Ухвала суду № 25151097, 18.07.2012, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0308/5164/12 Головуючий у 1 інстанції:Філюк Т.М. Провадження № 22-ц/0390/1237/2012 Категорія:27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

при секретарі - Масляній С.В.,

з участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 30 травня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 лютого 2010 року на підставі власноруч написаної розписки відповідач ОСОБА_2 взяв у неї в борг 6000 грн., хоча в розписці зазначив 5000 грн., які зобов'язався повернути до кінця 2011 року. Однак по закінченню вказаного строку відповідач кошти не повернув та ухиляється від виконання зобов'язання. Вказаними діями відповідача їй було заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 5000 грн.

Тому просила стягнути з відповідача на її користь 6000 грн. боргу, 974 грн. відсотків в розмірі облікової ставки Національного банку України, 5000 грн. моральної шкоди та понесені судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 30 травня 2012 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 грн. боргу згідно з договором позики, 812 грн. відсотків та 214 грн. 60 коп. понесених судових витрат.

В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові, покликаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що 14 лютого 2010 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 в борг 5000 грн., які зобов'язався повернути до кінця 2011 року, про що надав позивачу відповідного змісту розписку (а. с. 5).

Посилання відповідача на те, що розписка ним була написана для підтвердження факту відшкодування ОСОБА_1 витрат на лікування внаслідок нанесення їй тілесних ушкоджень, не знайшло свого підтвердження.

На час звернення ОСОБА_1 в суд з даним позовом, відповідач не повернув їй борг.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, або таку ж кількість речей.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 цього Кодексу на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналіз встановлених судом обставин та наведених положень законодавства дає підстави зробити висновок, що між сторонами виникли договірні зобов'язання, які випливають із договору позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При обчисленні розміру процентів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходив із суми боргу -5000 грн., облікової ставки Національного банку України -7,75 % та часу користування відповідачем позиченими коштами -765 днів і визначив цей розмір у сумі 812 грн., навівши у рішенні відповідні розрахунки.

Заперечень щодо проведених судом арифметичних розрахунків відповідач не надав.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд обґрунтовано частково задовольнив позов в означеній частині.

Відмовляючи в позові про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позивач не надала суду доказів на підтвердження підстав позову щодо заподіяння їй моральної шкоди діями відповідача, що виразилися у неповерненні боргу.

Крім того, укладеним між сторонами договором позики відшкодування моральної шкоди не обумовлено, а законодавством, що регулює спірні правовідносини, таке відшкодування не передбачено.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вироком Луцького міськрайонного суду від 21 лютого 2011 року ОСОБА_2 був засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України, за умисне заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Цим вироком з нього на користь потерпілої було стягнуто 2700 грн. матеріальної шкоди та 7000 грн. моральної шкоди (а. с. 7-8). Однак дане відшкодування не має відношення до зобов'язань, які виникли між сторонами у зв'язку з укладенням ними договору позики.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Заперечивши факт укладення з позивачем договору позики, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження цієї обставини.

Також ОСОБА_2 не доведено жодними доказами його твердження про те, що він не отримував від ОСОБА_1 грошей, а розписка була написана ним лише на підтвердження взятого на себе зобов'язання повернути їй витрати, понесені на лікування, та відшкодувати моральну шкоду.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 30 травня 2012 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: