Рішення № 25180553, 09.07.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2012 р. Справа № 5024/656/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомpan>tify" style="background-color:#FFFFFF;font-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;"> Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРІМ МЕЙКЕРС" м. Київ,

до Приватного акціонерного товариства "Херсонський оптовий торговий дім-97" м. Херсон,

про стягнення 388876,05 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Юрченко Н.С. дов. від 05.03.2012 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДРІМ МЕЙКЕРС" (позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з ПАТ «Херсонський оптовий торговий дім-97»(відповідач) 374792,64 грн. основного боргу, 2282,31 грн. -3% річних, 11801,10 грн. пені та судові витрати.

Позивач в судове засідання не з'явився, просить розглянути справу без участі його представника, наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач визнає суму боргу в розмірі 342016,77 грн., відзиву на позов не надав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

в с т а н о в и в:

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №172 від 01.08.2011 р. (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов'язується передати, а відповідач прийняти та оплатити товари згідно замовленням, які є невід'ємною частиною цього Договору. Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата товару відбувається на умовах відстрочки платежу, зазначеної в Додатку №1.

Відповідно до умов Додатку №1 до договору строк оплати товару 90 календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

В порушення умов договору та приписів чинного законодавства України відповідач заборгував 374792,64 грн.

В акті звірки сторони погодилися, що сума основного боргу дорівнює 342016,77 грн. Як вбачається із акту звірки, після звернення позивача до суду відповідач повернув частину товару позивачу. Але ні позивач не звернувся до суду з заявою про уточнення суми основного боргу, ні відповідач не надав доказів зменшення суми основного боргу. За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 342016,77 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача три відсотки річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення 3 % річних в сумі 2282,31 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до п.7.5. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 11801,10 грн. підлягають задоволенню.

Позивач в позовній заяві просить суд вжити заходів по забезпеченню позовної заяви. Суд залишає вищевказану вимогу без задоволення, врахувавши наступне.

Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Як зазначалося в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В заяві про забезпечення позову слід зазначити: обґрунтування необхідності забезпечення позову, який саме вид забезпечення належить застосувати, чому саме цей вид належить застосувати.

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, не допускається.

Оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом без виклику сторін, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 ГПК України.

Клопотання позивача про забезпечення позову не містить обґрунтувань та підстав необхідності забезпечення позову; чому саме цей вид належить застосувати; відомостей як про наявність грошових коштів на рахунках боржника, так і ймовірність їх зникнення.

Отже, позивач у встановлений законом спосіб не довів необхідність застосування заходів забезпечення позову, те, що їх невжиття може ускладнити чи унеможливити виконання рішення, тому суд не має правових підстав для вжиття цих заходів.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

Відповідно до ст.49 ГПК України з відповідача стягується судовий збір, оскільки з його вини спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

На підставі вищезазначених норм права та керуючись, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Херсонський оптовий торговий дім-97»(73008, м. Херсон, вул. Ілліча, 86, кв.88, р/р 26003221822001, в ХФ КБ «Приватбанк», МФО 352479, код ЄДРПОУ 24121211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРІМ МЕЙКЕРС»(01133, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 38, к.12, р/р невідомий, код ЄДРПОУ 37567185) 342016,77 грн. боргу, 2282,31 грн. 3% річних, 11801,10 грн. пені, в рахунок відшкодування судових витрат 7777,52 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.07.2012 р.

Суддя В.В.Людоговська