Ухвала суду № 25206018, 06.06.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 р.Справа № 2а-8566/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної Державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011р. по справі № 2а-8566/11/2070

за позовом Іноземного підприємства "Малахіт"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011 року, позов Іноземного підприємства « Малахіт» до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Скасовано податкові повідомлення рішення ДПІ у Фрунзенському район м. Харкова від 18.01.2011р. за № 000032302/0 та № 000042302/0.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм Податкового Кодексу України, Закону України "Про податок на додану вартість". Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

В судове засідання 06.06.2012р. сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, вислухав суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідив докази по справі, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду проведено заміну відповідача в зв'язку з реорганізацією органів податкової служби та до у часті в справі залучено правонаступника первинного відповідача Індустріальну міжрайонну державну податкову інспекцію м Харкова Харківської області Державної податкової служби на підставі постанови уряду та Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Відповідно до ст. 195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова проведена планова виїзна перевірка Іноземного підприємства « Малахіт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року, ,за результатами якої складено акт перевірки № 6011/23-212/34756572 від 31.12.2010 року. (т.1 а.с. 223-248)

Згідно висновків акту перевірки відповідачем встановлено порушення ІП « Малахіт» п.п 5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 4 602 798,грн.. п.1.6 ст.1, п.п.7.6.1 ,п.п.7.6.4 п.7.6. ст..7, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого позивачем зменшено збиток від операції з векселями ряд 3. Додатку К3 на суму 2 389 990 грн., п.4.1 ст.4, п.п. 7 4. 1 ,п.п.7.4.4., п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 3 310 574 грн.

На підставі висновків перевірки ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення рішення № 000032302/0 від 18.01.2011 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4 602 798 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 1 150 699,50 грн.

та № 000042302/0 від 18.01.2011 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 3 310 574,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями ( штрафами) - 827 643,50 грн.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що висновки податкового органу щодо нікчемності угод, укладених між позивачем та його контрагентами ІП « Еолія», ТОВ «Салтус-Груп-ХХІ», ТОВ « Карпос», ТОВ «Таміра», ПФ « Віка» не доведено, позивачем надані належні первинні документи в підтвердження реальності здійснених угод, а тому прийняті податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду з наступних підстав.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, -суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності суб'єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Згідно пп. 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно пп. 5.2.1 Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, виходячи з положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України « Про податок на додану вартість» до складу валових витрат та податкового кредиту включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як вбачається з матеріалів справи 01.12.2008р. між позивачем та Іноземним підприємством « Еолія» укладено договір № 01/02/08-05 за умовами якого ІП « Еолія» зобов'язується за замовленням позивача надавати послуги з ведення бухгалтерського обліку, складських послуг, клірингових послуг, послуг з перепуску осіб на територію позивача. (т.1 а.с.36-67)В додатках до договору та додаткових угодах до цього договору наведено перелік працівників, їх функціональні обов'язки по відношенню до Замовника, вимоги до їх кваліфікації.

За умовами п.3.1 договору вартість послуг визначається в актах здавання-приймання наданих послуг та залежить від відпрацьованих людино-годин.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано податкові накладні, договір,додаткові угоди до нього, акти виконаних робіт, копії платіжних доручень, реєстр платіжних доручень. Зазначені документи були надані до перевірки.(т.2. а.с.15-34, т.3 а.с. 129-178)

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій

Доводи податкового органу , що в зазначених актах не зазначено, скільки кожен робіт відповідної спеціальності відпрацював годин на підприємстві та не надана деталізаціям до акти виконаних робіт колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки надані позивачем акти виконаних робіт відповідають вимогам ст. 9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», мають усі необхідні реквізити, а саме назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, кількість відпрацьованих годин, вартість однієї години, та загальну суму наданих послуг. Залучені фахівці використовувалися для обслуговування складського господарства та торгівельних приміщень які, налети ІП « Малахіт»

З огляду на зазначене висновки податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат за цією господарською операцією є необґрунтованими.

01.12.2008р. між позивачем та приватною фірмою « Віка» (Перевізник) укладено договір ; 44/12/08 за умовами якого перевізник зобов'язується надати послугу транспортного експедирування та перевезення вантажів Замовника на підставі усних та письмових заявок. (т.1 а.с.84-85)

Отримання послуг від ПФ « Віка» здійснювалося відповідно до актів виконаних робіт.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано податкові накладні, товарно -транспортні накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт, реєстр платіжних доручень. (т.2 а.с.104-143,т.3 а.с. 182-226)

Доводи податкового органу, що позивач не мав права здійснювати транспортування товару, прийнятого на зберігання , колегія суддів вважає необґрунтованими.

Судом встановлено, що одним з основних видів господарської діяльності ІП « Малахіт» є складське господарство. Підприємство використовує складські приміщення для зберігання товарів на підставі господарсько-правових договорів. Так позивачем укладено договори зберігання з ПФ « Орнатус», ПФ «Кабела», ІП « Аврора», ТОВ « ВентТехСервіс», ІП « Аркадія»,ТОВ фірма « Пранк». За умовами цих договорів передбачено, що позивач має право на свій розсуд, зберігати майно на одному зі складів, вказаних в договорі. Таким чином переміщення майна поклажодавця з одного складу на інший не суперечить умовам договору зберігання, а тому транспорті послуги, отримані позивачем в зв'язку з переміщенням товарів, є використаними в господарській діяльності.

01.07.2008р. між позивачем та ТОВ « Карпос»(Постачальник) укладено договір № 39/11 за умовами якого постачальник зобов'язується передати товар, згідно накладних (вода мінеральна,транзистор,арматура запорная, вимикач, тощо на загальну суму 61 247,0 грн., в тому числі ПДВ 10 207,85 грн. ( т.1. а.с.87-109).

В підтвердження факту виконання умов договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні,копії платіжних доручень. Зазначена операція відображена позивачем в бухгалтерському обліку проводками Д-т 281 -Кт 631, Д-т6442-К-т 631. Товар використано позивачем для власних виробничих потреб.

В акті перевірки податковий орган єдиною підставною для визнання цієї угоди недійсною посилається на лише на акти перевірок ДПІ Московської районі м.Харкові від 20.08.2010р. та від 23.09.2010р. Висновок податкового органу щодо нікчемності угоди зроблено без посилань на первинні документи на нормативно-правові акти.

Надані первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Окремо слід відмітити, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011р. по справі № 2а-1485/11/2070 визнано незаконними дії ДПІ у Московському районі м.Харкова , за наслідками якої складено акт перевірки від 20.08.2010р.

При цьому, Відповідач, складаючи Акт перевірки відносно ІП « Малахіт» посилається на акт перевірки від 20 серпня 2010 року, як на підставу нікчемності укладених угод.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Крім того колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що акт перевірки в порушення п.п.2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від10.08.2005р. №327 містить необґрунтовані дані, суб'єктивні припущення, які не підтверджені первинними документами та доказами.

Належних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції відповідачем не надано і до апеляційної інстанції.

Таким чином, висновки податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту на суму 51 039 грн. та 10 208 грн. за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей є такими, що спростовуються матеріалами справи.

01.07.2008р. між позивачем та ТОВ « Салтус Групп ХХІ» укладено договір поставки № 02/06/2008 за умовами якого позивач придбав товар(продукти харчування). За умовами договору п.2.1 поставка товару здійснюється постачальником на склад, зазначений покупцем , позивачем по справі.(т.1 а.с.111-221)

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.

В підтвердження факту виконання умов договорів поставки та надання послуг позивачем надані належним чином складені первинні бухгалтерські документи, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робі, реєстр отриманих податкових накладних)

Оплата за товар проведена в безготівковій формі. Зазначена операція відображена позивачем в бухгалтерському обліку.

Вищезазначені видаткові накладі містять всі обов'язкові реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, як посади, прізвища або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка прийняла від постачальника товар.

Доводи податкового органу щодо не підтвердження позивачем факту перевезення товару та не надання товарно-транспортних накладних, колегія суддів вважає такими, що не спростовують факт здійснення господарської операції, оскільки за умовами договору постави товарів, транспортування товарів здійснює продавець до місця, вказаного покупцем.

Крім того Закон України « Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» не ставлять в залежність право платника податків на валові витрати та податковий кредит за господарською операцією саме від наявності транспортних документів.

Матеріалами справи встановлено, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані підприємствами, які станом на момент спірних правовідносин є платниками податку на прибуток, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ.

Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актами перевірки не заперечуються та не спростовано.

Також судом встановлено, по позивачі отримав від ТОВ « Таміра» послуги по оренді приміщення.

Податковий орган дійшов висновку щодо нікчемності зазначеної угоди в зв'язку з неприйняттям декларації з ПДВ від ТОВ « Таміра».

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від належного податкового звітування інших осіб. Питання формування валових витрат та податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від звітування третіх осіб до податкового органу.

Позивачем в підтвердження реальності зазначеної угоди надано належні первинні документи, договори, податкові накладні, докази оплати. В бухгалтерському обліку позивача зазначена операція також знайшла своє відображення.

Згідно п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про додаток на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; -придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5. Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата -здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону України «Про ПДВ»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закон України «Про ПДВ»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкові накладні, які містяться в матеріалах справи та надані контрагентами позивача, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Виходячи із вищевикладеного, у відповідності до п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» відповідають, виписані підприємствами, які станом на момент спірних правовідносин є платниками ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДШ, що відповідає вимогам пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечуються та не спростовано.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Колегія суддів зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (або наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом діючого законодавства позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Також Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі №21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

На момент складання податкових накладних позивач та контрагенти були зареєстровані в якості платників ПДВ, були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, що не спростовується сторонами по справі.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає висновок відповідача щодо нікчемності угод помилковим, безпідставним, з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частина 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, колегія суддів констатує, що правові наслідки укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені не нормами спеціальних законів з оподаткування, а виключно нормами ч.1 ст.208 Господарського Кодексу України та Цивільного Кодексу України.

Отже, вищенаведені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Відповідальність за несплату податків на момент виникнення спірних правовідносин була встановлена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"№2181 від 21.12.2000 р., та у відповідних випадках Кримінальним Кодексом України.

Таким чином, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Також судом встановлено , що податковий орган дійшов до висновку про заниження позивачем доходів по операціям з векселями за 4 квартал 2009р. в сумі 2 446 850 грн., внаслідок чого в декларації не відображено прибуток по операціям з цінними паперами в розмірі 56 860 грн.та неправомірно відображено збиток по операціям з цінними паперами в сумі 2389990,0грн., який перенесено у ст..3.3. додатка К3 Декларації з податку на прибуток у 1 кв.2010р. та 1 півріччі 2010р.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно відображено в податковому обліку доходи за операціями з векселями, які пред'явлено до платежу, саме на дату їх погашення, а не на дату відповідного повідомлення векселедавця.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до п.п.7.6.4 п.7.6 ст.7 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, під терміном « доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Відповідно до п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата , яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої- дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку

або дата відвантаження товарів, а для робіт(послуг) дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Так з акту перевірки вбачається, що позивачем здійснювалися операції з купівлі-продажу цінних паперів, зокрема 30.10.009р. позивач придбав у ПФ « Апія» через торгівця цінними паперами ТОВ «БК Сток-Маркетс Компані» прості векселя, які передано згідно акту прийому- передачі від 30.10.09р.

Також 30.09.2010р. позивач на підставі договору № Б-10709 придбав прості векселя у ТОВ « Пранк» через торгівця цінними паперами ТОВ «БК Сток-Маркетс Компані» , які передано згідно акту прийому- передачі від 30.10.09р.

Акт пред'явлення векселів до платежу від 02.11.2009р. підприємству ВАТ « Ольга» та ТОВ «Таміра».

Відповідно до п.п. 4.1.3. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Підпунктом 7.6.1. п. 7.6 ст. 7 вказаного Закону визначено, що платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що:

платник податку зобов'язаний вести окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі і з векселями);

при веденні окремого податкового обліку фінансовий результат від операцій з цінними паперами визначається як різниця між доходами, отриманими у результаті відчуження цінних паперів, та витратами, пов'язаними з придбанням вказаних цінних паперів;

фінансовий результат, який визначається як різниця між доходами, отриманими у результаті відчуження цінних паперів, та витратами, пов'язаними з придбанням вказаних цінних паперів, декларується у податковому періоді, у якому фактично відбулося відчуження цінних паперів та виникло перевищення таких доходів над такими витратами.

Податковим органом за наслідками дослідження операцій з передачі позивачу векселів, , в акті перевірки не зафіксовано на підставі первинних документів перевищення у 4 кварталі 2009 року доходів, отриманих у результаті відчуження цінних паперів, над витратами, пов'язаними з придбанням у минулих податкових періодах вказаних цінних паперів. Тому підстави для висновку про виникнення у позивача прибутку, який, в силу вимог п.п. 7.6.1. п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» мав би бути включеним до складу валових доходів за результатами зазначених вище звітних періодів, відсутні.

З огляду на викладене, позиція податкового органу щодо нездійснення позивачем розрахунку фінансових результатів операцій з цінними паперами та деривативами та невідображення у рядку 01.4 декларації з податку на прибуток підприємства є безпідставною.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що акт пред'явлення векселя до платежу не свідчить про отримання підприємством доходу, оскільки зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі у позивача не відбулося. Крім того, акт пред'явлення векселя к платежу не відноситься до первинних документів, оскільки не фіксує будь-яких змін у структурі облікових регістрів.

Крім того, за правилами вексельного обігу, вексель є таким, що погашений та має бути повернутий векселедавцю, тільки після повного отримання грошових коштів за вексельними зобов'язаннями.

Таким чином, підприємством правомірно відображено у податковому обліку доходи за операціями з векселями, які пред'явлено до платежу, саме на дату їх погашення (отримання грошових коштів), а не дату відповідного повідомлення векселедавця.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних рішень.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної Державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011р. по справі № 2а-8566/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Спаскін О.А. Любчич Л.В.