Постанова № 25183272, 10.07.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2012 р. Справа № 5019/176/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Ващук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення господарського суду Рівненської області від 14.05.12 р. у справі № 5019/176/12 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом ОСОБА_1

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Амур Сервіс"

2.ОСОБА_2

про визнання договору міни недійсним

за участю представників:

позивача - Дяденчук А.І. (за довіреністю)

відповідача 2 - Варивода Є.Ю (за довіреністю), Щербяк Ю.В. (за договором)

та ОСОБА_2.

В судовому засіданні 10.07.2012 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 14.05.2012 року у справі № 5019/176/12 визнано недійсним попередній договір міни, укладений 29.04.2009 року та посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу 29.04.2009 року за № 872. Здійснено розподіл судових витрат у відповідності до ст.49 ГПК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила рішення господарського суду Рівненської області від 14.05.2012 року у справі № 5019/176/12 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання ТзОВ "Фірма Амур Сервіс" явки повноважних представників не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи судом.

Представники відповідача 2, ОСОБА_2 підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача заперечив проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, просив апеляційний суд відмовити в задоволенні останньої, рішення господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

29.04.2009 року між ТзОВ "Фірма Амур Сервіс" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено попередній договір міни, за умовами якого продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця об'єкт нерухомого майна, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт нерухомого майна в обмін на частку в статутному фонді товариства. Відповідно до п. 1.1. договору, частка в статутному фонді товариства - це уся належна покупцю частка у статутному фонді ТзОВ "Фірма Амур Сервіс" (код ЄДРПОУ 33276845) в розмірі 20%, що складає 20000,00 гривень; об'єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення підвалу (а саме: № 1 - зал, № 2 - санвузол, площею 70,9 кв.м.) та нежитлові приміщення першого поверху (а саме: № 24 - зал, № 25 - тамбур, № 26 - коридор, № 27 - туалет, № 28 - туалет, № 29 - комора, площею 135,4 кв.м.) загальною площею 206,3 кв.м. що знаходяться в АДРЕСА_1, та належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради 01.09.2008 року на підставі розпорядження міського голови від 22.08.2008 року № 1495-р та зареєстрованого 01.09.2008 року в Комунальному підприємстві Рівненського міському бюро технічної інвентаризації в книзі 6, номер запису 82-570, реєстраційний номер 288310. Договір посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу 29.04.2009 року за № 872

ОСОБА_1, вважаючи, що вказаним договором порушене його корпоративне право, звернувся до суду із позовом про визнання його недійсним.

Місцевий господарський суд визнав недійсним попередній договір міни, при цьому виходив із відсутності в момент укладення договору у товариства повноважень на право придбання частки учасника товариства; відсутності повноважень у директора на відчуження майна товариства; порушення встановленого порядку переважного права придбання частки учасника товариства його учасником.

Відповідно до частини 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 1 ГПК України встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до частини 3 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до положень п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13, законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. При цьому, цим же пунктом вказаної постанови зазначено, що спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є учасником ТзОВ "Фірма Амур Сервіс"; звертаючись до суду, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, зокрема, порушенням його корпоративних прав.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що даний спір може вважатися корпоративним відповідно до положень п. 4 ч.1 ст. 12 ГПК України та підлягає розгляду в господарських судах України.

Визнаючи недійсним попередній договір міни, місцевий господарський суд не звернув увагу на певні особливості попередніх договорів.

Підставою виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) законом визначаються, зокрема (ст. 174 ГК України, ст. 11 ЦК України), договори та інші угоди (правочини), порядок укладення яких передбачено ст. 181 ГК України та ст.ст. 638-647 ЦК України. При цьому, норми ГК України та ЦК України дають також визначення попереднього договору.

Згідно частин 1-3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Між іншим, колегія суддів апеляційної інстанції виходить також з того, що відповідно до положень ст. 635 ЦК України, попередній договір породжує лише зобов'язання сторін щодо укладення основного договору в майбутньому на умовах зазначених попереднім договором. Попередній договір не породжує обов'язків щодо виконання в натурі зобов'язання за основним договором, який має бути укладеним в майбутньому.

Так, сторони погодили у п. 2.3. попереднього договору, що право власності у покупця на об'єкт нерухомого майна виникає після укладання основного договору міни, його державної реєстрації. У п. 4.2. попереднього договору сторони передбачили, що у разі, якщо під час укладання цього договору певні аспекти залишатимуться неврегульованими, чи недостатньо врегульованими положеннями цього договору, кожна із сторін, зобов'язуються без зволікань і добросовісно розпочати і провести із іншою стороною переговори для врегулювання зазначених аспектів чи питань таким чином, щоб таке врегулювання не суперечило основним умовам цього договору і внести у даний договір відповідні зміни, та/або врегулювати ці аспекти основним договором.

З урахуванням вищенаведених правових положень, встановлених фактичних обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що на момент звернення до суду з позовом про визнання недійсним попереднього договору міни, у позивача відсутнє порушене право або охоронюваний законом інтерес, відтак, позивач передчасно звернувся із позовом до суду.

Враховуючи передчасність звернення до суду із позовом, апеляційний суд вважає, що висновки місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, відтак останнє підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Апеляційний суд також зазначає, що за приписами ст. 84 ГПК України, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. У мотивувальній частині рішення вказуються: обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін. Резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення або відмову у позові по кожній із заявлених вимог. Резолютивна частина оскаржуваного рішення взагалі не містить висновку про задоволення або відмову у позові.

Посилання позивача, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а відтак, позивач, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, у відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 14.05.2012 року у справі № 5019/176/12 скасувати.

Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

3. Стягнути із ОСОБА_1 (ідент. № НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ідент. № НОМЕР_2) 536,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.