Рішення № 25176740, 10.07.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.07.12р. Справа № 8/5005/3739/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз-Україна", (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікролайф-Сервіс", (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 5 від 21.06.2011р. у загальному розмірі 4 537 228,46 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Від позивача: Козіна А.М. - представник (дов. № 6 від 14.05.12р.)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медхауз-Україна" (далі-позивач) звернувся до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікролайф-Сервіс" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 5 від 21.06.2011р. у загальному розмірі 4 537 228,46 грн.

Сума позову складається з наступних сум: 3 996 393,02 грн. - основний борг, 143 162,95 грн. - пеня, 26398,03 грн. - інфляційні втрати, 371 274,46 грн. - 30% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки товару № 5 від 21.06.2011р., в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Відповідач у судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, але був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, згідно поштового повідомленням № 4908301286089, яке повернулось до господарського суду та знаходиться в матеріалах справи.

За таких обставин господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався з 17.05.12р. на 30.05.12р. та з 30.05.12р. на 04.07.12р.

30.05.12р. у судовому засіданні за заявою відповідача продовжено строк вирішення спору по справі з 26.06.12р. по 11.07.12р. включно.

В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.06.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медхауз-Україна", як постачальник, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мікролайф-Сервіс", як покупець, було укладено договір поставки № 5, відповідно умов якого, постачальник зобов'язується поставити непродовольчі товари (далі-товар) відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.п. 2.1. та 2.2. договору поставки, постачальник здійснює постачання товару, а покупець приймає та оплачує товар за цим договором окремими партіями. Кількість товару у кожній партії товару визначається, виходячи з усної чи письмової заявки покупця та наявності товару у постачальника на момент отримання заявки, і вказується в первинних документах, які підтверджують передачу товару (накладні та/або акти прийому-передачі).

Згідно до п. 4.1 договору, ціна на кожне найменування товару за цим договором визначається виходячи з відпускних цін встановлених постачальником на момент отримання заявки покупця та вважається остаточно узгодженою у розмірі вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (накладні та/або акти прийому-передачі), якщо інше не визначено постачальником відповідно до умов цього Договору.

Пунктами 4.2. та 4.4. договору поставки передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в національній валюті України (гривнях) в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточних рахунок постачальника (п. 4.2.). Покупець сплачує 100 (сто) % вартості кожної партії товару протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту її отримання. Факт отримання Товару підтверджується видатковою накладною, підписаною Сторонами (п. 4.4.).

Сторони домовились, що у разі не реалізації покупцем поставленого постачальником товару протягом 90 календарних днів з моменту його постачання покупець зобов'язаний за першою вимогою постачальника повернути йому увесь поставлений та не реалізований товар протягом семи календарних днів з моменту пред'явлення такої вимоги (п. 4.5. договору).

Матеріалами справи встановлено, що позивач за період з червня 2011р. по квітень 2012р. здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 6 527 396,86 грн., що підтверджується видатковими накладними, згідно переліку, що наводиться у розрахунку суми основного боргу, копії яких додаються до позовної заяви.

Позивач зазначає, що відповідач виконав свої зобов'язання з оплати поставленого товару та повернення не реалізованого товару частково - на суму 2 531 003,84 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар за договором поставки № 5 від 21.06.2011р. становить у сумі 3 996 393,02 грн.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за поставлений йому товар згідно договору поставки № 5 від 21.06.2011р. у сумі 3 996 393,02 грн.

Доказів виконання по оплаті за договором поставки на загальну суму 3 996 393,02 грн. на момент розгляду спору відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходить із наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства. Якщо у зобов'язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно пiдлягає виконанню у цей строк (термiн).

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Викладене є підставою для задоволення позову в частині стягнення основного боргу у сумі 3 996 393,02 грн.

Згідно п. 5.6. договору поставки, якщо заборгованість покупця перед постачальником триває більше 2-х місяців також покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. При цьому, нарахування пені за цим пунктом Договору починається від самого першого дня прострочення покупця перед постачальником.

На підставі п. 5.6. договору позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 143 162,95 грн., згідно розрахунку, який додається до позовної заяви (а.с. 19-23).

За ст.ст. 611, 549, 551 ЦК України, у разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема - сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмiр встановлюється договором або актом цивiльного законодавства.

За ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Враховуючи викладене, та перевіривши розрахунки позивача за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Ліга", судом встановлено, що розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства.

Вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 142 787,02 грн., в решті позовних вимог щодо стягнення пені позов задоволенню не підлягає, у зв'язку з допущеними арифметичними помилками при розрахунку.

Відповідно до п. 5.5. договору, за порушення строків оплати товарів покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних від суми заборгованості.

На підставі п. 5.5. договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 30% річних у сумі 371 274,46 грн., згідно розрахунку, який додається до позовної заяви (а.с. 14-18).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, та перевіривши розрахунки позивача за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Ліга", судом встановлено, що розрахунок 30% річних відповідає вимогам чинного законодавства.

При викладених обставинах вимогу позивача щодо стягнення 30% річних у сумі 371 274,46 грн. слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач розрахував та заявив до стягнення інфляційні втрати у сумі 26 398,03 грн., згідно розрахунку, що наданий позивачем та знаходиться в матеріалах справи (а.с. 14-18).

В позовних вимогах щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 26 398,03 грн. належить відмовити, оскільки при застосуванні індексу інфляції необхідно враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця (лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року за № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Викладене є підставою для часткового задоволення позову. Судові витрати по справі слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 549, 551, 599, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 218 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 49, ст. 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікролайф-Сервіс" (49000, м. Дніпропетровськ, пр. ім. Газети "Правда", буд. 83-А; ідентифікаційний код 33808378) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз-Україна" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, буд. 27/31; ідентифікаційний код 37730819) - 3 996 393 (три мільйони дев'ятсот дев'яносто шість тисяч триста дев'яносто три) грн. 02 коп. основного боргу, 142 787 (сто сорок дві тисячі сімсот вісімдесят сім) грн. 02 коп. пені, 371 274 (триста сімдесят одна тисяча двісті сімдесят чотири) грн. 46 коп. 30% річних, 64 000 (шістдесят чотири тисячі) грн. 10 коп. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя І.Ю. Дубінін

Повне рішення складено 09.07.12р.