівельна компанія «Вертикаль»були укладені договори на загальну суму 3932823,05 грн. Виконання договорів підтверджується відповідними актами виконаних робіт, які були підписані обома сторонами на загальну суму 3932823,05 грн.

За укладеними договорами ТОВ «ПБК «Вертикаль»виконувало розробку робочих проектів на будівництво базових станцій мобільного зв'язку, а також роботи з монтажу антенно - фідерних пристроїв у рамках генерального договору підряду на будівництво об'єктів зв'язку між ПМ НВП «Діалог»і оператором мобільного зв'язку. Крім того, ТОВ «ПБК «Вертикаль»виконувало роботи з технічного обслуговування, ремонту приміщень базових станцій в якості субпідрядника по іншому генеральному договору підряду між ПМ НВП «Діалог»і оператором мобільного зв'язку, на що виписано (оформлено) накладні (акти здачі-прийому робіт, тощо) та податкові накладні.

За даними листа ДПІ у Московському районі м. Харкова від 29.10.2008 № 6713/7/23-206, за результатами перевірки ТОВ «ПБК «Вертикаль», на підставі якої складено акт перевірки від 08.10.2008 № 4729/23-32948799, встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За висновками вказаного акту перевірки встановлено порушення ПМ НВП «Діалог»п. 5.1, 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період -не є дійсними. В ході перевірки встановлено відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Виходячи зі змісту п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 даного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті ( пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Так, положеннями п. 5.3 - 5.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено певні обмеження або пряма заборона щодо включення деяких витрат до складу валових витрат. Заборони щодо включення до складу валових витрат вартості автотранспортних послуг в даних пунктах Закону законодавцем не встановлено.

В пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону зазначено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що усі спірні витрати, здійснені позивачем за період, що перевірявся, підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі, а тому суд вважає, що такі витрати позивач мав право включити до складу валових витрат. Видаткові та прибуткові накладні, акти виконаних робіт, на підставі яких позивач відображав у складі валових витрат витрати з перевезення вантажу автомобільним транспортом повністю відповідають вимогам, які передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат, саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто, наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує і пункт 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, суди дійшли правильного висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування суми по податку на прибуток у розмірі 1205376,18 грн., тому податкове повідомлення-рішення від 30.12.2008 № 0000011800/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1205376,18 грн., у томі числі за основним платежем в сумі 803584,12 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 401792,06 грн. є протиправним.

За висновками вказаного акту перевірки встановлено порушення ПМ НВП «Діалог»п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -зайве віднесення до податкового кредиту за період квітень 2006 року - жовтень 2008 року ПДВ на загальну суму 655470,48 грн.

Одночасно, в акті перевірки було зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 215, ст. 203 Цивільного кодексу України проведені операції по розробці робочих проектів на будівництво базових станцій мобільного зв'язку, а також роботи з монтажу антенно-фідерних пристроїв у рамках генерального договору підряду на будівництво об'єктів зв'язку між ПМ НВП «Діалог»і оператором мобільного зв'язку є нікчемними. Крім того, ТОВ «ПБК «Вертикаль»виконувало роботи з технічного обслуговування, ремонту приміщень базових станцій в якості субпідрядника по іншому генеральному договору підряду між ПМ НВП «Діалог»та оператором мобільного зв'язку, на що виписано (оформлено) накладні (акти здачі-прийому робіт, тощо) та податкові накладні, це суперечить умовам правочину, проведена операція є нікчемною та згідно з п.п. 7.4.1, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підприємством зайво включена сума до податкового кредиту за квітень 2006 року - жовтень 2008 року на 655470,48 грн.

Відповідач, з посиланням на пункт 1 ст. 203, п.1 ст. 228 ЦК України зазначає, що правочини, укладені між ПМ НВП «Діалог»та ТОВ «ПБК «Вертикаль»суперечить, зокрема, моральним засадам суспільства та вважаються такими, що порушують публічний порядок. Відображення даних правочинів в податковому обліку ПМ НВП «Діалог»призвело до зменшення податкових зобов'язань. З огляду на викладене, відповідач з вказівкою на ст. 215 ЦК України вважає, що вказані правочини є нікчемними.

Відповідач не визнає включення до податкового кредиту сум відповідно до податкових накладних ПМ НВП «Діалог»з підстав того, що вважає угоди, укладені з ТОВ «ПБК «Вертикаль»нікчемними.

Таке твердження відповідача, суди визнали помилковим виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ПМ НВП «Діалог»мало взаємовідносини з ТОВ «ПБК «Вертикаль», а саме: ТОВ «ПБК «Вертикаль»надало послуги на виконання розробку робочих проектів на будівництво базових станцій мобільного зв'язку, а також роботи з монтажу антенно-фідерних пристроїв у рамках генерального договору підряду на будівництво об'єктів зв'язку між ПМ НВП «Діалог»і оператором мобільного зв'язку. Крім того, ТОВ «ПБК «Вертикаль»виконувало роботи з технічного обслуговування, ремонту приміщень базових станцій в якості субпідрядника по іншому генеральному договору підряду між ПМ НВП «Діалог»і оператором мобільного зв'язку, на що виписано (оформлено) накладні (акти здачі-прийому робіт, тощо) та податкові накладні.

На підставі спірних угод від ТОВ «ПБК «Вертикаль», яке як і позивач є платником податку на додану вартість, були отримані послуги. Внаслідок чого, ПМ НВП «Діалог»було отримано податкові накладні від ТОВ «ПБК «Вертикаль»на загальну суму 3932823,05 грн., у тому числі ПДВ -655470,48 грн., що оформлені належним чином.

Після чого, позивач включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, яка входить в ціну поставленого товару (надання послуг), а саме: в квітні 2006 року-жовтні 2008 року -655470,48 грн.

Виходячи зі змісту положень п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, згідно якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Слід відмітити, що за приписами п. 10.2 ст. 10 даного Закону, платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також, за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Згідно п. 1.4 ст. 1 Закону, поставка товарів, будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст.712 ЦК України).

Виходячи з викладеного, сторонами договору поставки є продавець (постачальник) та покупець. Отже, підставою недійсності правочину у розумінні ст. 203 ЦК України є недодержання стороною в момент вчинення правочину вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, моральних засад суспільства.

Стосовно висновку відповідача про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, суди зазначили наступне.

Відповідач, з посиланням на вказані норми стверджує, що в момент вчинення позивачем правочинів, останні не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинам, здійсненим ТОВ «ПКБ «Вертикаль»з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями, а тому такі правочини згідно ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Але при цьому відповідачем не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 2 ст.215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, яке вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Судами встановлено, що ПМ НВП «Діалог»та ТОВ «ПБК «Вертикаль»при вчиненні спірних правочинів зареєстровані як платники податку на додану вартість. Тобто, виходячи зі змісту п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»мають право на нарахування податку та складання податкових накладних, оскільки таке право надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Отримані позивачем від ТОВ «ПБК «Вертикаль»податкові накладні за період з червня 2006 року по вересень 2008 року на загальну суму 3932823,05 грн., у тому числі ПДВ -655470,48 грн., оформлені належним чином. Зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки відсутні.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму у розмірі 655470,48 грн., тому висновок відповідача про порушення ПМ НВП «Діалог»п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є помилковим та необґрунтованим. А також, відповідачем не наданого доказів того, що угоди, які він вважає нікчемними, не мають реального втілення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)М.І. Костенко (підпис)С.Е. Острович З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова

Суддя О.І. Степашко