Рішення № 25177801, 09.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 52/181-39/167-2012 09.07.12За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Київенерго"

про стягнення 2 858 977,81 грн.

Судді Гумега О.В. (головуючий)

Картавцева Ю.В.

Шаптала Є.Ю.

Представники:

Від позивача: Лазаренко Ю.Г., довіреність № 207 від 02.07.2012 р.

Від відповідача: Дудко О.В., довіреність № 64-2977 від 25.04.2012 р.

Від третьої особи: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (відповідач) 2 747 420,23 грн. боргу за надані послуги з водопостачання і водовідведення, 63 230,13 грн. інфляційних втрат, 7 836,88 грн. 3% річних та 40 490,57 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань зі сплати отриманих послуг за період з 01.02.2011 р. до 01.05.2011 р. за Договором № 02723/2-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 08.07.2003 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2011 р. у справі № 52/181 (суддя Чебикіна С.О.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 1 394 465,51 грн. боргу, 34 938,64 грн. інфляційних втрат, 5 403,89 грн. - 3% річних , 27 920, 12 грн. пені, 13 046,47 коп. державного мита та 120,74 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р. у справі № 52/181 (головуючий суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2011 р. у даній справі змінено, його резолютивну частину викладено в іншій редакції. Позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 747 420,23 грн. заборгованості за надані послуги з водовідведення та водопостачання за період з 01.02.2011 р. до 01.05.2011 р., 40490,57 грн. пені, 63230,13 грн. інфляційних втрат, 7836,88 грн. 3% річних, 25 500,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р. у справі № 52/181 Господарським судом міста Києва видані накази № 52/181.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2012 р. у справі № 52/181 (головуючий суддя Т. Добролюбова, судді Т. Гоголь, В. Швець) постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2011 р. у справі № 52/181 скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В порядку статті 2-1 ГПК України, справу № 52/181 передано на новий розгляд судді Гумезі О.В.

23.03.2012 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (відповідача) надійшла заява № 64-2022 від 22.03.2012 р. про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 05.12.2011 р. № 52/181 таким, що не підлягає виконанню. Заява мотивована тим, що Вищий господарський суд України виніс постанову від 22.03.2012 р. у справі № 52/181, якою скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2011 р. у справі № 52/181.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2012 р. справу № 52/181 прийнято до провадження судді Гумеги О.В., присвоєно цій справі № 52/181-39/167-2012, розгляд справи призначено на 23.04.2012 р. о 14:50 год., розгляд заяви Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 05.12.2011 р. № 52/181 таким, що не підлягає виконанню, призначено на 23.04.2012 р. о 14:50 год.

23.04.2012 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник відповідача подав супровідний лист з документами на виконання ухвали суду від 06.04.2012 р. Згідно наведеного супровідного листа відповідач подав відзив на позов та уточнення до заяви № 64-2022 від 22.03.2012 р. про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 05.12.2011 р. № 52/181 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2012 р., на підставі ст.ст. 86, 117 ГПК України, визнано накази Господарського суду міста Києва від 05.12.2011 р. у справі № 52/181 такими, що не підлягають виконанню.

В судовому засіданні 23.04.2012 р. оголошено перерву до 14.05.2012 р. о 11:10 год.

04.05.2012 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання № 64-3122 від 20.04.2012 р. про залучення доказів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено.

В судовому засіданні 14.05.2012 р. оголошено перерву до 21.05.2012 р. о 15:00 год.

21.05.2012 р. позивач через відділ діловодства суду подав пояснення на виконання вимог ухвали суду.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 21.05.2012 р., надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог. Позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 21.05.2012 р., надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог та просив відмовити позивачу в позові.

Представники сторін в судовому засіданні, призначеному на 21.05.2012 р., звернулися до суду з спільним клопотанням про продовження термінів розгляду справи. Клопотання передане до відділу діловодства суду для подальшої його реєстрації відповідно до п.2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2012 р., на підставі ст.ст. 69, 77 ГПК України, продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 18.06.2012 о 10:20 год.

Представник позивача в судовому засіданні 18.06.2012 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 18.06.2012 р., надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог та просив відмовити позивачу в позові.

У судовому засіданні 18.06.2012 року представники сторін усно заявили про необхідність залучення Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

В судовому засіданні, призначеному на 18.06.2012 р., суд прийшов до висновку про необхідність розгляду справи № 52/181-39/167-2012 колегіально у складі трьох суддів, у зв'язку із складністю справи, відповідно до ч. 1 ст. 4-6 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2012 р., на підставі ст. 4-6, 86 ГПК України, суд ухвалив здійснювати розгляд справи № 52/181-39/167-2012 колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 18.06.2012 р. справу № 52/181-39/167-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Гумега О.В. (головуючий суддя), Картавцева Ю.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2012 р., на підставі ст. ст. 4-6, 27, 86 ГПК України, колегія суддів у складі: Гумега О.В. (головуючий суддя), Картавцева Ю.В., Шаптала Є.Ю. прийняла справу № 52/181-39/167-2012 до свого провадження, призначила розгляд справи на 09.07.2012 р. о 14:00 год., залучила до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго".

04.07.2012 р. представник відповідача через відділ діловодства суду подав заяву № 64- від 03.07.2012 р. про долучення до матеріалів справи документів (з поясненнями відповідача), витребуваних ухвалою суду від 18.06.2012 р. Зокрема, до наведеної заяви додані бухгалтерська довідка від 27.06.2012 р. № 64-4331 за підписом головного бухгалтера В. Лазоренко та контррозрахунок сум, що підлягають стягненню на підставі Договору водопостачання та водовідведення № 02723/2-04 від 08.07.2003 р. за період з 01.02.2011 р. до 01.05.2011 р.

04.07.2012 р. представник відповідача через відділ діловодства суду подав пояснення № 64-4383 від 03.07.2012 р., відповідно до яких просив суд прийняти рішення, яким стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 1 395 726,59 грн. заборгованості, 5 280,20 грн. 3% річних та 25 934,56 грн. інфляційних втрат.

09.07.2012 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав заяву № 430 від 09.07.2012 р. на виконання вимог ухвали суду від 18.06.2012 р., до якої, зокрема, додав наступні документи: дебетово-інформаційні повідомлення щодо вартості послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р., які були надіслані відповідачу, та копію постанови Вищого господарського суду України від 16.05.2012 р. у справі № 3/75-64/269.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 09.07.2012 р., надав суду документи для приєднання до матеріалів справи, а саме: розрахунок позовних вимог до боржника КП УЖГ Дніпровського району; пояснення щодо нарахування коштів за послуги питного водопостачання, яке використовується для приготування гарячого водопостачання; фіскальний чек № 0906 від 05.07.2012 р. та опис вкладення у цінний лист на ім'я ПАТ "Київенерго" у якості доказів направлення позовної заяви № 819 від 08.06.2011 р. з доданими до неї документами третій особі. Відповідно до п. 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначені документи були передані для подальшої їх реєстрації до відділу діловодства суду.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 09.07.2012 р., надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 747 420,23 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання і водовідведення за період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р. (з яких: 1 394 465,51 грн. за послуги з водопостачання та водовідведення холодної води та 1 352 954,72 грн. за послуги з постачання води, яка йде на підігрів), 63 230,13 грн. інфляційних втрат, 7 836,88 грн. 3% річних та 40 490,57 грн. пені підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 09.07.2012 р., визнав позовні вимоги в частині стягнення 1 395 726,59 грн. заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення холодної води, а також 25 934,56 грн. інфляційних втрат та 5 280,20 грн. 3% річних згідно контррозрахунку сум, що підлягають стягненню на підставі Договору водопостачання та водовідведення № 02723/2-04 від 08.07.2003 р. за період з 01.02.2011 р. до 01.05.2011 р. (додаток № 2 до заяви № 64- від 03.07.2012 р.). В іншій частині позовних вимог, зокрема, в частині вартості води, яка використовується для підігріву, відповідач заявлені позивачем вимоги заперечував, оскільки позивач безпідставно здійснив нарахування відповідачу вартості води, поставленої на теплові пункти, які перебувають на балансі ПАТ "Київенерго".

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в судове засідання 09.07.2012 р. не з'явився, про час і місце проведення засідання господарського суду третя особа була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи (згідно даного повідомлення поштове відправлення з ухвалою суду від 18.06.2012 р. одержано уповноваженою особою ПАТ "Київенерго" 26.06.2012 р.).

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, рівно як і письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності третьої особи в судовому засіданні від останньої до суду не надходило.

Враховуючи те, що нез'явлення представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд прийшов до висновку про можливість розгляду позову за відсутності представника третьої особи.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 09.07.2012 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного судового спору є вимога Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі - позивач) про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (надалі - відповідач) 2 747 420,23 грн. боргу за надані послуги з водопостачання і водовідведення за період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р., а також 63 230,13 грн. інфляційних втрат, 7 836,88 грн. - 3% річних та 40 490,57 грн. пені на підставі Договору № 02723/2-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 08.07.2003 р.

Ухвалюючи рішення у справі № 52/181, господарський суд першої інстанції виходив з наявності підстав для часткового задоволення вищезазначених вимог. При цьому, господарський суд першої інстанції визнав доведеним факт наявності заборгованості у відповідача за холодне водопостачання у спірному періоді за Договором № 02723/2-04 від 08.07.2003 р. та дійшов висновку про необґрунтованість вимог про стягнення з відповідача заборгованості за воду, що використовується на підігрів через відсутність у спірному договорі зобов'язань з надання та оплати таких послуг. Переглядаючи справу № 52/181 в апеляційному порядку та змінюючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку та визнав обґрунтованими позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2012 р. у справі № 52/181 постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2011 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2011 р. скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Зокрема, у Постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2012 р. у справі № 52/181 зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин діяли Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08, які відповідно, повинні застосовуватися сторонами спірного договору. Зокрема, відповідно до пункту 3.13 названих Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Аналіз змісту Постанови Вищого господарського суду України від 22.03.2012 р. у справі № 52/181 свідчить, що при новому розгляді справи господарському суду слід:

- надати оцінку спірним правовідносинами в контексті наведених у постанові норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.94 № 65 (які були чинними на момент укладення спірного договору), Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08 (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин);

- з'ясувати, яким чином сторонами визначено точку розподілу, в якій відбувається передача послуг з водопостачання; чи надходила питна вода, в подальшому використана на гаряче водопостачання, у мережі відповідача, та яким чином вона відображалася у показниках, зареєстрованих за відповідачем приладів обліку; ким та на якій підставі відпускалася вода з мережі для водопостачання споживачам;

- дослідити, чи знаходяться на балансі відповідача теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води, та їх кількість; чи були позивачем враховані при нарахуванні вартості поставленої води відповідачу теплові пункти, які перебувають на балансі інших підприємств;

- дослідити та надати оцінку доводам відповідача щодо знаходження в його оперативному управлінні з 01.11.10 до 01.02.11 лише вісімнадцяти теплових пунктів, а також часткове визнання відповідачем нарахованої позивачем суми боргу (в тому числі і за воду, що йде на підігрів) за спірний період.

Згідно ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовЧязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи наведене, новий розгляд справи № 52/181, якій присвоєно № 52/181-39/167-2012, здійснювався з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2012 р. у справі № 52/181.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 08.07.2003 р. між Відкритим акціонерним товариством АК "Київводоканал" (правонаступником якого є позивач) -постачальником, та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (відповідач) -абонентом, було укладено Договір № 02723/0-04 на послуги водопостачання та водовідведення (надалі -Договір), предметом якого є зобов'язання постачальника надавати абоненту послуги з постачання питної води і водовідведення, а абонента, в свою чергу, оплачувати надані послуги згідно з умовами Договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в міста та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65 (п. 1 Договору).

Сторони Договору узгодили, що постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна", приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин (п. 2.1 Договору), а абонент, в свою чергу, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Згідно з пунктом 3.4 Договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.5 Договору).

Згідно пункту 3.6 Договору постачальник щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно даного договору; оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 7.1 сторони обумовили, що даний договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

По матеріалам справи судом встановлено, що на підставі спірного Договору позивач відкрив відповідачу особові рахунки та присвоїв коди 4-84, 4-161, 4-164, 4-171, 4-184, 4-212, 4-236, 4-252, 4-255, 4-305, 4-316, 4-650, 4-780, 4- 800, 4-1071, 4-1625, 4-1626, 4-1627, 4-1628, 4-1629, 4-1630, 4-1631, 4-1632, 4-1633, 4- 1634, 4-1635, 4-1636, 4-1637, 4-1638, 4-1639, 4-1640, 4-1641, 4-1642, 4-1643, 4-1644, 4-1645, 4-1646, 4-1647, 4-1648, 4-1649, 4-1650, за якими здійснюється розрахунок питної води та водовідведення. Крім того, позивач відкрив відповідачу додаткові рахунки та присвоїв коди 4-40236,4-40800,4-41071,4-50161,4-50164,4-50171,4-50184,4-50212,4- 50236, 4-50252, 4-50255, 4-50305, 4-50650, 4-50780, 4-50800, 4-80864, 4-80882, за якими здійснюється розрахунок питної води, що йде на підігрів.

Згідно облікових даних позивача, відповідачу в період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р. відповідно до умов Договору були надані послуги з водопостачання та водовідведення питної води (холодної та для підігріву) на загальну суму 11 434 446,06 грн., що підтверджується актами про зняття показань з приладу обліку (додатки № 1, 2, 3 до справи), платіжними документами, виставленими відповідачу (дебетовими інформаційними повідомленнями -а.с. 81-135 т. ІV), а також витягами з розрахункових листів (а.с. 10-29 т. І), що наявні в матеріалах справи.

На твердження позивача, відповідач в порушення умов Договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті наданих йому в період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р. послуг з водопостачання та водовідведення, оскільки здійснив лише часткові розрахунки за спірні послуги на суму 8 687 025,83 грн., у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 2 747 420,23 грн. (11 434 446,06 грн. - 8 687 025,83 грн. = 2 747 420,23 грн.), з яких 1 394 465,51 грн. -за воду для потреб холодного водопостачання та водовідведення та 1 352 954,72 грн. -за воду, що використовується на підігрів

Станом на час нового розгляду справи докази сплати відповідачем вищезазначеної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю юридичною природою є договором про надання послуг, зокрема, послуг з водопостачання та водовідведення.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.94 № 65 (які були чинними на момент укладення Договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначені взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно- каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України (надалі -Правила № 65).

Згідно з пунктами 1.3, 12.2 Правил № 65 абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти подають до водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості.

Пунктом 4.1 Правил № 65 передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.

Разом з тим, з 18.10.2008 р. діють Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.08 (надалі -Правила № 190), які відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є частиною законодавства у сфері питного водопостачання. Отже, Правила № 190 діяли на момент виникнення спірних правовідносин (період заборгованості визначений у позовній заяві з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р.) та, відповідно, повинні застосовуватися сторонами.

У пункті 1.2 Правил № 190 надані визначення, зокрема, наступних термінів: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Як визначено у п. 1.7 Правил № 190, водопровідні вводи до теплових пунктів (далі - ТП), котелень, окремо побудованих насосних станцій для підвищення тиску, а також розподільчі мережі від цих об'єктів експлуатують підприємства, на балансі яких перебувають ці об'єкти. Водопровідні вводи до об'єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади, та розподільчі мережі холодного водопостачання від них до зовнішнього зрізу будівель експлуатують виробники.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Згідно п. 3.7 Правил № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 3.13 Правил №190 від 27.06.08 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

При цьому, згідно п. 1.2 Правил № 190, виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Згідно приписів статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч. 1). Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч. 2). Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах (ч. 3). Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами (ч. 5).

Разом з тим, слід зазначити, що у даній справі спір фактично виник саме з приводу оплати послуг з водопостачання та водовідведення, обсяги яких сторонами визначено актами у відповідності з умовами договору (зокрема, актами про зняття показань з приладу обліку), а не у зв'язку із оплатою обсягів води, яка є сировиною для виробництва гарячої води, а відтак, правовідносини сторін регулюються умовами спірного Договору, виходячи із складених двосторонніх актів.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зібрані у справ докази свідчать, що під час укладення спірного Договору відповідачем (абонентом) було надано позивачу (постачальнику) дислокацію житлового фонду (а.с. 67-110 т. ІІІ), відповідно до якої відповідачем було визначено об'єкти водоспоживання, на підставі якої позивач і зареєстрував за відповідачем водолічильники.

Відповідно до п. 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.5 Договору).

Судом встановлено, що зняття показників водолічильників здійснювалось представниками сторін щомісячно у точці обліку водопостачання, тобто за місцем встановленого та зареєстрованого за відповідачем лічильника, та заносилось до актів про зняття показань з приладу обліку (додатки № 1, 2, 3 до справи).

Судом також встановлено, що відповідно до обумовленого пунктом 3.5 Договору порядку прийняття кількості та вартості отриманих послуг, відповідач не погодився з даними позивача, зазначеними в дебетово-інформаційних повідомленнях до банківської установи в частині кількості питної води, яка була використана для приготування гарячої, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами звіряння з протоколами розбіжностей розрахунків за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення між ВАТ АК "Київводоканал" та КП УЖГ Дніпровського району, які були надані відповідачем позивачу (а.с. 50, 51, 53, 54, 57, 58 т. І).

Отже, при розгляді даного спору доведенню підлягає факт наявності (або відсутності) підстав для нарахування позивачем відповідачу оплати за кількість питної води, яка була використана для приготування гарячої.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково визнає нараховану позивачем на підставі Договору суму заборгованості за спірний період.

Так, відповідно до наданого представником відповідача при новому розгляді справи № 52/181-39/167-2012 контррозрахунку сум, що підлягають стягненню на підставі Договору водопостачання та водовідведення № 02723/2-04 від 08.07.2003 р. за період з 01.02.2011 р. до 01.05.2011 р. (а.с. 8 т. ІV), відповідач визнає позовні вимоги в частині 1 395 726,59 грн. заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення холодної води, 25 934,56 грн. інфляційних втрат та 5 280,20 грн. 3% річних.

Приписами частини 5 статті 22 ГПК України визначено право відповідача визнати позов повністю або частково.

Згідно ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних інтересів інших осіб.

Судом не встановлено, що дії відповідача щодо визнання позову суперечать законодавству або порушують права і охоронювані інтереси інших осіб.

Втім, суд звертає увагу, що згідно перевіреного судом розгорнутого розрахунку позовних вимог до боржника КП УЖГ Дніпровського району за період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р. (а. с. 8-9 т. І), дані якого відповідають розрахунку позовних вимог до боржника (а.с. 143 т. ІV), поданого позивачем в судовому засіданні 09.07.2012 р., заборгованість відповідача на підставі Договору за період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р. становить 2 747 420,23 грн., з яких 1 394 465,51 грн. -за воду для потреб холодного водопостачання та 1 352 954,72 грн. -за воду для потреб гарячого водопостачання, а також на вищевказану суму заборгованості за воду для потреб холодного водопостачання позивачем нараховані 28 969,97 грн. інфляційних втрат, 3252,21 грн. 3% річних та 16803,08 грн. пені, а на вищевказану суму заборгованості за воду для потреб гарячого водопостачання позивачем нараховані 34 260,16 грн. інфляційних втрат, 4 584,67 грн. 3% річних та 23 687,48 грн. пені.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи, що фактично позивачем заявлена до стягнення заборгованість за воду для потреб холодного водопостачання в сумі 1 394 465,51 грн. (т.т. у меншій сумі, ніж визнає відповідач за воду для потреб холодного водопостачання), а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення заборгованості за воду для потреб холодного водопостачання.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнаних відповідачем сум позовних вимог підлягають задоволенню в частині 1 394 465,51 грн. заборгованості за воду для потреб холодного водопостачання на підставі Договору № 02723/2-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 08.07.2003 р.

При цьому, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків позовних вимог, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 28 969,97 грн. інфляційних втрат, 3 252,21 грн. 3% річних та 16 803,08 грн. пені, які є похідними від вищенаведеної суми заборгованості за воду для потреб холодного водопостачання, також є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

В той же час, суд не приймає до уваги доводи відповідача, відповідно до яких останній заперечує наявність у нього спірної заборгованості за воду, що використовувалася на підігрів, з огляду на наступне:

Фактично умовами спірного Договору не передбачено розподіл послуг, які надаються позивачем відповідачу, на постачання холодної води та постачання холодної води на підігрів. При цьому згідно Договору показники знімаються з приладів обліку, зареєстрованих позивачем (п. 3.1 Договору).

Гаряча вода складається із холодної води, яка використовується для підігріву, та вартості її підігріву.

Виробником холодної води є позивач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", а підігрів води здійснюють теплопостачальні організації, на балансі яких перебувають теплові пункти.

При цьому судом встановлено, що на підставі Рішення Дніпровської районної у місті Києві ради від 04.06.2009 р. № 370 "Про удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством Дніпровського району м. Києва" в оперативне управління відповідача передані житлові будинки у кількості 566 штук, в т.ч. з центральним водопостачанням, згідно Акту приймання-передачі основних засобів від 01.09.2009 р. (а.с. 20, 21 т. ІІІ).

Як стверджує відповідач, теплові пункти та мережі гарячого водопостачання і водопостачання перебувають у користуванні ПАТ АК "Київенерго" згідно вимог п. п. 1.1.2., 1.1.3., 8.4.3. Правил технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.01.1999 р. № 9 (далі - Наказ № 9) та на підставі рішень Київської міської ради про передачу у володіння та користування АЕК "Київенерго" централізованих та індивідуальних теплових пунктів і трубопроводів гарячого водопостачання, які є власністю територіальної громади міста Києва, зокрема від 02.12.1999 р. № 141/643, від 21.10.1999 р. № 75/577, від 23.03.2000 р. № 73/794, від 02.11.2000 р. № 64/1041, від 21.12.2000 р. № 129/1106, від 21.12.2000 р. № 128/1105, від 07.02.2002 р. № 258/1692, від 26.04.2007 р. № 474/1135, Розпорядження Київського міського голови від 07.08.2000 р. № 494-МГ. Враховуючи п. 1.7 Правил № 190 відповідач вважає, що точкою розподілу, в якій відбувається передача послуг гарячого водопостачання -є зовнішній зріз будівлі, але, на його думку, це точка розподілу не між позивачем та відповідачем, а між ПАТ АК "Київенерго" та відповідачем, на якій встановлений вузол обліку теплової енергії (теплолічильник), фактично між позивачем та відповідачем не існує точки розподілу, в якій відбувається передача послуг гарячого водопостачання. Узагальнюючи, відповідач вважає, що не можна вважати використаною саме відповідачем (абонентом) відповідно до умов п. 3.1 Договору кількість води, яка надійшла на вузли обліку водопостачання, що встановлені на водопровідних вводах до теплових пунктів ПАТ "Київенерго" та перебувають поза межами балансової належності відповідача.

Наведені твердження відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до ст.ст. 15, 16 Закону України "Про питну воду та водопостачання" централізоване питне водопостачання з використанням мереж, споруд, устаткування централізованого питного водопостачання, здійснює позивач, а не ПАТ "Київенерго". Межі експлуатаційної відповідальності між позивачем та ПАТ "Київенерго", відповідачем та ПАТ "Київенерго" на водопроводах гарячого та холодного водопостачання фактично умовами спірного Договору не врегульовані, до того ж ПАТ "Київенерго" взагалі не є стороною даного договору.

Щодо теплових пунктів від яких здійснюється гаряче водопостачання будинків відповідача, які на твердження відповідача перебувають у користуванні ПАТ "Київенерго" (перелік яких наведено у додатку № 28 до заяви відповідача № 64- від 03.07.2012 р. та кількість яких за даними відповідача складає 232 шт. -а.с. 70-73 т. ІV), то матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження перебування зазначених теплових пунктів у користуванні ПАТ "Київенерго".

Разом з тим судом встановлено, що в період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р. на балансі відповідача перебувало 18 індивідуальних теплових пунктів (перелік яких наведений у додатку № 1 до пояснень відповідача № 64-4383 від 03.07.2012 р. -а.с. 145 т. ІІІ). Як визначено у розділі 3 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених Наказом міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 р. № 71, індивідуальний тепловий пункт -це тепловий пункт, яз якого здійснюється теплопостачання та керування системою тепло споживання не більше ніж однієї будівлі (споруди) або її частини.

З матеріалів справи вбачається, що облік обсягів питної води для потреб гарячого водопостачання через теплові пункти, що належать відповідачу, проводився позивачем за визначеними ним кодами абонента 4-40236, 4-40800, 4-41071, 4-50161, 4-50164, 4-50171, 4-50184, 4-50212. 4-50236. 4-50252, 4-50255, 4-50305, 4-50650, 4-50780, 4-50800, 4-80864, 4-80882 разом з обсягами питної води для потреб холодного водопостачання. При цьому позивач не заперечує, що ним при виставленні вартості наданих в спірний період послуг з водопостачання та водовідведення також було враховано і вартість питної води, що використовувалась в подальшому для приготування гарячої води на теплові мережі, що знаходяться на балансі ПАТ "Київенерго", оскільки саме відповідач надає споживачам (мешканцям будинків) послугу з гарячого водопостачання внутрішньо-будинковими мережами.

Фактично відповідач не заперечує нарахування йому вартості питної води, яка використовувалась для потреб гарячого водопостачання, що була поставлена на індивідуальні теплові пункти, які знаходяться на його балансі. В той же час відповідач повністю заперечує нарахування йому вартості питної води для потреб гарячого водопостачання, що була поставлена на інші теплові пункти, балансоутримувачем яких він не є. Натомість, суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки відповідачем фактично не спростовано використання саме ним облікованої позивачем спірної питної води для потреб гарячого водопостачання, яка надійшла з систем водопостачання через теплові пункти, в т.ч і через ті, які не перебувають на балансі відповідача. Більш того, здійснені кінцевими споживачами питної води для потреб гарячого водопостачання розрахунки, свідчать про використання відповідачем питної води для потреб гарячого водопостачання у спірний період на підставі Договору.

Крім того, суд не приймає до уваги також доводи відповідача, який зокрема зазначив, що станом на момент укладення між позивачем та відповідачем спірного Договору від 08.07.2003 р. постачання кількості питної води, яка використовується на приготування гарячої води, було обумовлено договірними відносинами між позивачем та АЕК "Київенерго", а саме Договором № 100 від 01.04.2001 р., укладеним на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про відпуск холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води" від 27.03.2002 р. № 621 (було чинним на момент укладення спірного Договору та скасовано згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 12.10.2005 р. № 1889). Згідно наведеного розпорядження позивач мав виставляти платежі за холодну воду, яка є сировиною для виробництва гарячої води, виробнику гарячої води, яким в період з 27.03.2002 р. до 12.10.2005 р. в м. Києві був визначений АК АЕК "Київенерго". Як стверджує відповідач, після скасування зазначеного розпорядження, в процесі дії спірного Договору, позивач без згоди відповідача змінив п. 2.3 Договору та почав нараховувати вартість води, яка була використана для виготовлення гарячої води по необумовлених номерах абонента з кодами 4-40236,4-40800,4-41071,4-50161,4-50164,4-50171,4-50184,4-50212,4- 50236, 4-50252, 4-50255, 4-50305, 4-50650, 4-50780, 4-50800, 4-80864, 4-80882. З цього приводу суд зазначає наступне.

При новому розгляді даної справи судом було досліджено, що вищенаведені відповідачем правовідносини, які існували між позивачем та АЕК "Київенерго", фактично не знайшли відповідного відображення в умовах укладеного між позивачем та відповідачем Договору, а рівно, позивач та відповідач не укладали з цього приводу додаткових угод до спірного Договору, які б, зокрема, стосувались постачання та оплати питної води, яка є сировиною для виробництва гарячої води. До того ж, матеріали справи не містять доказів зміни редакції пункту 2.3 спірного Договору. Більш того, згідно п. 1 Договору саме відповідач зобов'язався розраховуватися за послуги з постачання питної води та водовідведення, а умови Договору не містять положень про покладання цього обов'язку (в т.ч. в частині питної води, яка є сировиною для виробництва гарячої води) на будь-яких третіх осіб.

Крім того, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач уклав договір і оплачує послуги будь-якої іншої особи, крім позивача, з постачання питної води для підігріву або послуги з постачання гарячої води.

Як зазначив відповідач і таке підтверджується матеріалами справи, в період з 1994 р. по сьогоднішній день між відповідачем та АЕК "Київенерго" укладаються окремі та групові (на декілька будинків) договори на постачання теплової енергії у гарячій воді. Втім суд звертає увагу, що наведені договори, в т.ч. Договір № 690506 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2000 р., укладений між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та Державним комунальним підприємством по експлуатації та ремонту житлового фонду Дніпровської районної Ради народних депутатів м. Києва (а.с. 22-27 т. ІІІ), укладені з приводу постачання теплової енергії у гарячій воді, а не з приводу постачання гарячої води. За змістом відповідних договорів на постачання теплової енергії у гарячій воді вбачається, що АЕК "Київенерго" не має права здійснювати нарахування за питну воду, що використовується для приготування гарячої води, натомість має право здійснювати нарахування за використані для підігріву води гігакалорії, фактично розрахунки міх відповідачем та третьою особою здійснювалися та здійснюються тільки за підігрів води на підставі укладених між третьою особою та відповідачем договорів на постачання теплової енергії у гарячій воді, тоді як облік водопостачання за спірним Договором здійснюється у кубічних метрах.

Відтак суд вважає, що виконуючи свій обов'язок із оплати за частину поставленої і облікованої води, відповідач на виконання умов Договору зобов'язаний був оплатити і за ту кількість поставленої і облікованої води, яка в подальшому використовувалась на підігрів. Аналогічний висновок міститься у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2012 р. у справі № 3/75-64/269 (а.с. 136-139 т. ІV). При цьому спір у справі № 3/75-64/269 виник між тими ж сторонами і з тих же підстав (Договір № 02723/2-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 08.07.2003 р.), що і у справі № 52/181-39/167-2012, тоді як предмет спору в наведених справах різний, оскільки вимога про стягнення заборгованості стосується різних спірних періодів (за період з 01.11.2010 р. по 31.01.2011 р. - у справі № 3/75-64/269 та за період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р. - у справі № 52/181-39/167-2012).

Як вбачається з приписів статті 35 ГПК України, остання визначає підстави, за яких особи, які беруть участь у справі, звільняються від обов'язку доказування. Зокрема, частини 2-4 наведеної статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Так, відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на наведене, висновки, встановлені у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2012 р. у справі № 3/75-64/269, в якій брали участь ті ж самі сторони, що і у справі № 52/181-39/167-2012, є преюдиціальними при новому розгляді справи № 52/181-39/167-2012.

За таких обставин, підстави для звільнення відповідача від обов'язку оплатити за спожиті ним послуги з постачання питної води, яка була використана для приготування гарячої води з метою подальшого надання відповідачем послуг з гарячого водопостачання своїм споживачам відсутні.

У зв'язку з наведеним, вимога про стягнення з відповідача заборгованості в частині постачання питної води, яка була використана для приготування гарячої води, в сумі 1 352 954,72 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 34 260,16 грн. інфляційних втрат, 4 584,67 грн. 3% річних та 23 687,48 грн. пені, як похідних від вищенаведеної суми заборгованості за постачання питної води, яка була використана для приготування гарячої води, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за Договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У пункті 4.2 Договору зазначено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував 34 260,16 грн. інфляційних втрат, 4 584,67 грн. 3% річних та 23 687,48 грн. пені на суму заборгованості за постачання питної води, яка була використана для приготування гарячої води в розмірі 1 352 954,72 грн.).

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат, 3% річних та пені у вищенаведених сумах, суд вважає їх правильними, оскільки вони вирахувані із зазначенням періоду нарахування штрафних санкцій та на підставі формули, визначеної чинним законодавством.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а отже, стягненню з відповідача підлягає сума заборгованості в загальному розмірі 2 858 977,81 грн., з яких: 2 747 420,23 грн. заборгованості за надані послуги з водовідведення та водопостачання на підставі Договору № 02723/2-04 від 08.07.2003 р. за період з 01.02.2011 р. до 01.05.2011 р., 40 490,57 грн. пені, 63 230,13 грн. інфляційних втрат, 7836,88 грн. 3% річних.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2-1, 4-6, 22, 27, 33, 34, 35, 43, 49, 78, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-г, ідентифікаційний код 03366612) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 2747420 (два мільйони сімсот сорок сім тисяч чотириста двадцять) грн. 23 коп. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.02.2011 р. по 01.05.2011 р., 40490 (сорок тисяч чотириста дев'яносто) грн. 57 коп. пені, 63230 (шістедесят три тисячі двісті тридцять) грн. 13 коп. інфляційних втрат, 7836 (сім тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 88 коп. 3 % річних, 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.07.2012 р.

Судді Гумега О. В. (головуючий)

Картавцева Ю.В.

Шаптала Є.Ю.