Постанова № 25160891, 05.07.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.12 Справа № 5008/26/2012

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 06.06.2012 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.01.2012 року

у справі № 5008/26/2012

за позовом: Державного підприємства «Воловецьке лісове господарство», смт. Воловець Воловецького району Закарпатської обл..

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород

про стягнення заборгованості за поставлений товар

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року змінено склад колегії, замість судді Мурської Х.В., в склад колегії введено суддю Давид Л.Л..

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 18.01.2012 року у справі № 5008/26/2012 (суддя Швед С.Б.) позовні вимоги ДП «Воловецьке лісове господарство»задоволено частково: стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ДП «Воловецьке лісове господарство»- 10 724,50 грн. заборгованості за поставлений товар та 1609,50 грн. у відшкодування судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

При винесенні рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу по своєчасній та повній оплаті вартості поставленого товару та підтвердження заборгованості належними і допустимими доказами, дає підстави для задоволення позовних вимоги на підставі ст.ст. 526, 625, 692 ЦК України у частині стягнення з відповідача суми 10 689,50 грн. заборгованості за поставлену лісопродукцію та 35,00 грн. річних.

Щодо стягнення штрафних санкцій в сумі 1175,85 грн., місцевий господарський суд у рішенні зазначив, що позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають, оскільки ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до вимог ст. 692 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу від 06.06.2012 року, в якій просить рішення господарського суду Закарпатської області від 18.01.2012 року скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник покликається на те, що у задоволенні позовних вимог ДП «Воловецьке лісове господарство»слід відмовти у зв'язку з пропуском останнім строку позовної давності, оскільки загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а щодо стягнення пені -в один рік (ст. 257, ч. 2 ст. 258 ЦК України). З огляду на вимоги ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо порушення норм процесуального права, відповідач зазначає, що місцевим господарським судом справу розглянуто за відсутності останнього, не повідомленого належним чином, а про наявність оскаржуваного рішення відповідачу стало відомо з постанови відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.04.2012 року.

Позивач та відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив. Позивач про причини неявки уповноваженого представника не повідомив та відзив на апеляційну скаргу не подав.

Відповідач через канцелярію суду подав заяву від 04.07.2012 року, в якій просить розглянути справу без його участі та уповноваженого представника, при цьому зазначивши, що підтримує вимоги апеляційної скарги в цілому та просить їх задоволити.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2005 року між ДП «Воловецьке лісове господарство»та ФОП ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу лісопродукції № 26, відповідно до умов якого, (п. 1) продавець (позивач) продає, а покупець (відповідач) приймає пиломатеріали по ціні 500,00 грн. за 1 м.куб. в кількості 250,0 м.куб. на загальну суму 125 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ) (а.с. 9).

Пунктом 2 договору сторони погодили, що покупець зобов'язується оплатити за вищевказаний товар по перерахунку або готівкою згідно накладних.

Термін дії договору встановлено до 31.12.2005 року (п. 7 договору).

На виконання умов договору, відповідно до наряду № 135 від 21.03.2005 року (а.с. 10) продавець відпустив, а покупець прийняв пиломатеріали в загальній кількості 95,53 м.куб. на загальну суму 31 689,50 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №№ 040778, 040872, 040874 (а.с. 11-13).

Як зазначає позивач, відповідач оплатив за товар (пиломатеріали) частково, в сумі 21 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку ДП «Воловецьке лісове господарство»(а.с. 14-16), в наслідок чого виникла заборгованість в розмірі 10 689,50 грн.

08.11.2011 року позивачем -ДП «Воловецьке лісове господарство» надіслано ФОП ОСОБА_2 претензію (а.с. 17) з вимогою погасити заборгованість в сумі 10 689,50 грн., яку останнім залишено без відповіді.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимоги ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правовідносини сторін у справі виникли із договору купівлі-продажу № 26 від 14.03.2005 року і регулюються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України (статті 655 - 677) «Купівля -продаж».

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором купівлі-продажу лісопродукції, строк оплати покупцем за отриману лісопродукцію не встановлено. Однак, актом цивільного законодавства, а саме статтею 530 ЦК України, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, 08.11.2011 року (що підтверджується копією поштової квитанції), позивач надіслав відповідачу претензію (а.с. 17) з вимогою погасити заборгованість в сумі 10 689,50 грн., яку останнім залишено без відповіді. Отже, строк виконання боржником (відповідачем) зобов'язання настав 16 11.2011 року.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Оскільки, відповідач ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав належних та допустимих доказів сплати основної суми заборгованості в розмірі 10 689,50 грн., та не спростував її відсутність, за таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши та перевіривши розрахунок річних (а.с. 19), доданий позивачем до позовної заяви, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом щодо обґрунтованості задоволення позовних вимог в частині стягнення 35,14 грн. трьох відсотків річних.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 427,58 грн. та штрафу -748,27 грн., судова колегія вважає зазначити наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій, позивач зазначає, що відповідно до частини 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У зв'язку з цим, оскільки, як вважає позивач, ДП «Воловецький лісгосп»відноситься до державного сектору економіки, відповідач повинен за порушення господарського зобов'язання сплатити штрафні санкції в розмірі 1 175,85 грн., в тому числі 427,58 грн. пеня (0,1 % за кожен день прострочення) та 748,27 грн. штраф (7% за прострочення понад 30 днів).

Місцевий господарський суд відмовляючи у стягненні штрафних санкцій, прийшов до висновку, що позов задоволений бути не може, оскільки ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до вимог ст. 692 ЦК України.

Однак, місцевим господарським судом не зазначено, коли зобов'язання відповідача по оплаті за отриману продукцію мало бути виконано та не звернув уваги, що позивач в розрахунку доданому до позовної заяви (а.с. 19), терміном початку нарахування, як штрафних санкцій, так і трьох відсотків річних вказав дату -19.11.2011 року, однак, місцевий господарський суд не обґрунтував, чому термін нарахування річних є вірним з 19.11.2011 року, а штрафні санкції з цієї дати нарахуванню не підлягає.

Колегія суддів з даним висновком місцевого господарського суду погодитись не може виходячи з наступного:

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Отже, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, слід встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій, покладення на відповідача відповідальності, передбаченої вимогах ч. 2 ст. 231 ГК України.

Як вбачається з умов договору купівлі-продажу № 26 від 14.03.2005 року, що невиконане відповідачем договірне зобов`язання має саме грошовий характер, а тому колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для стягнення заявленого позивачем штрафу і пені. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 року та від 20.12.2010 року.

Окрім цього, колегія суддів вважає, що сама лише наявність у однієї із сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки не є достатньою підставою для стягнення із боржника вказаного штрафу, на підставі ст. 231 ГК України. Саме з цих підстав, а не з пропуску строку позовної давності і невірного строку нарахування, не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення штрафних санкцій.

В п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначено, що якщо помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку що вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи, що і здійснено апеляційним судом при перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

А тому, відсутність належного обґрунтування місцевим господарським судом відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій та невірне застосування і тлумачення норм Цивільного та Господарського кодексів України місцевим господарським судом не призвело до прийняття незаконного рішення господарським судом в частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, підстав для скасування рішення суду в цій частині, апеляційна інстанція не вбачає, та виклала в постанові власну правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Щодо твердження відповідача в апеляційній скарзі про порушення позивачем при зверненні до господарського суду строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною другою п. 5 ст. 261 ЦК України, встановлено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Правило абзацу другого ч. 5 ст. 261 ЦК України застосовується з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України. Коли строк чи термін виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом зажадання виконання, кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в будь-який час. При цьому боржникові надається пільговий строк тривалістю сім днів. Зі спливом цього строку починається перебіг позовної давності (коментар до ст. 261 ЦК України під редакцією проф.. Ротань В.Г.).

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 26 від 14.03.20005 року, сторони у договорі строку виконання зобов'язання покупця щодо оплати отриманої продукції не встановили, у зв'язку з чим, позивач надіслав 08.11.2011 року відповідачу претензію (а.с. 17) з вимогою погасити заборгованість. А тому, судова колегія приходить до висновку, що перебіг строку позовної давності розпочався 16.11.2011 року.

Не заслуговують на увагу судової колегії твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що місцевим господарським судом справу розглянуто за відсутності останнього, не повідомленого належним чином та не направлення копії оскаржуваного рішення, оскільки в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 1а, 26), адресовані ФОП ОСОБА_2 та отримані особисто адресатом.

Однак, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог частково у даній справі, місцевий господарський суд в резолютивній частині рішення стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1609,50 грн., а в мотивувальній частині вказав на відшкодування суми судового збору 1 477,50 грн., не обґрунтувавши відсоток такої.

Статтею 49 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судова колегія здійснивши самостійно перерахунок судового збору, вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 1448,55 грн., що становить 90 відсотків в пропорції задоволеної позовної вимоги від заявлених в позовній заяві (10 724,50 грн. * 100% / 11 900,49 грн.). З огляду на наведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області слід скасувати в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ДП «Воловецький лісгосп»160,95 грн. судового збору за позовом.

Однак, незважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, судовий збір за її розгляд покладається на відповідача, оскільки судовий збір в ціну позову згідно ст. 55 ГПК України, не включається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 -105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 18.01.2012 року в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ДП «Воловецький лісгосп»160,95 грн. судового збору за позовом -скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення.

В стягнені з ФОП ОСОБА_2 на користь ДП «Воловецький лісгосп»160,95 грн. судового збору за розгляд позовної заяви -відмовити.

3. В решті рішення суду залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.