Постанова № 25173164, 22.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 червня 2012 року № 2а-4441/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рондо" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби, за участі Прокуратури Подільського району м. Києва про визнання дії протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач -товариство з обмеженою відповідальністю «Рондо»- звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва про визначення недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.03.2012 №0000252220, №0000262220.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог законодавства за зазначає, що в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено невірно встановлені факти, що призвело до невірного застосування норм закону.

Відповідач -Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що позивачем порушено вимоги п. 1.32 пп. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3403841 грн. та пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 2973309 грн.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, покази свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «РОНДО»з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по фінансово -господарським взаємовідносинам з контрагентами згідно постанов від 10.01.2012 та від 19.01.2012 року старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва .

За результатами перевірки складено Акт від 29.02.12р. за №113/23-611/30050030 (далі - акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідачем встановлено допущення позивачем порушень п. 1.32 ст. 1, п.5.1, п.п. 5.2.1. п.5.2, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27, п.14.1 ст.14, п. 137.1 ст.137, п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3642 424,00 грн. та порушень п.п 7.2.4, п.п 7.2, п.п. 7.4.1 п.п.7.4.5. п.7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1 ст.198, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 878 903,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 14.02.2012 прийнято:- податкове повідомлення-рішення № 0000262220 яким за позивачем визначено суду податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 4420 991,00 грн. в тому числі 3642 424,00 грн. за основним платежем та штрафні (фінансові) санкції в сумі 778 567,00грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0000252220 яким за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3 496 235,00 грн. в тому числі 2 878 903,00 грн. за основним платежем та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 617 332,00 грн.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що перевірка проведена на підставі Наказу № 145 від 30.01.2012 року на виконання постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, підполковника податкової міліції Братко Т.О. від 10.01.2012 та від 19.01.2012 р. про призначення позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по кримінальній справі.

Відповідно до п. 86.9 ст. 89 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Крім того п. 58.4 статті 58 ПК України встановлено, що у разі, коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим кодексом, при цьому забороняється складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили рішенням суду у справі або закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами.

З системного аналізу викладеного вбачається, що за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає до вирішення такої кримінальної справи.

Аналогічна правова позиція закріплена в оглядовому листі Державної податкової адміністрації від 25.01.2011 №1754/7/23-8017 «Щодо перевірок у рамках кримінальної справи».

Суд звертає увагу, що на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідача не було відомостей щодо прийняття судом рішення у зазначеній кримінальній справі.

Крім того, судом встановлено, що висновки податкового органу щодо заниження позивачем податкових зобов'язань ґрунтуються виключно на інформації отриманій з постанов старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва підполковника податкової міліції Братко Т.О. від 10.01.2012 та від 19.01.2012 р.

Як вбачається з Акту перевірки, порушення податкового законодавства з боку ТОВ «Рондо»обґрунтовано нікчемністю господарських договорів, укладених з ТОВ «Остін Трейд»,ПП «Клер Шато Фиорд»,ТОВ «Вайліс»,ТОВ «Промелектро-75»,ТОВ «Спецтехноресурс»,ТОВ «ТПК «Техномашпостач»,ТОВ «Фірма Володар»,ТОВ «Маркон Груп Ко»,ТОВ «Проммаст Стандарт»та ТОВ «Граньстройінвест».

Згідно з інформаційним листом Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ «Остін Трейд»укладено договір поставки кольорового металопрокату в асортименті від 01.06.2011 №05-01/06; з ТОВ «Компанія «Вайліс»укладено договір поставки кольорового металопрокату в асортименті №17-05/01 від 05.01.2011; з ТОВ «Промелектро-75»договір поставки кольорового металопрокату в асортименті №04-15/09 від 15.09.2011; з ТОВ «ТПК «Техномашпостач»договір поставки кольорового металопрокату №01-29/07 від 29.072010, №18-05/01 від 05.01.2011; з ТОВ «Фірма «Володар»договір поставки №05-04/05 від 04.05.2011; з ТОВ «Маркон Груп Ко»№01-28/03 від 28.03.2011; з ТОВ «Проммаст Стандарт»договір поставки №05-01/11 від 01.11.2011; з ТОВ «Граньсстройінвест»договір поставки №07-01/07 від 1.07.2011.

На підтвердження реальності договорів з зазначеними контрагентами, позивачем надано широкий ряд первинних документів, які долучено до матеріалів справи, а саме: копії податкових та видаткових накладних, довіреності на отримання ТМЦ .

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач має власні складські приміщення, на яких приймав ТМЦ, а відтак відсутність транспортних документів не є доказом безтоварності зазначених договорів.

При цьому, слід відзначити, що згідно наявних в матеріалах справи доказів, поставлений позивачу товар був в подальшому проданий.

Під час судового розгляду справи в якості свідків допитано представників контрагентів позивача, які є покупцями ТМЦ, які за найменуванням та характеристиками відповідають ТМЦ, що були придбані позивачем за спірними договорами.

Так, в судовому засіданні громадяни Гуменюк Володимир Миколайович - начальник відділу матеріально -технічного забезпечення ТОВ «Асток», Михайлов Володимир Дмитрович - директор ТОВ «Авангард СВМ Сервіс»та Мельниченко Андрій Кузьмич -менеджер по закупівлям ПАТ «Ветропак Гостомельський склозавод», повідомили суду що в період часу з 2009 року по 2012 рік неодноразово отримували від ТОВ «РОНДО»для потреб своїх підприємств товарну продукцію групи колорових металів різноманітної номенклатури. Товарну продукцію вони отримували зі складських приміщень ТОВ «Рондо», які розташовані в м. Києві, по вул. Сирецька, 25. Отриманий товар оплачувався по безготівковому розрахунку.

Покази вказаних свідків узгоджуються з матеріалами справи і в повній мірі підтверджують логічну послідовність проведення фінансово -господарської діяльності Позивача.

Також, представником Позивача долучено до справи Довідку № 931/23-10 від 01.08.2011 року ДПІ у Подільському районі м. Києва, складену за результатами перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів при взаємовідносинах з ВАТ «Сумське машинобудівне НВО ім.. М.В. Фрунзе»та ПП «Клер Шато Фиорд». Згідно зазначеної Довідки Відповідачем зроблено висновок про документальне підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналогічні положення містяться у п. 1.7, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у ПК України та Законі №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону №168/97-ВР реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача зареєстрований в якості платника податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст. 7 Закону №168/97-ВР, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"ста Порядку №165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

В ході судового розгляду представником Позивача було долучено до справи Довідку № 931/23-10 від 01.08.2011 року, ДПІ у Подільському районі м. Києва, складену за результатами перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів при взаємовідносинах з ВАТ «Сумське машинобудівне НВО ім.. М.В. Фрунзе»та ПП «Клер Шато Фиорд». Згідно зазначеної Довідки Відповідачем зроблено висновок про документальне підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами.

Представником Відповідача на підтвердження заперечень проти позовних вимог надано суду копії матеріалів кримінальної справи.

Так, судом встановлено, що в ході досудового слідства у кримінальній справі порушеної за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, що вчинено повторно та заподіяло велику шкоду державі, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України встановлено, що підприємства з ознаками фіктивності впродовж 2009-2011 років використовувались у злочинних схемах з створення штучної видимості законності здійснення фінансово-господарських операцій з метою незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що позивач здійснював сумнівні фінансово-господарські операції та при складанні податкової звітності безпідставно використовував документи, що не відповідають дійсності, з контрагентами, що мають ознаки фіктивності.

Проте, відповідачем не надано суду доказів можливої обізнаності Позивача щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, а відтак документи надані зазначеними контрагентами позивача є первинними бухгалтерськими документами в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність зазначених договорів, а також актів приймання-передачі, видаткових накладних та податкових накладних, підписаних однієї із сторін неналежною особою, прямо законом не встановлена, а тому зазначені правочини відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України є оспорюваними. Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку вищевказаних договорів.

Підсумовуючи викладене, суд встановлено що в діях Позивача наявна господарська мета, а саме встановлено зв'язок між фактом придбання товарів та послуг відповідно до вказаних договорів та господарською діяльністю Позивача.

Суд також звертає увагу, що Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження наявності умислу в діях осіб, що уклали вказані правочини, що є необхідною умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Отже, правомірність віднесення витрат за придбання ТМЦ, відповідно до спірних договорів до валових витрат та формування податкового кредиту позивачем, ідтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037.

Суд звертає увагу, що покази осіб опитаних в рамках кримінальної справи оцінюються судом під час розгляду такої кримінальної справи в порядку ст. 65, 67 КПК України та не мають наперед встановленої сили.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладені обставини, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес"АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних зазначеними контрагентами податкових накладних, а також віднесення до валових витрат, витрат, які були здійсненні у зв'язку з закупкою ТМЦ, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд повно та всебічно встановивши всі фактичні обставини справи, а також дослідивши надану представником позивача первинну документацію приходить до переконання щодо обґрунтованості заявлених вимог, а тому спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що в судовому засіданні представником відповідача не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рондо" задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати не законними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.03.2012 №0000262220, №0000252220, прийняті Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда

Повний текст постанови виготовлено 04.07.2012.