Постанова № 25149616, 25.06.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2012 р. Справа № 2a-631/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Монастирецького В.В.,

представників сторін:

позивача -Богославця В.М.,

відповідача -Ковтун Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галичвтормет»

до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.02.2012 року за №№0000232301, 0000242301,-

ВСТАНОВИВ:

28.02.2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Галичвтормет»(надалі -позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.02.2012 року за №№0000232301, 0000242301.

Позовні вимоги мотивовані тим, що винесені на підставі акту перевірки від 06.02.2012 року за №749/23-1/35516741 оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.02.2012 року за №№0000232301, 0000242301, на думку позивача, є незаконними та безпідставними, суперечать нормам податкового законодавства України. Оскільки, висновки акту перевірки щодо нікчемності угод ТОВ «Галичвтормет»з його контрагентами зроблені податковим органом в порушення Цивільного кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», без врахування того, що товариством понесені реальні витрати та здійснено оплату придбаних товарів і послуг на суму 3766032,36 грн., тобто, на грошову суму, яка у шість разів перевищує суму, включену до складу податкового кредиту. Також, у частині застосування фінансово-господарських санкцій у вигляді штрафів відповідачем порушено строки, передбачені статтею 250 Господарського кодексу України. Позивачем був законно сформований податковий кредит, тому підстав для коригування або виключення спірних сум зі складу податкового кредиту немає.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та пояснив суду, що позивач та його контрагенти були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти господарювання та внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тому законно здійснювали свою господарську діяльність. Господарські договори, які відповідач вважає нікчемними, складені в належній для таких договорів письмовій формі, підписані представниками сторін, скріплені печатками, а контрагенти позивача повністю виконали свої зобов'язання. Позивач, здійснюючи свою господарську діяльність зі збирання, заготівлі вторинної сировини (макулатури, скла, полімерних відходів) та із заготівлі, переробки металобрухту мав всі виробничі потужності для цього, а саме: гідравлічний прес, гідравлічні ножиці, контейнери для утилізації вторинної сировини, замовляв транспортно-експедиційні послуги. Зазначив, що позивач поніс реальні витрати на придбання товарів та послуг, зокрема здійснив їх оплату на підставі господарських договорів на загальну суму 3766032,36 грн. Дана сума є значно більшою за суму, що включена позивачем до складу податкового кредиту. Також, жодних доказів того, що заперечуванні відповідачем господарські договори були спрямовані на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, відповідач у акті податкової перевірки від 06.02.3012 року не наводить. Висновки цього акту не підтверджені належними доказами чи рішеннями суду з приводу недійсності господарських договорів та ґрунтуються лише на припущеннях ревізорів-інспекторів. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов та пояснила суду, що документальна планова виїзна перевірка позивача проведена законно, її висновки відповідають нормам податкового, цивільного та іншого законодавства України. Оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення були винесені державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі -ДПІ у м. Івано-Франківськ) згідно вимог Податкового кодексу України та чинного на момент спірних правовідносин податкового законодавства. Зазначила, що згідно з актами перевірок, отриманих інспекцією з інших податкових органів, контрагенти позивача фінансово-господарською діяльністю не займалися, ніяких бухгалтерських документів, в тому числі договорів, накладних, актів виконаних робіт, розрахунків не підписували та нікому це не довіряли здійснювати це. Також, у них відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, що робить неможливим здійснення операцій позивача з його контрагентами. Тому, договори між ними є незаконними та мають ознаки нікчемності. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами кримінальних справ за фактами фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, порушених стосовно посадових осіб підприємств, у яких позивач нібито придбавав вторинну сировину. Просила в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галичвтормет»(надалі -ТОВ «Галичвтормет») 09.11.2007 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 12.11.2007 року за №1513 (а.с. 93 т.1).

Відповідно до ліцензії серії АВ №433646, виданої Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та ліцензії серії АВ №429361, виданої Міністерством промислової політики України, ТОВ «Галичвтормет»має право на здійснення господарської діяльності щодо збирання, заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (макулатури, склобою, відходів полімерних тощо) та заготівлі і переробки металобрухту чорних металів, відповідно (а.с. 91, 92 т.1).

У січні 2011 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена документальна планова виїзна перевірка відповідача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складений акт від 06.02.2012 року за №749/23-1/35516741 (а.с. 13-82 т.1, 65-112 т.5).

Перевіркою встановлені наступні порушення: пункту 1.4, підпунктів 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 626706,00 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість за вересень 2011 року на 969,00 грн. (а.с. 89 т.5)

На підставі вказаного акта перевірки 20.02.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківськ винесені податкові повідомлення-рішення за №0000232301 та №0000242301, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 712063,50 грн., в тому числі, за основним платежем на 626706,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на 85357,50 грн., а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2011 року у розмірі 969,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 242,25 грн., відповідно (а.с. 83, 84, т.1).

У судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки ДПІ у м. Івано-Франківськ, викладені в акті від 06.02.2012 року за №749/23-1/35516741 відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року №2181-III (надалі -Закон №2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України (надалі -Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг -це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача протягом періоду, що перевірявся податковим органом, були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі -Закону №168/97-ВР), із змінами та доповненнями, а з 01.01.2011 року -Податковим кодексом України.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за

договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України,та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти -дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування відповідно до статті 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1.4 Закону №168/97-ВР поставка товарів -будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Поставка послуг -будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

З моменту набрання чинності Податковим кодексом України, правовідносини позивача щодо сплати ним податку на додану вартість, формування податкового кредиту тощо регламентовані нормами цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 187.1 Кодексу, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку ( дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої ( дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів ( дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг ( дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу.

Так, відповідно до пункту 201.1 цієї статі платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках дані, встановлені цим пунктом.

Відповідно до пункту 201.2 статті 201 Кодексу форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім вказаних вище норм закону, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, як зазначалося вище, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно із вказаною вище статтею Закону №996- ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкової ознаки господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість повинен бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Дослідженням первинних бухгалтерських документів господарської діяльності щодо придбання позивачем у його контрагентів, а саме: ПП «Рейсмет Юг», ПП «Антре Едвертайзінг», ПП «Дім Послуг-Центуріон», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Дельта Плюс Юг», ПП «Дім споживчого побуту-Бріз»та TOB «Гражданпромспецпроект» товарів та послуг судом установлено, що вказані суб'єкти господарювання не могли поставляти вторинну сировину та брухт чорних металів, надавати послуги позивачу через відсутність у них кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів та механізмів для сортування, пакування та перевезення товару, приміщень для зберігання, неможливістю здійснення операцій з поставки вторсировини та металобрухту у зв'язку з відсутністю цих товарів на обліку в постачальників -контрагентів позивача.

Посилання позивача на рух коштів, перерахованих ним контрагентам за поставку товарів, судом до уваги не беруться. Оскільки, самі по собі потоки безготівкових коштів без фактичного проведення господарських операцій та врахування інших, складених за результатами цих операцій, первинних документів, не можуть бути підтвердженням реального їх здійснення.

Цей висновок суду повністю узгоджується з даними, отриманими ДПІ у м. Івано-Франківську з інших податкових органів щодо господарської діяльності та сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів вказаними вище контрагентами позивача.

Так, зокрема, відповідно досліджених судом актів податкових перевірок від 25.03.2011 року за №11/23-00/35279732, від 05.04.2011 року за №449/23-5/36673488, від 10.08.2011 року за №2034/23-513/32086932, від 16.09.2011 року за №2370/23-5/36502478, від 24.10.2011 року за №2680/23-513/36502478, від 15.09.2011 року за №2364/23-513/35179825, від 06.10.2011 року за №2612/23-513/35179825, від 26.08.2011 року за №2136/23-5/37113986 на ПП «Рейсмет Юг», ПП «Дім споживчого побуту-Бріз», ПП «Антре Едвертайзінг», TOB «Гражданпромспецпроект», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Дельта Плюс Юг» відсутній технічний персонал, основні засоби, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що дає змогу зробити висновок про те, що вказані підприємства не можуть здійснювати господарську діяльність (а.с. 123-165 т. 5).

Вказані вище висновки суду про неможливість здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами позивача також повністю підтверджуються вивченими судом копіями матеріалів кримінальної справи №051201100163, порушеної стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за фактами фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах (а.с. 136-164 т.1).

Тому, суд не бере до уваги як достовірні докази ведення позивачем господарської діяльності, досліджені в судовому засіданні первинні бухгалтерські документи щодо поставки вторинної сировини та брухту чорних металів, надання послуг вказаними вище контрагентами позивача. Оскільки, такі документи суперечать фактичним даним, установленим у ході судового розгляду даної адміністративної справи та в силу цього не можуть підтверджувати реальності господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків, зокрема, податкових зобов'язань ТОВ «Галичвтормет»з податку на додану вартість.

Разом з тим, суд не бере до уваги також посилання позивача, як обґрунтування своєї правомірної позиції, на протиправність та безпідставність визнання податковим органом в акті перевірки від 06.02.2012 року за №749/23-1/35516741 угод, укладених ТОВ «Галичвтормет»з його контрагентами, нікчемними (недійсними). Оскільки, на думку суду, в даному випадку установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує конкретні досліджені в судовому засіданні господарські операції, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у зв'язку з тим, що судом установлено відсутність реального вчинення цих господарських операції.

Безпідставними є також посилання позивача на норми статті 250 Господарського кодексу України щодо неправомірності застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з пропуском строків давності їх застосування. Оскільки, нарахування ДПІ у м. Івано-Франківську оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями штрафних (фінансових) санкцій за порушення позивачем вимог податкового законодавства регламентовано положеннями глави 11 Податкового кодексу України та прийняте інспекцією рішення повністю відповідає нормам цієї глави.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини даної адміністративної справи на підставі здобутих і оцінених у судовому засіданні доказів у їх сукупності та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов необґрунтований і безпідставний та задоволенню не підлягає.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 02.07.2012 року.