Постанова № 25161224, 07.07.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«03»липня 2012 року Справа № 5023/750/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О. В., суддя Афанасьєв В.В., суддя Слободін М.М.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№1586Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2012 року у справі №5023/750/12,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверс Лоджистік Партнер», м. Монастирище Черкаської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тімекс», м. Харків

про стягнення 7580,63 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Юніверс Лоджистік Партнер», у лютому 2012 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому (після уточнення позовних вимог, які подані до початку розгляду справи по суті -а.с. 42-44) просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 7613,44 грн., з яких: 6575,45 грн. - основна заборгованість, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору на транспортно-експедиційні послуги №14/01/11 від 24.01.2011 р., 812,56 грн. - пеня, 68,16 грн. - інфляційні витрати, 157,27 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.04.2012 року у справі №5023/750/12 (суддя Пономаренко Т.О.) в задоволені позову відмовлено повністю.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та помилковість висновків суду першої інстанції, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2012 року у справі №5023/750/12 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції зробив безпідставні висновки щодо того, що подані позивачем докази не є свідченням виконання зобов'язань за спірним договором, оскільки всі ці докази в сукупності дають підстави стверджувати про інше. Позивач зазначає, що ним, як і більшістю інших юридичних осіб, у своїй діяльності використовується власна номенклатура ведення господарської діяльності, а тому у поданих позивачем первинних документах міститься певні розбіжності, які, на думку позивача, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову. Окрім того, позивач посилається на визнання відповідачем боргу та часткову його оплату.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Представники позивача та відповідача в судове засідання апеляційного господарського суду не з'явилися, причини неявки не повідомили, про час та місце засідання суду повідомлялися належним чином та у передбачений законом спосіб. У матеріалах справи наявні повідомлення про отримання відповідачами копій ухвал суду апеляційної інстанції. Остання ухвала суду, що направлена на адресу відповідача повернута з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання», що, в силу приписів ст. 64 ГПК України є свідченням належного повідомлення.

Судом апеляційної інстанції також перевірено, що процесуальні документи як суду першої, так і суду апеляційної інстанції направлялися на адресу відповідача, згідно з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зважаючи на належне повідомлення учасників судового процесу про час та місце засідання суду, те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог), позивач посилався на наявність ніж ним та відповідачем взаємовідносин на підставі укладеного договору та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за даним договором.

Позивач стверджував, що вказана сума боргу підтверджена доданими до позову доказами, зокрема, безпосередньо договором, заявкою на транспортно-експедиційне обслуговування, актом виконаних робіт, міжнародною товарно-транспортною накладною та доказами часткової оплати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, не надано доказів на підтвердження взаємозв'язку між договором та поданими первинними документами.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони покладаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження і оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. П. 4 названої постанови передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вищенаведеним приписам Постанов Пленуму Верховного Суду України та Вищого господарського суду України а також положенням ст. 84 ГПК України, оскільки висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ґрунтуються на недоведеності позивачем факту виконання укладеного між сторонами договору зважаючи на наявні у поданих первинних документах розбіжності.

Однак, судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінки тим обставинам, що наявна у матеріалах заявка містить посилання на номер та дату спірного договору та така заявка містить ряд умов, які відображені у первинних документах, що надані до матеріалів справи. Також, судом першої інстанції не надано оцінки тим обставинам, що відповідачем частково сплачена сума боргу та не надано жодних заперечень на позов.

Усе вищенаведене є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Як встановлено вище, підставою для подання позову позивач зазначав наявність у відповідача заборгованості перед позивачем на підставі укладеного між ними договору на транспортно-експедиційні послуги від 24.01.2011 р. №14/01/11 (а.с.46-49), відповідно п. 2.1 якого, для організації експедитором перевезень вантажу, клієнт за допомогою факсимільного зв'язку направляє експедитору підписану уповноваженим представником клієнта письмову заявку на транспортно-експедиторське обслуговування вантажу.

ТОВ «Юніверс Лоджистік Партнер»направив заявку на транспортно-експедиційне обслуговування №1 (додаток № 1 до Договору № 14/01/11 від 24.01.2011р.) на здійснення перевезення за маршрутом: м. Нальчик, Кабардіно-Балкарська республіка, Росія - м. Харків, Україна, загальна вартість якого становила 13000,00 грн. (а.с. 50).

Тобто, дана заявка містить посилання на номер та дату договору, містить повні дані щодо маршруту перевезення, безпосередньо вантажу, його ціни, порядку оплати, ін. Така заявка містить печатки та підписи обох сторін. Відповідачем факт підписання заявки не спростовується.

У позовній заяві позивач стверджує, що перевезення було виконано в повному обсязі, на підтвердження чого до матеріалів справи надав:

акт № ЮЛ-0000003 здачі-прийняття робіт (надання послуг), згідно якого ТОВ «Юніверс Лоджистік Партнер»були проведені роботи (надані послуги) згідно з договором про надання транспортно-експедиторських послуг по замовленню № ЮЛ-0000003 від 03.02.2011р. на загальну суму 13000,00 грн. (а.с. 51);

рахунок-фактуру № ЮЛ-0000003 від 03.02.2011р. на загальну суму 13000,00 грн., підставою у якому зазначено договір № ЮЛ-0000001 від 03.02.2011р. (а.с.52);

міжнародну товарно-транспортну накладну серії А № 105202, одним з додатків до якої зазначено рахунок-фактуру № 47 від 24.01.2011р. (п.5 накладної -а.с. 53).

Саме наявність усіх вищенаведених розбіжностей у вказаних первинних документах і стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.

Колегія суддів також звертає увагу на наявність вищенаведених розбіжностей у поданих позивачем первинних бухгалтерських документах, однак, вважає, що такі розбіжності не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача та потребують оцінки в сукупності з усіма фактичними обставинами справи.

Оцінюючи усі вищенаведені докази в сукупності, колегія суддів доходить висновку про те, що відповідні документи є доказами підтвердження факту виконання зобов'язань саме в межах укладеного між сторонами договору № 14/01/11.

Такі висновку суду апеляційної інстанції ґрунтуються на наступному.

Як вже встановлено вище, умови договору передбачають обов'язкову наявність заявки для організації перевезень і така заявка у матеріалах справи присутня. При цьому, вказана заявка містить посилання на договір, визначає усі необхідні умови, в т. ч. маршрут перевезення (за митною територією України) та загальну вартість послуг. Усі інші документи також містять посилання на здійснення транспортних послуг за митною територією України та вартість цих послуг, яка складає 13000,00 грн.

Зважаючи на положення чинного законодавства (ст. 307 ГК України, ст. 909 ЦК України) щодо того, що договір перевезення укладається у письмовій формі, особливості перевезення (за митною територією України), строк перевезення (фактично роботи прийняті через 10 днів після укладання договору) та ціну (вартість) наданих послуг, яка відповідає ціні, вказаній у заявці, відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про наявність між сторонами інших договірних взаємовідносин, колегія суддів, зважаючи на принципи розумності та справедливості, приймає вищенаведені докази як належні докази на підтвердження факту виконання договору № 14/01/11.

При цьому колегія суддів також враховує, що відповідачем не надано жодного заперечення щодо позовних вимог, тобто, відповідачем доводи позивача не спростовані. Окрім того, із загальної суми наданих послуг відповідачем сплачено більш ніж 50% (7000,00 грн.), що свідчить про визнання факту наявності договірних стосунків.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги і пояснення позивача щодо того, що вищезазначена судом першої інстанції невідповідність номерів договору та рахунку на первинних бухгалтерських документах викликана особливостями ведення господарської діяльності (власна номенклатура).

Таким чином, позивачем доведено факт надання послуг на суму 13000,00 грн. саме у межах укладеного між сторонами договору № 14/01/11 та факт часткової оплати відповідачем наданих послуг.

Відповідно до п. 4.3 договору відповідач зобов'язаний своєчасно здійснювати платежі згідно наданих рахунків позивача (експедитора).

Згідно п. 5.1 договору, оплата виконаних експедитором послуг здійснюється замовником протягом 5 календарних днів з дня поставки вантажу та отримання копій рахунків, актів виконаних робіт і СМR, з відміткою вантажоотримувача про прийняття вантажу, якщо інше не оговорено в заявці на перевозку.

Згідно з наданою до матеріалів справи заявки, оплата здійснюється на протязі 2-х днів по факту розвантаження.

Пунктом 7.8 розділу 7 договору за неналежне виконання грошових зобов'язань передбачена відповідальність (у вигляді пені) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Акт здачі-прийняття робіт підписаний між сторонами 03.02.2011 р. та саме цю дати позивач вважає датою розвантаження, а відтак, прострочення платежу слід рахувати з 05.02.2011 р. (кінцева дата оплати).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем здійснювалась часткова оплата трьома платежами: 10.03.2011 р. -2000,00 грн., 23.03.2011 р. -3000,00 грн., 07.04.2011 р. -2000,00 грн. (а.с. 57-60).

Таким чином, часткова оплата здійснена з порушенням передбачених договором строків, а іншу частину боргу відповідач взагалі не сплатив.

Як стверджує позивач, зважаючи на те, що оплата здійснювалась частинами та з простроченням встановлених договором строків, заборгованість погашалася в порядку ст. 534 ЦК України, а саме: в першу чергу погашалась неустойка (пеня), у другу -відсотки за користування чужими коштами, в третю -інфляційні втрати за період заборгованості, в четверту -основна сума боргу.

Перевіривши надані позивачем розрахунки суми основного боргу, пені, інфляційних та річних (а.с. 43-44), колегією суддів встановлено їх відповідність як фактичним обставинам справи, так і положенням договору та нормам чинного законодавства (зокрема ст. 625 ЦК України). Також судом перевірено обґрунтованість здійснених позивачем розрахунків в порядку ст. 534 ЦК України та встановлено їх відповідність фактичним обставинам справи.

Відповідачем надані позивачем розрахунки не спростовані, доказів на підтвердження оплати суми боргу не надано.

Таким чином, як встановлено судом під час апеляційного провадження, станом на час подання позову та перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку сума основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 6575,45 грн., 3% річних за період з 06.02.2011 р. по 23.01.2012 р. (станом на дату подання позову) -157,27 грн. (в межах заявленої суми за мінусом зарахованої в порядку ст. 534 ЦК України)), інфляційних втрат за відповідний період -68,16 грн. та пені -812,56 грн.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне при задоволенні позову в частині стягнення пені застосувати положення ст. 232 ГК України щодо обмеження періоду стягнення пені (нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).

Таким чином, пеня підлягає стягненню за 6 місяців, починаючи з 06.02.2011 р. та її сума за відповідний період (за мінусом зарахованої в порядку ст. 534 ЦК України)) становить 673,51 грн.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що під час судового розгляду справи заяв про застосування строків позовної даності від відповідача не надходило.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.04.2012 року у справі № 5023/750/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тімекс»(61174 м. Харків пр. Перемоги, 67 кв. 464 Код 370933220301 рахунок 260029427 в АБ «Полтава-Банк», м. Полтава МФО 331489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверс Лоджистік Партнер»(19100 Черкаська область м. Монастирище вул. Леніна, 89 Код 34206831 рахунок 26006253202 в ЧОД «Райффайзен Банк Аваль»МФО 380805) 6575,45 грн. основної заборгованості, 157,27 грн. 3% річних, 68,16 грн. інфляційних втрат, 673,51 грн. пені, 1580,10 грн. судового збору за подання позову та 790,05 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині позову (в частині стягнення 139,05 грн. пені) відмовити.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Слободін М.М.

Повний текст постанови складено 06.07.2012 року