Рішення № 25178390, 09.07.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.07.12 Справа № 28/5014/1098/2012

Суддя Семендяєва І.В., при секретарі судового засідання Мартинцевій Н.М., розглянувши матеріали за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд - Матрікс», м. Севастополь

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські дистрибьюторські системи», м. Луганськ

про стягнення 26 254 грн. 71 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача вартості матеріальних засобів в розмірі 22 600 грн. 60 коп., з яких 375 грн. 90 коп. інфляційні нарахування, 6347 грн. 68 коп. штрафна неустойка (1%), 1798 грн. 22 коп. штрафні санкції з урахуванням подвійної ставки НБУ.

Заявою від 12.06.2012, яка скерована до суду поштою, позивач уточнив позовні вимоги і просить стягнути з відповідача збитки у сумі 26 190 грн. 68 коп., з яких 14 078 грн. 80 коп. збитки (упущена вигода) у вигляді неотриманих доходів, 405 грн. 02 коп. інфляційних нарахувань, 9173 грн. 75 коп. штрафної неустойки (1% пені), 2597 грн. 14 коп. штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань.

Дана заява прийнята судом до розгляду як заява про збільшення позовних вимог (без зміни предмету позову) ухвалою суду від 03.07.2012, оскільки позивач у поясненні від 12.06.2012 зазначив, що сума 14 078 грн. є сумою основного боргу (а.с. 55), хоч і просить стягнути її як збитки.

Позивач до судового засідання не прибув, заявою від 12.06.2012 та телефонограмою від 02.07.2012 просить справу розглянути без участі свого представника.

Відповідач до судового засідання також не прибув, про час та місце слухання справи був належним чином повідомлений, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, не скористався.

Враховуючи те, що строк розгляду справи, встановлений ст. 69 ГПК України, спливає 09.07.2012, і що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у неї матеріалами за відсутності представників сторін, неподання відповідачем відзиву на позов не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Сторонами у справі укладено договір поставки № 89 від 22.03.2011, за умовами якого постачальник (позивач) зобов’язується передати у власність покупця (відповідача) продукцію, визначену даним договором, а покупець зобов’язується приймати та оплачувати продукцію. Під продукцією в даному договорі розуміється харчова продукція.

Відповідно до п. 2.1 договору за цим договором зобов’язання сторін виникають при умові, що покупцем виставлена заявка на поставку продукції, а постачальником підтверджена заявка покупця.

Вартість продукції визначається згідно специфікації.

Позивач у поясненні від 12.06.2012 зазначив, що специфікації сторонами не укладались.

Згідно п. 3.3 договору покупець, отримавши від постачальника рахунок на оплату, зобов’язаний оплатити рахунок у повному обсязі протягом 25 календарних днів з моменту отримання продукції на склад покупця у відповідності до п. 5 договору.

Згідно п. 4.1 договору поставка продукції здійснюється постачальником протягом семи робочих днів з моменту підтвердження заявки постачальником.

На виконання умов договору позивачем було поставлено товар відповідачу за видатковими накладними № РН-0000114 від 28.04.2011 на суму 16 247 грн. 04 коп., № РН-0000142 від 24.05.2012 на суму 955 грн. 20 коп., усього на суму 17 202 грн. 24 коп., які отримані відповідачем, про що свідчить підпис представника відповідача та проставлення печатки підприємства.

На оплату поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунок –фактуру № СФ-0000108 від 28.04.2011 на суму 16 247 грн. 04 коп., який був відповідачем сплачений, як зазначає позивач, частково у сумі 3123 грн. 44 коп., та рахунок –фактуру № СФ-0000135 від 24.05.2011 на суму 955 грн. 20 коп., несплаченим залишився товар у сумі 14078 грн. 80 коп.

Позивач направив відповідачу вимогу у порядку ст. 222 ГК України, в якій пропонував відповідачу погасити вартість отриманих матеріальних засобів у сумі 49 134 грн. 92 коп., з яких 14 078 грн. 80 коп. основна заборгованість, інфляційні нарахування –217 грн. 02 коп., штрафні санкції –1418 грн. 92 коп., штрафна неустойка –33 412 грн. 98 коп.

Відповідач відповіді на претензію не надав, оплату не провів, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Правовідносини сторін виникли внаслідок укладення ними договору поставки № 89 від 22.03.2011.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто –неналежне виконання.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений до говором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач у поясненні від 12.06.2012 зазначив, що сума 14 078 грн. 80 коп. є сумою основного боргу.

Строк оплати продукції у відповідності до п. 3.3 у покупця (відповідача) настає протягом 25 календарних днів з моменту отримання продукції на склад покупця.

Таким чином, зобов’язання по оплаті отриманого товару за видатковою накладною від 28.04.2011 у відповідача настало 23.05.2011, за видатковою накладною від 24.05.2011 –18.06.2011.

Відповідачем, як підтверджено матеріалами справи, допущено прострочення виконання зобов’язання по оплаті отриманої продукції.

Позивачем до пояснення від 12.06.2012 надані платіжні документи, які свідчать про часткову оплату відповідачем отриманого товару.

Так, платіжними дорученнями № 40 від 22.07.2011 у сумі 900 грн., № 41 від 28.07.2011 у сумі 3000 грн., № 43 від 01.08.2011 у сумі 3200 грн. № 47 від 17.08.2011 у сумі 3000 грн. відповідач оплатив товар на суму 10 100 грн. (а.с. 78-81).

В призначеннях платежу у вказаних платіжних дорученнях зазначено: «оплата за товар згідно накладної РН 114 від 28.04.2011».

Тобто оплата відповідачем здійснювалась за товар, який був поставлений позивачем за видатковою накладною № РН-0000114 від 28.04.2011.

У платіжних дорученнях № 33 від 14.06.2011 у сумі 2000 грн., № 35 від 06.07.2011 у сумі 4900 грн. (а.с. 76, 77) в призначенні платежу конкретно дати та номеру видаткової накладної не зазначено.

Як зазначає позивач у поясненні від 12.06.2012 (а.с. 54-56), відповідач здійснив сплату за вищевказаними накладними (№№ РН-0000114, РН-0000142) без урахування накладних, по яким він отримував товар раніше, тому борг позивачем списувався за загальною сумою за раніше отримані товари (за видатковими накладними №№ РН-0000070 від 01.04.2011, РН-0000050 від 22.03.2011 і частково за накладною № РН-0000114). Тому позивач вважає, що у відповідача залишок боргу за поставками за видатковими накладними №№ РН-0000114 від 28.04.2011, РН-0000142 від 24.05.2011 становить 14 078 грн. 80 коп.

З даними доводами позивача не можна погодитися з наступних підстав.

У платіжних дорученнях № 40 від 22.07.2011 у сумі 900 грн., № 41 від 28.07.2011 у сумі 3000 грн., № 43 від 01.08.2011 у сумі 3200 грн. № 47 від 17.08.2011 у сумі 3000 грн., на загальну суму 10 100 грн. в призначеннях платежу конкретно зазначено: «оплата за товар згідно накладної РН 114 від 28.04.2011». (а.с. 78-81).

Позивач повинен був зараховувати ці оплати саме за товар, поставлений за видатковою накладною № РН-0000114 від 28.04.2011, оскільки саме за цією накладною, а не за будь-якою іншою, відповідач сплачував товар.

Крім того, як в позові, так і в заяві про збільшення позовних вимог відсутнє посилання позивача на будь-які інші здійснені поставки за договором поставки № 89 від 22.03.2011.

Таким чином, за зазначеними у позові видатковими накладними №№ РН-0000114, РН-0000142 поставлено товар на загальну суму 17202 грн. 24 коп.; враховуючи платежі відповідача за платіжними дорученнями №№ 40, 41, 43, 47 на суму 10 100 грн., залишок боргу становить 7 102 грн. 24 коп.

У позові позивач зробив розрахунок вартості несплаченого товару, який був отриманий відповідачем за видатковими накладними №№ РН-0000114, РН-0000142. В даному розрахунку позивач врахував оплати відповідача проведені 01.08.2011 у сумі 123 грн. 44 коп. (платіжне доручення № 43 від 01.08.2011 у сумі 3200 грн., а.с. 80) 17.08.2011 у сумі 3000 грн. (платіжне доручення № 47 від 17.08.2011 у сумі 3000 грн., а.с. 81), внаслідок чого суму боргу з урахуванням поставки за накладними №№ РН-0000114, РН-0000142 позивач визначив 14 078 грн. 80 коп.

Оскільки позивач недоврахував оплату відповідача на суму 6976 грн. 56 коп., залишок суми боргу складає 7102 грн. 24 коп., як і слідує з наведеного вище судом розрахунку (загальна сума оплат відповідача становить 10 100 грн., позивачем враховані оплати відповідача у сумі 3 123 грн. 44 коп., не врахованими залишились оплати відповідача у сумі 6976 грн. 56 коп., на які і підлягає зменшенню сума боргу).

Таким чином, залишок боргу відповідача перед позивачем становить, враховуючи оплати відповідача, 7102 грн. 24 коп., який підлягає стягненню з відповідача. В решті вимог позову по стягненню суми боргу 6976 грн. 56 коп. слід відмовити.

Суд погоджується з позивачем щодо того, що платіжні доручення № 33 від 14.06.2011 у сумі 2000 грн., № 35 від 06.07.2011 у сумі 4900 грн. (а.с. 76, 77) не зараховані в оплату товару за видатковими накладними №№ РН-0000114 від 28.04.2011, РН-0000142 від 24.05.2011, оскільки в призначенні платежу конкретно дати та номеру видаткової накладної не зазначено, тому, враховуючи, що позивачем здійснено декілька поставок за договором № 89 від 22.03.2011, позивач має право віднести вищезазначені платежі в рахунок оплати за товар за іншими поставками (за іншими видатковими накладними).

Наявність таких накладних позивачем доведена (№ РН-0000050 від 22.03.2011 у сумі 119 грн. 40 коп., а.с. 73, № РН-0000070 від 01.04.2011 у сумі 13 757 грн. 16 коп., а.с. 74).

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення 405 грн. 02 коп. інфляційних нарахувань, 9173 грн. 75 коп. штрафної неустойки (пені 1%), 2597 грн. 14 коп. –штрафних санкцій з урахуванням подвійної ставки НБУ (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.06.2012).

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 51) інфляційні втрати обраховані позивачем у сумі 340 грн. 99 коп. за наступні періоди:

- із суми боргу 16247 грн. 04 коп. - за період з червня по серпень 2011 року - сума боргу не збільшилась, оскільки у липні, серпні 2011 року відбувались дефляційні процеси;

- із суми боргу 16123 грн. 60 коп. за серпень 2011 року –сума боргу не збільшилась, оскільки у серпні 2011 року відбувались дефляційні процеси;

- із суми боргу 13 123 грн. 60 коп. за період з вересня 2011 року по липень 2012 року у сумі 104 грн. 99 коп.;

- із суми боргу 955 грн. 20 коп. за період з липня 2011 року по липень 2012 року –сума боргу не збільшилась, оскільки сукупний індекс інфляції за цей період за розрахунком позивача становить 0,991.

У задоволенні інфляційних втрат слід відмовити з наступних підстав.

По –перше, позивачем при обчисленні інфляційних втрат не враховані вищезазначені оплати відповідача, що порушує приписи ст. 625 ЦК України та приписи листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 67-97р.

По-друге, за вказаним розрахунком інфляційні втрати склали 340 грн. 99 коп., заявою про уточнення ціни позову від 12.06.2012 (а.с. 49-50) до стягнення заявлені інфляційні втрати у сумі 405 грн. 02 коп.; хоча в тексті заяви і вказана сума цих втрат 340 грн. 99 коп., однак значення для суду має саме прохальна частина позову. Розрахунок інфляційних втрат саме у сумі 405 грн. 02 коп. позивачем не надано.

По-третє, у наданому розрахунку позивач враховує місяці, в яких відбувалися дефляційні процеси і в яких сума боргу не збільшилась, а навпаки зменшилась. У даному випадку сума боргу повинна бути зменшена, але позивач цю суму збільшує (із зменшеної суми боргу (проіндексованої) віднімає «реальну» суму боргу, яка є більшою за своїм математичним значенням, і отримує в результаті суму зі знаком «+», в той час, як сума за математичними діями є сумою зі знаком «-», оскільки з меншої суми віднімається більша). Такий розрахунок порушує правила математичного обрахування та приписи листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 67-97р.

За правилами обчислення інфляційних втрат, щоб визначити суму цих втрат необхідно із проіндексованої суми боргу відняти «реальну»суму боргу, а не навпаки, як це зроблено позивачем.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафних санкцій, а саме 9173 грн. 75 коп. штрафної неустойки (пені 1%), 2597 грн. 14 коп. штрафних санкцій з урахуванням подвійної ставки НБУ (з урахуванням заяви про уточнення ціни позову від 12.06.2012), суд зазначає наступне.

Умовами договору передбачена відповідальність покупця за несвоєчасну оплату товару. Так, п. 8.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець платить на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, яка діє в період нарахування пені.

А п. 8.3. сторони узгодили, що у разі прострочення оплати за продукцію більше, ніж на 5 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штрафну неустойку в розмірі 1% від простроченої заборгованості, за кожний день затримки оплати, але не більше 15% від загальної суми простроченої заборгованості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Позивач, завертаючись до суду з даними позовними вимогами, посилається на п.п. 8.2, 8.3 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею –неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, як слідує з умов Договору та положень ст. 549 ЦК України, визначений Договором вид неустойки, незважаючи на назву «штрафна неустойка», за своєю правовою природою фактично є пенею.

Тобто фактично, умовами Договору за несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов’язків з постачання продукції передбачено подвійне стягнення пені за різними ставками.

Суд звертає увагу на те, що обмеження вказаної штрафної санкції розміром 15% від загальної суми заборгованості не змінює правову природу штрафної неустойки, передбачену п. 8.3 договору, яка з урахуванням наведеного вище законодавства є пенею.

Згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафної неустойки у розмірі 1% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення відповідно до п. 8.3 договору у сумі 9173 грн. 75 коп. задоволенню не підлягають.

Не приймаються доводи позивача про те, що ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер та не поширюється на юридичних осіб.

Дія Конституції України поширюється на всій території України і є обов’язковою для неухильного дотримання її приписів для усіх осіб (ст. 68 Конституції України).

Відповідно до р. ІІ «Особи»книги першої Цивільного кодексу України до осіб в Україні відносяться фізичні та юридичні особи.

Тому тлумачення значення «особи»за ст. 61 Конституції України не може бути звужено лише до визначення особи тільки як фізичної особи, під поняттям «особи»розуміються і юридичні особи.

Крім того, дані умови договору суперечать приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Щодо вимог позивача по стягненню штрафних санкцій (пені) у сумі 2597 грн. 14 коп. (з урахуванням заяви про уточнення ціни позову від 12.06.2012), нарахованої відповідно до п. 8.2 договору (а.с. 51), суд зазначає наступне.

Позивач нарахував пеню окремо за кожною видаткової накладною, а саме –за накладною № РН-0000114 від 28.04.2012:

- за період з 05.05.2011 по 01.08.2011, виходячи з суми боргу 16 247 грн. 04 коп., яка становить 614 грн. 05 коп.;

- за період з 01.08.2011 по 17.08.2011, виходячи з суми боргу 16123 грн. 60 коп., яка становить 116 грн. 40 коп.;

- за період з 17.08.2011 по 07.06.2012, виходячи з суми боргу 13123 грн. 60 коп., яка становить 1710 грн. 93 коп.;

- за період з 01.06.2011 по 07.06.2012, виходячи з суми боргу 955 грн. 20 коп., яка становить 155 грн. 76 коп.,

за видатковою накладною № РН-0000142 від 24.05.2011 за період з 01.06.2011 по 07.06.2012 у сумі 155 грн. 76 коп., усього 2597 грн. 14 коп.

Позивачем розрахунок пені зроблений невірно.

По-перше, позивач невірно визначив початок прострочення зобов’язання відповідача по оплаті отриманого товару.

Так, як зазначено вище, зобов’язання по оплаті отриманого товару за видатковою накладною від 28.04.2011 у відповідача настало 23.05.2011, за видатковою накладною від 24.05.2011 –18.06.2011, отже прострочення по оплаті отриманої продукції у відповідача почалося з наступного дня, а саме з 24.05.2011 та 19.06.2011 відповідно, тому саме з цих дат слід обраховувати пеню. Крім того, день оплати відповідача також не може бути двічі врахований в періодах нарахування пені, тому день оплати повинен входити в теперішній період нарахування пені, а не в наступний.

По-друге, позивач не врахував оплати відповідача за поставкою від 28.04.2011 за накладною № РН-0000114, а саме:

- 900 грн. –22.07.2011, залишок боргу 15347 грн. 04 коп.;

- 3000 грн. –28.07.2011, залишок боргу 12 347 грн. 04 коп.:

- 3200 грн. - 01.08.2011, залишок боргу 9147 грн. 04 коп.;

- 3000 грн. –17.08.2011, залишок боргу 6147 грн. 04 коп.

Ці оплати повинні бути зараховані в погашення поставки від 28.04.2012 за накладною № РН-000114, оскільки в платіжних дорученнях відповідача зазначена оплата саме за цією накладною.

По-третє, позивач невірно визначив період нарахування пені.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Так, в порушення вимог ч. 6 ст. 232 ГК України за видатковою накладною від 28.04.2011 позивач нарахував пеню за період з 05.05.2011 по 07.06.2012, за видатковою накладною від 24.05.2011 –за період з 01.06.2011 по 07.06.2012.

Таким чином, обґрунтованим розрахунком пені за видатковою накладною від 28.04.2011 є нарахування її:

- за період з 24.05.2011 по 22.07.2011, виходячи з суми поставки 16 247 грн. 04 коп., у сумі 413 грн. 97 коп.,

- за період з 23.07.2011 по 28.07.2011, виходячи з залишку суми боргу 15 347 грн. 04 коп., у сумі 39 грн. 10 коп.,

- за період з 29.07.2011 по 01.08.2011, виходячи з залишку суми боргу 12 347 грн. 04 коп., у сумі 20 грн. 97 коп.,

- за період з 02.08.2011 по 17.08.2011, виходячи з суми боргу 9147 грн. 04 коп., у сумі 62 грн. 15 коп.;

- за період з 18.08.2011 по 24.11.2011, виходячи з суми боргу 6147 грн. 04 коп., у сумі 258 грн. 43 коп., усього 794 грн. 62 коп.

Обґрунтованим розрахунком пені за видатковою накладною від 24.05.2011 є нарахування її за період з 19.06.2011 по 19.12.2011 у сумі 74 грн. 64 коп.

Отже, загальним обґрунтованим розміром пені є 869 грн. 26 коп., яка підлягає стягненню з відповідача, в решті вимог по стягненню пені у сумі 1727 грн. 88 коп. слід відмовити.

Не приймаються судом посилання позивача на п. 15.6 договору, яким збільшений строк позовної давності до п’яти років до вимог по сплаті основного боргу та штрафних санкцій.

Позовна давність, відповідно до ст. 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (тобто це строк для звернення з вимогою), а строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, є строком, в межах якого нараховуються штрафні санкції (тобто періодом нарахування).

Період нарахування штрафних санкцій не збільшується у випадку збільшення сторонами строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки відповідачем доказів відсутності боргу або його сплати до справи не надано, заперечень з боку відповідача щодо вірності розрахунку боргу не надійшло, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими частково. Вимоги позивача (з урахуванням заяви про уточнення ціни позову від 12.06.2012) задовольняються судом частково в частині стягнення боргу у сумі 7102 грн. 24 коп., пені у сумі 869 грн. 26 коп.; в решті вимог по стягненню боргу у сумі 6976 грн. 56 коп., пені у сумі 1727 грн. 88 коп., інфляційних втрат у сумі 405 грн. 02 коп., штрафної неустойки у розмірі 1% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення у сумі 9173 грн. 75 коп. слід відмовити.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд - Матрікс»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські дистрибьюторські системи»про стягнення 22 600 грн. 60 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські дистрибьюторські системи», м. Луганськ, вул. Братів Махових, 2в, ідентифікаційний код 37178870, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд - Матрікс», м. Севастополь, вул. Ревякіна, 84, ідентифікаційний код 36855090, заборгованість у сумі 7 102 грн. 24 коп., штрафні санкції (пеню) у сумі 869 грн. 26 коп., судовий збір у сумі 488 грн. 68 коп., видати наказ позивачу.

3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд - Матрікс»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські дистрибьюторські системи»про стягнення боргу у сумі 6976 грн. 56 коп., штрафної санкції (пені) у сумі 1727 грн. 88 коп., штрафної неустойки у сумі 9173 грн. 75 коп., інфляційних нарахувань у сумі 405 грн. 02 коп. відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 12.07.2012.

Суддя І.В. Семендяєва