Ухвала суду № 25190656, 06.07.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2012 р. Справа № 76748/12

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Запотічного І.І., Кузьмича С.М.

при секретарі судового засідання: Курдоба Т.В.

за участю представника позивача Олексин О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано - Франківській області на постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року у адміністративній справі № 2а-320/12/0970 за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Лукор» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано - Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0000052302 від 10.01.2012 р. -

В С Т А Н О В И Л А:

Закрите акціонерне товариство «Лукор» звернулось до суду із позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано - Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0000052302 від 10.01.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем, згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, необґрунтовано та безпідставно збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 5 742,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 3 828,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на 1 914,00 грн.

Постановою Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області № 0000052302 від 10.01.2012 року, згідно якого Закритому акціонерному товариству «Лукор» (Приватному акціонерному товариству "Лукор") збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5742 грн., з яких 3828 грн. - основний платіж та 1914 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи). Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Лукор» 107,30 грн. судового збору.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу на постанову суду, в якій зазначає, що постанова суду є необґрунтованою, перевіркою встановлено неможливість позивачем реального здійснення фінансово - господарських операцій з ПП «Заграва», порушення ст. ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог вказаних статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного розгляду справи, проти апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду справи. Відповідно до ч.4 ст.197 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ЗАТ «Лукор» з питань дотримання вимог законодавства з ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством "Заграва" (код ЄДРПОУ 30046861) за період з 01.05.2009 року по 31.05.2009 року. За результатами перевірки складено акт за № 3697/23-02/31256759 від 27.12.2011 року, в якому зафіксовані наступні порушення: неможливість ЗАТ «Лукор» реального здійснення фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством «Заграва» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, прийнято до виконання від Приватного підприємства «Заграва» податкові накладні за операціями, які фактично не відбулися, а лише відображені на первинних документах та суперечить законодавчим та нормативним актам, порушення частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів; підпунктів 7.2.3, 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет за травень 2009 року в загальній сумі 3828,00 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000052302 від 10.01.2012 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 5742,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 3828,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на 1914,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про нікчемність угод є безпідставними, позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту податку на додану вартість за травень 2009 року суми 3 828,00 грн., що сплачена позивачем ПП «Заграва» за виконані роботи, визначені Договорами підряду № 18-015/08 від 28.08.2008 року та № 18-020/08 від 21.10.2008 року та відповідно правомірно розраховано суму податку на додану вартість (різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду), яка підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету за травень 2009 року.

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 28.08.2008 р. позивачем (Замовник) та ПП «Заграва (Підрядник) укладено договір підряду № 18-015/08, згідно якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати поточний ремонт локального опалення адміністративного корпусу АТЦ позивача. Крім цього, 21.10.2008 р. між цими ж сторонами укладено договір підряду № 18-020/08, згідно якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати поточному ремонту локального опалення диспетчерської та медпункту АТЦ ЗАТ «Лукор».

Пунктом 2.1 Договору підряду № 18-015/08 від 28.08.2008 року встановлено, що вартість робіт за даним Договором становить суму 19,68 тис. грн., в т.ч. ПДВ 2,03 тис. грн.., яка розрахована на підставі вартості 1 люд./години. Пунктом 2.1 Договору підряду № 18-020/08 від 21.10.2008 року встановлено, що вартість робіт за даним Договором становить суму 13488,00 грн., в т.ч. ПДВ 2248,00 грн., яка розрахована на підставі вартості 1 люд./години.

Згідно пункту 5.1 вказаних Договорів підряду здача-приймання виконаних робіт після їх виконання здійснюється на підставі типової форми № КБ-2 «Акту приймання виконаних робіт» та типової форми № КБ-3 «Довідки про вартість виконаних робіт» і підписується сторонами до 1 -го числа місяця, наступного за місяцем виконання робіт. На підставі Типової форми Підрядник видає Замовнику податкову накладну та рахунок-фактуру.

На виконання умов вказаних Договорів підряду, ПП «Заграва» виконало електромонтажні роботи по поточному ремонту локального опалення адміністративного корпусу, диспетчерської та медпункту АТЦ позивача, на підставі чого сторонами Договору було підписано відповідні Акти приймання виконаних робіт та Довідки про вартість виконаних робіт.

Судом встановлено, що акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт повністю відповідають встановленій Державним комітетом статистики України і Державного комітету з будівництва та архітектури формі акту КБ-2 та КБ-3.

ПП «Заграва» виписано податкову накладну за № 31.10.2008 р. на суму 22970,30 грн. (ПДВ -3828,38 грн.). Розрахунок за виконані роботи проведено шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок у сумі 30 201,60 грн. згідно банківської виписки від 02.10.2008 р.

Що стосується посилань апелянта на нікчемність угод, то суд зазначає наступне. Відповідно до ч.ч.1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Вказані норми закону не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, а навпаки, вказують на його оспорюваність.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Відповідачем не представлено суду будь - яких доказів того, що заперечувані ним правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету України або відшкодуванню з нього (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків регламентовано Законом України «Про податок на додану вартість» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно цим Законом.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац 4 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону).

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах.

В акті перевірки № 3697/23-02/31256759 від 27.12.2011 року відповідачем не наведено жодного факту того, що сума ПДВ у розмірі 3 828,38 грн. згідно податкової накладної, виписаної Приватним підприємством «Заграва», нарахована (сплачена) позивачем у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Що стосується посилань апелянта на ту обставину, що податкова накладна суперечить законодавчим та нормативним актам, то з наявної у матеріалах справи копії податкової накладної № 202 від 31.10.2008 року вбачається, що вона містить всі необхідні реквізити, які передбачені підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тому є підставою для нарахування податкового кредиту по податку на додану вартість.

Враховуючи вищенаведене. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність включення позивачем 3 828,00 грн. податку на додану вартість до складу податкового кредиту по податку на додану вартість за травень 2009 року (Декларація № 20341 від 22.06.2009 року).

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту податку на додану вартість за травень 2009 року суми 3828,00 грн. податку на додану вартість, що сплачена ним ПП «Заграва» за виконані роботи, визначені Договорами підряду № 18-015/08 від 28.08.2008 року та № 18-020/08 від 21.10.2008 року, то позивачем також правомірно розраховано суму податку на додану вартість (різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду), яка підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету за травень 2009 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано - Франківській області на постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано - Франківській області - залишити без задоволення, а постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2012 року у адміністративній справі № 2а-320/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 11.07.2012 р.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді І.І.Запотічний

С.М. Кузьмич