Ухвала суду № 25185577, 25.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

Дата ухвалення
25.06.2012
Номер справи
2а-694/12/2670
Номер документу
25185577
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-694/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції:

Суддя-доповідач: Маслій В.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"25" червня 2012 р. м. Київ

№ 2-а-694/12/2670

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Маслія В.І.

Суддів: Бистрик Г.М., Файдюка В.В.

При секретарі Кравчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 6 березня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «А.Ф.Д.»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 31.08.2011 року № 0000722320 та від 31.08.2011 року № 0000732320 Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Подільському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову і винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (Далі -ПК України).

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АДФ»з питань дотримання податкового законодавства за взаємовідносинами з ТОВ «ТД «ДОАР»за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року.

За результатами перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва був складений акт від 16.08.2011 року № 287/23-404/31002851 (далі Акт перевірки), яким встановлено порушення ТОВ «АДФ»п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 594845,00 грн. та завищення розміру від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на суму 4567,00 грн.

31.08.2011 року за наслідками встановлених в ході перевірки порушень, відповідачем були виписані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу занижено суму податку на додану вартість за платежем: Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на загальну суму 594845,00 у тому числі за основним платежем: 594845,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн. та завищено розмір від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за платежем: Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 4567,00 у тому числі за основним платежем: 4567,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 0,00 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на те, що відповідачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження прийнятих податкових повідомлень рішень.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В апеляційній скарзі відповідач в обґрунтування своїх вимог та на спростування доводів позивача про незаконність податкових повідомлень-рішень посилається на відсутність у контрагента позивача управлінського та технічного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність підприємства за юридичною адресою тощо.

Колегія суддів не може погодитись з висновком відповідача про законність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи позивачем надана копія нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 25.08.2011 року (керівника ТОВ «ДОАР»в період виконання спірних операцій) в якій останній заявив, що був засновником і виконував обов'язки директора ТОВ «Торговий дім «ДОАР»з 08.07.2010 року по 30.06.2011 року, здійснював бухгалтерський облік та податкову звітність, сплачував податки підприємства тощо. Усі документи, договори, накладні, рахунки, податкові накладні тощо, підписував особисто.

До матеріалів справи надано договір купівлі-продажу № 1/040111 від 04.01.2011 року, відповідно до якого позивач придбавав у ТОВ «Торговий дім «ДОАР»товар (канцелярського призначення та технічні засоби офісного характеру). Строк оплати за товар 45 днів після поставки. Передача товару відбувається на складі продавця. Датою поставки є дата, вказана у накладних.

Відповідно до п. 14.1.181. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Порядок обчислення та формування податкового кредиту передбачено Розділом V Податкового Кодексу України.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПКУ датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст.. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПКУ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПКУ.

Відповідно до п. 201.1 статті 201 ПК України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно п.п. 201.8, 201.10 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за договорами. Податкова накладна видається для покупця, однак вона є податковим документом постачальника, і саме останній несе персональну відповідальність за порядок її складання та оформлення.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому постачальником товару (платником ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

У взаємозв'язку з наведеним та наданими позивачем доказами, що містяться в матеріалах справи колегія погоджується з судом першої інстанції, що характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача. Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що визнається сторонами, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.

Посилання апелянта на відсутність у ТОВ «Торговий дім «ДОАР»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладенню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, тобто відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювались правочинами, а також що правочини не відповідають вимогам дійсності правочинам, які передбачені ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК) є не переконливим виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ст. 204, 215, 228 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Колегія суддів враховує той факт, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Спірні угоди по формі та змісту відповідають закону, а відповідач не надав доказів щодо їх нікчемності або ж про визнання їх недійсними в судовому порядку.

Господарська діяльність ТОВ «Торговий дім «ДОАР» на момент здійснення правочинів не припинена, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечать приписам норм чинного законодавства.

Відтак, враховуючи наведене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваних рішень.

Суд першої інстанції об'єктивно та повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

За таких підстав, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва відмовити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 6 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 26.06.2012 року

Головуючий суддя Маслій В.І.

Судді: Бистрик Г.М.

Файдюк В.В.

Попередній документ : 25185544
Наступний документ : 25185838