Постанова № 25151206, 25.06.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2012 р. № 2а-3215/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.

за участю секретаря судового засідання Галійчук А.В.

за участю:

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -ОСОБА_4, про визнання протиправними дій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ОСОБА_2, звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення 29.03.2012 року вселення ОСОБА_5 разом з її малолітньою донькою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2, а також встановлення відсутності у відповідача компетенції (повноважень) на вчинення таких дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 в цілому. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 2-1099/2010р., на виконання якого видано виконавчий лист, вирішено вселити у вказаний будинок ОСОБА_5 разом з її малолітньою донькою.

Однак, позивач стороною у справі про вселення не виступав та не є учасником виконавчого провадження, судове рішення, яке б зобов'язувало позивача вчинити будь-які дії щодо належного йому будинку, відсутнє. Незважаючи на те, що позивач є власником житлового будинку та не є стороною виконавчого провадження (зокрема, боржником), 29.03.2012 року відповідачем виконано рішення Самбірського районного суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 2-1099 2010р. про вселення. Також позивач посилається на те, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження»в частині залучення понятих, обов'язкової наявності вмотивованого рішення суду про проникнення до житла особи. Крім того, позивачем подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Самбірського районного суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 2-1099 2010р. з клопотанням про зупинення виконання рішення суду як особою, яка не брала участі у справі, однак щодо якої суд вирішив питання про її права та обов'язки, в порядку ст. 324 ЦПК України, та письмово повідомлено про це відповідача (а.с. 20 та 21).

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задоволити повністю. Додатково надали суду додаткові письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог, в яких як на підтвердження незаконності вчинення відповідачем оскаржуваних дій посилається на те, що житловий будинок АДРЕСА_1, який належить позивачу та в який проведено вселення стягувача у виконавчому провадженні, є єдиним об'єктом нерухомого майна, не поділений на окремі квартири, однак, містить у собі три входи. З врахуванням того, що рішенням Самбірського районного суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 2-1099 2010р. не визначено, в яке приміщення слід було вселити стягувача, державний виконавець з метою недопущення порушення прав третіх осіб, в тому числі й позивача, зобов'язаний був звернутися до суду за роз'ясненням судового рішення чи встановлення порядку його виконання, що ним до моменту примусового вселення зроблено не було. Також представник позивача наголошує на тому, що при проведенні примусового вселення стягувача у житловий будинок позивача порушено вимоги ч. 2 ст. 7, ч. 3 ст.15, ч. 4 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник відповідача -Присліпська Г.Р., проти позову заперечила в повному обсязі та подала суду письмові заперечення за підписом начальника ВДВС Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області Павлова Ю.В., в яких зазначає, що 03.02.2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-1099, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 11.01.2012 року, копію якої направлено стягувачу (ОСОБА_5.) та боржнику (ОСОБА_4.). Для виконання рішення немайнового характеру згідно ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено 2-місячний строк. Після закінчення строку, визначеного ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»для самостійного виконання рішення, 29.03.2012 року державним виконавцем у присутності боржника, понятих, із залученням працівників органів внутрішніх справ було виконано рішення суду про вселення та забезпечено безперешкодне входження стягувача у житловий будинок АДРЕСА_1, про що складено відповідний акт. З врахуванням того, що рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30.12.2010 року виконане у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання 25.06.2012 року представник відповідача не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується наявним в матеріалах справи клопотанням (вх.№ 26825 від 25.06.2012 року) про залучення в якості третьої особи ОСОБА_5 Ухвалою суду відмовлено в клопотанні відповідача про залучення ОСОБА_5 до участі у справі № 2а -3215/12/1370 в якості третьої особи, оскільки, в судовому засіданні 16.05.2012 року з ініціативи суду ставилось на обговорення питання про залучення до участі у справі третіх осіб, зокрема ОСОБА_5 Старший державний виконавець Присліпська Г.Р. письмово (вхідний № 21288 від 18.05.2012 року) заперечила проти цього (а.с. 52), і на цьому наголосила в судовому засіданні представник позивача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - ОСОБА_4, подав суду письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог та повідомив суд про те, що ним підтримується позов в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позов слід задоволити, з наступних підстав.

Згідно свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 10.06.1994 року позивачу на праві особистої власності належить 3/5 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 Право власності зареєстроване за позивачем в реєстровій книзі № 26 за реєстровим № 1291/370. На підставі договору купівлі-продажу від 23.11.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Копистянською І.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2160, позивач набув право власності на 21/100 частину будинку АДРЕСА_1. Право власності позивача на цю частину будинку зареєстроване, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25506954 від 09.03.2010 року. У відповідності до договору довічного утримання (догляду) від 03.12.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Дмитришин К.К. та зареєстрованого в реєстрі за № 1829, у власність позивача передано 19/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 Право власності на 19/100 частин будинку зареєстроване за позивачем, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав № 28421679 від 20.12.2010 року.

Таким чином, виходячи з представлених доказів, суд встановив, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 в цілому. У вказаному будинку позивач проживає разом з сім'єю, а також братом -ОСОБА_4 (третя особа) у зв'язку із укладенням із ним договору довічного утримання та покладенням на позивача обов'язку забезпечення ОСОБА_4 безоплатного пожиттєвого проживання у цьому будинку, а саме в кімнатах 1-3 та 1-4, користування кухнею 1-2, коридором 1-1 та тамбуром.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Статтею 30 Конституції України кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. У відповідності до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання членів його сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно виконавчого листа № 2-1099/2010р., виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 11.01.2012 року, вирішено вселити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з її малолітньою дочкою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок АДРЕСА_1 Вказаний виконавчий лист видано на виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 2-1099/2010р., залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14.12.2011 року у справі № 22-ц-2323/11. Постановою відповідача від 03.02.2012 року відкрито виконавче провадження № 31026191 на виконання виконавчого листа № 2-1099, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 11.01.2012 року, та надано боржнику, строк для добровільного виконання рішення -до 10.02.2012 року. Згідно цієї постанови сторонами виконавчого провадження є ОСОБА_5 (стягувач) та ОСОБА_4 (боржник).

З матеріалів справи вбачається, що позивач не є учасником виконавчого провадження № 31026191 щодо вселення ОСОБА_5 (стягувач) разом з її малолітньою донькою у житловий будинок на АДРЕСА_1

Після відкриття виконавчого провадження № 31026191 відповідачем на адресу боржника -ОСОБА_4, надсилалося зобов'язання від 03.02.2012 року № 655, в якому зазначалося, що на виконанні відповідача знаходиться виконавчий лист № 2-1099 від 11.01.2012 року, та попереджено про те, що у випадку перешкоджання виконанню судового рішення боржник буде притягнений до відповідальності згідно закону. З матеріалів справи вбачається, що 05.03.2012 року відповідачем отримано від третьої особи ОСОБА_4 заяву, в якій останні повідомляли про те, що ними подано касаційні скарги на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 2-1099/2010р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13.12.2011 року у справі № 22-ц-2323/11, на підтвердження чого ними додано до заяви копії касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та заяву про зупинення виконання оскаржуваних рішень з доказами їх отримання Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У зв'язку з цим, заявники просили відповідача зупинити проведення виконавчих дій до вирішення питання у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Однак, доказів розгляду цієї заяви відповідачем та повідомлення заявників про результати розгляду їх звернення суду не представлено. У відповідності до акту державного виконавця від 13.02.2012 року боржником -ОСОБА_4, рішення суду про вселення не виконано, згідно його пояснень він не є власником чи співвласником житлового будинку АДРЕСА_1, натомість, власником будинку є позивач -ОСОБА_2, що підтверджується договором довічного утримання від 03.12.2010 року. Таким чином, відповідачу було відомо про те, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 є позивач, який не є учасником виконавчого провадження. Проте, жодного повідомлення позивачу як власнику житлового будинку про проведення примусового вселення відповідачем не надсилалося.

Судом встановлено, що 29.03.2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Присліпською Г.Р. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-1099, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 11.01.2012 року, в результаті вжитих заходів вселено в помешкання АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та надано можливість користуватися даним будинком, про що складено акт державного виконавця від 29.03.2012 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів посадових осіб -це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Статтею 7 цього Закону встановлено, що учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності -суб'єкти господарювання. Для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, визначеному цим Законом. Згідно ст. 8 цього Закону сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 11 цього Закону державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасно і в повному обсязі виконати рішення, зазначене в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

При цьому, Законом України «Про виконавче провадження»та Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року в редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваних дій, встановлено особливий порядок виконання рішень судів про вселення.

Згідно ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець перевіряє виконання рішення про вселення стягувача на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання боржником рішення державний виконавець виконує його примусово. Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому. Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення. У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, на нього накладається штраф та застосовуються інші заходи, передбачені законом. При цьому вселення здійснюється у присутності понятих із залученням працівників органів внутрішніх справ. Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт. Після складення акта виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження. У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 89 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку.

Згідно п. 8.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року в редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваних дій, примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача в приміщення, указане у виконавчому документі, та його проживання (перебування) у ньому. Після одержання виконавчого документа про вселення стягувача державний виконавець установлює строк для добровільного його виконання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення стягувач і боржник підписують акт, який передається державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа. У разі невиконання виконавчого документа про вселення у добровільному порядку вселення здійснюється примусово державним виконавцем. Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення. У разі, якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, до нього застосовуються штрафні санкції, передбачені статтею 87 Закону, та вселення здійснюється у присутності понятих із залученням працівників органів внутрішніх справ. Про виконання рішення державним виконавцем складається акт, який підписується особами, що брали участь у виконанні цього рішення.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача в приміщенні, у яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У цьому разі державний виконавець має право повторнопровести примусове вселення стягувача та застосувати до боржника подвійні штрафні санкції, передбачені статтею 87 Закону. Якщо стягувач звернувся до державного виконавця із заявою про

відновлення виконавчого провадження з документами, що підтверджують перешкоди в проживанні (акти житлових органів, органів внутрішніх справ та ін.), то державний виконавець, перевіряючи підстави для відновлення, може зажадати додаткові

документи або провести вихід за місцем виконання рішення, про що складає відповідний акт. У разі наявності підстав для відновлення виконавчого провадження державним виконавцем виноситься постанова про відновлення виконавчого провадження, яка затверджується начальником органу державної виконавчої служби (додаток 15), а до боржника застосовуються штрафні санкції. У разі відсутності підстав для проведення повторного примусового вселення державним виконавцем також виноситься постанова, яка затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням усіх мотивів відмови у відновленні виконавчого провадження. Зазначені постанови можуть бути оскаржені до суду в 10-денний термін. Відновлення виконавчого провадження здійснюється державним виконавцем один раз не пізніше 10 днів з моменту закінчення виконавчого провадження. Тому при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження про примусове вселення державний виконавець роз'яснює стягувачу його право звернутися з заявою про відновлення виконавчого провадження протягом 10 днів з моменту отримання ним постанови про закінчення виконавчого провадження. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не проводиться, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в цьому випадку вирішується в судовому порядку.

Виходячи зі змісту наведених законодавчих положень, суд приходить до висновку, що з них не вбачається наявності у відповідача повноважень здійснювати виконання рішення суду про вселення стосовно особи, яка не є боржником, протилежного суду відповідачем не доведено. Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Згідно п. 15 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»державному виконавцю надано право у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника-фізичної особи, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ. Однак, будь-якого судового рішення про примусове проникнення до житла ОСОБА_2, яким є будинок АДРЕСА_1, суду не представлено. За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача повноважень на вселення ОСОБА_5 у житловий будинок позивача в межах виконавчого листа № 2-1099, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 11.01.2012 року.

Також судом на підставі показань свідка ОСОБА_11, пояснень ОСОБА_2, допитаної за її згодою в якості свідка, пояснень представника відповідача та третьої особи судом встановлено, що примусове виконання виконавчого листа № 2-1099, виданого Самбірським районним судом Львівської області 11.01.2012 року, проводилося з порушенням встановленого законом порядку. Зокрема, для примусового виконання рішення про вселення ОСОБА_5 у житловий будинок АДРЕСА_1 29.03.2012 року близько 11 год. дня прибули державні виконавці, стягувач, працівники органів внутрішніх справ та інші особи. На той час в будинку знаходився боржник, позивач та свідок ОСОБА_11 Державний виконавець Присліпська Г.Р. повідомила, що ними буде проводитися примусове виконання рішення суду та оголосила зміст виконавчого листа № 2-1099, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 11.01.2012 року. Позивач повідомив державного виконавця про те, що він є власником житлового будинку в цілому та не має жодного відношення до зазначеного виконавчого провадження, його право власності є недоторкане, та представив про це підтверджуючі документи. Однак, за вказівкою державного виконавця Присліпської Г.Р. колодку на вхідній брамі будинку було перепилена лобзиком двома особами, які були доставлені до місця виконання рішення стягувачем, після чого державний виконавець, працівники органів внутрішніх справ, стягувач та особи, які перепиляли замок, зайшли на подвір'я житлового будинку АДРЕСА_1, попрямували до його входу та здійснили заміну замка на вхідних дверях будинку. Суд встановив, що особами, які здійснювали заміну та взлом замків на вхідній брамі та житлового будинку, були ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Після заміни замків державний виконавець та особи, які прибули з ним для виконання рішення суду про вселення, зайшли у будинок та вселили ОСОБА_5 у приміщення кухні та однієї із кімнат будинку, а також вручили їй ключі від будинку. Як вбачається з акту державного виконавця від 29.03.2012 року, вселення ОСОБА_5 у житловий будинок АДРЕСА_1 проводилося за участю понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Натомість, представник відповідача зазначив, що йому не відомі особи, які здійснювали заміну замків, ці особи ним не запрошувалися, а були доставлені до місця виконання рішення стягувачем. Однак, підстав залучення цих осіб саме стягувачем представником відповідача суду не обґрунтовано, договору про виконання таких робіт не представлено. При цьому, зазначені обставини підтверджуються також поясненнями стягувача ОСОБА_5, надісланими у письмовому вигляді на адресу суду. Крім того, в графі акту державного виконавця від 29.03.2012 року «Інші особи, залучені до проведення виконавчих дій»не зазначено жодних осіб. В акті державного виконавця від 29.03.2012 року про вселення ОСОБА_5 разом з її малолітньою дочкою ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 в житловий будинок АДРЕСА_1 понятими зазначено ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с. 24). В поданій на адресу суду заяві (вхідний № 26802 від 25.06.2012 року) ОСОБА_5 стверджує, що особисто зверталася до ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про заміну замків.

У відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження»для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ. Згідно ч. 2, 3, 4 ст. 15 цього Закону присутність понятих обов'язкова під час вчинення виконавчих дій, пов'язаних з примусовим входженням до житлових будинків у квартир для забезпечення примусового вселення в них. Як поняті можуть бути запрошені бідь-які дієздатні особи, які не мають особистої заінтересованості у провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих під час вчинення виконавчих дій не може бути менше двох. Понятий має право знати, для участі у провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони проводяться, а також робити зауваження з приводу провадження виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій державний виконавець роз'яснює понятим їхні права і обов'язки, про що зазначається в акті. Згідно п. 2.2 Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України № 607/56/5 від 22.06.2002 року, про залучення працівників органів внутрішніх справ для забезпечення охорони громадського порядку при проведенні виконавчих дій державним виконавцем виновиться постанова згідно з додатком 3 до Інструкції про проведення виконавчих дій.

З врахуванням того, що для проведення відповідачем виконавчих дій у цивільній справі № 2-1099/2010 р. (№ 22-ц-2323/11) щодо вселення ним не було залучено у встановленому законом порядку, понятих, не винесено постанови про залучення працівників органів внутрішніх справ, як поняті в акті від 29.03.2012 року вказані особи, що безпосередньо здійснювали взлом та заміну замків на брамі та вхідних дверях будинку, які не можуть вважатися за таких обставин такими, що не мають особистої заінтересованості у виконавчому провадженні, з акту від 29.03.2012 року не вбачається дотримання державним виконавцем вимог закону щодо роз'яснення понятим їх прав та обов'язків, суд приходить до висновку про порушенням відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження»в частині дотримання порядку виконання рішення суду про вселення. Крім того, суд зазначає, що згідно виконавчого листа № 2-1099, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 11.01.2012 року, вирішено вселити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з її малолітньою дочкою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок АДРЕСА_1 Матеріалами справи, а саме -технічним паспортом, фотознімками, поясненнями сторін та показаннями свідка, підтверджено, що будинок АДРЕСА_1 містить у собі три входи, однак не поділений на окремі квартири, та використовується для проживання у ньому позивача та членів його сім'ї.

Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження»закріплено гарантії фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні, у відповідності до цієї статті державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Повноваження державного виконавця закріплені ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», до яких, зокрема, згідно п. 8 цієї статті відноситься право на звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з метою недопущення прав та законних інтересів позивача, який не є учасником виконавчого провадження, відповідач повинен був звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення суду в частині визначення входу та приміщень, в які має бути проведено вселення, можливості проведення примусового вселення в житловий будинок особи, яка не є учасником виконавчого провадження. Натомість, судом встановлено невчинення відповідачем таких дій з метою недопущення порушення прав та інтересів позивача.

Крім того, суд зазначає, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012 року зупинено виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30.12.2010 року та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на це рішення. Проте, доказів наявності у відповідача інформації про наявність такої ухвали на момент виконання рішення суду 29.03.2012 року суду не представлено, натомість, його повідомлено про подання такої касаційної скарги та клопотання про зупинення виконання рішення суду про вселення ще до моменту примусового виконання рішення, про що зазначалося вище. У зв'язку з цим, суд звертає увагу на те, що згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Таким чином, суд вважає, що для реалізації вимог ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження»відповідач повинен був звернутися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про надання інформації щодо задоволення чи відхилення клопотання про зупинення виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30.12.2010 року, що ним зроблено не було та призвело до виконання рішення суду, виконання якого станом на 29.03.2012 року було зупинено на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка набрала законної сили 28.03.2012 року.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на те, що відповідачем при проведенні 29.03.2012 року вселення ОСОБА_5 у житловий будинок АДРЕСА_1 вчинено виконавчі дії щодо особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, що не передбачено чинним законодавством, а також порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить до висновку про невідповідність оскаржуваних дій вимогам наведених законодавчих положень.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У відповідності до ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження»рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Згідно ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на

правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

З врахуванням того, що спір виник між фізичною особою, яка не є учасником виконавчого провадження, та суб'єктом владних повноважень -ВДВС Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області, який є органом державної влади; інший порядок судового оскарження таких дій за зверненням особи, яка не є учасником виконавчого провадження, чинним законодавством не передбачено, даний спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду та підсудний Львівському окружному адміністративному суду.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем у встановленому законом порядку не доведено правомірності оскаржуваних дій та не представлено на вимогу суду доказів дотримання встановленого Законом України «Про виконавче провадження»порядку виконання рішення суду, натомість, позивачем подано достатньо належних доказів, які підтверджують незаконність дій відповідача та порушення внаслідок цього його прав, у зв'язку з чим, позов слід задоволити.

Керуючись ст. ст. 19, 30 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 5, 6, 7, 11, 15, 34, 36 Закону України «Про виконавче провадження», п. 2.2 Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України № 607/56/5 від 22.06.2002 року, Інструкцією про порядок вчинення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України N 74/5 від 15.12.1999 року, , ст. ст. 2, 6, 11, 17, 18, 70, 71, 86, 99, 158-162 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задоволити повністю.

2. Визнати протиправними дії Відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області щодо проведення 29.03.2012 року вселення ОСОБА_5 разом з її малолітньою донькою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_2.

3. Визнати відсутність у Відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області компетенції (повноважень) на вселення ОСОБА_5 разом з її малолітньою донькою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в належний на праві власності ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) 32 грн. 19 коп. сплаченого нею судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 02 липня 2012 року.

Суддя Гулкевич І.З.