Рішення № 25148847, 29.03.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

5

Справа № 22ц-3161/12 Головуючий у І інстанції Кардашенко О.А.

Категорія 67 Доповідач Гусєв В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Пономарьової О.М.,

суддів: Гусєва В.В., Резникової Л.В.

при секретарі: Тихомирові С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дебальцевського міського суду Донецької області від 15 серпня 2011 року, в якому ухвалою Дебальцевського міського суду Донецької області від 08 лютого 2012 року виправлена описка, в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією родиною чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділу спільного сумісного майна, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що з 1996 року по січень 2009 року проживала разом з відповідачем однією родиною, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Під час сумісного проживання придбали предмети домашнього побуту та домашньої обстановки, зробили ремонт квартири, а всього на загальну суму 558100 гривень. З лютого 2009 року спільне проживання з відповідачем було припинено, її права на майно відповідач не визнає, тому вона просила визнати майно спільним та стягнути на її користь грошову компенсацію у сумі 278300 гривень.

Рішенням Дебальцевского міського суду Донецької області від 15 серпня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, встановлено факт спільного проживання однією родиною з 1996 року по січень 2008 року, розділено спільне сумісне придбане сторонами майно на загальну суму 360100 гривень. Стягнуто на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за половину спільного майна у сумі 180050 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за оплату послуг адвоката в сумі 2000 гривень. Стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 1700 гривень та оплата на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень.

Ухвалою Дебальцевського міського суду Донецької області від 08 лютого 2012 року виправлена описка в рішенні Дебальцевського міського суду від 15 серпня 2011 року, якою правильно вказано «Встановити факт спільного проживання однією родиною ОСОБА_2 й ОСОБА_1 з 1996 року по січень 2009 року».

З вказаним рішенням суду не погодився відповідач і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги ОСОБА_1 посилається на те, що він не проживав з позивачкою однією родиною, не вів спільне господарство, а тому вони не мають спільного сумісно придбаного майна.

При винесенні рішення, суд не врахував, що майно, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 є власністю його матері ОСОБА_3, як і сама квартира. Позивачка не довела суду про те, що це майно належить йому, а тем більше їй.

Стягуючи на користь позивачки половину вартості автомобіля, суд не звернув увагу на те, що з початку 2008 року він не проживав разом з позивачкою і не вів спільного господарства, оскільки проживав з іншою жінкою, а автомобіль був куплений у квітні 2008 року за гроші, які він зайняв у знайомого.

В апеляційному суді позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 просили відмовити у задоволені апеляційної скарги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать телефонограми про їх повідомлення та їх заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню з таких підстав.

Згідно із п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з*ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що сторони з 1996 року по січень 2009 року проживали однією родиною без реєстрації шлюбу. Під час сумісного проживання сторони придбали у власність автомобіль НОМЕР_1 2008 рік випуску, меблі та побутову техніку, а також товари для ремонту квартири АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов суд керувався вимогами статей 60, 61, 69, 71, 74 СК України і виходив з того, що спірне майно придбано під час сумісного проживання сторонами без реєстрації шлюбу, тому є їх сумісною спільною власністю. Оскільки відповідачем ОСОБА_1 не заявлені вимоги про розподіл майна, а позивачка ОСОБА_2 заявила вимоги про стягнення компенсації ? вартості спільно набутого майна, яким фактично користується відповідач, то все майно підлягає виділу в натурі відповідачеві, який зобов'язаний сплатити позивачці компенсацію ? частки вартості майна.

Апеляційний суд не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він суперечить фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства в частині розподілу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та в частині розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов про встановлення факту спільного проживання однією родиною з 1996 року по січень 2009 року без реєстрації шлюбу, суд виходив із доведеності матеріалами справи зазначеного факту.

Судом першої інстанції були ретельно досліджені докази надані позивачкою ОСОБА_2, допитані свідки ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які підтвердили факт спільного проживання сторонами та ведення сумісного господарства, оглянуті фотографії сторін ( а.с.11, 12, 190-194, 198).

Відповідно до амбулаторної карти № 7192 Українсько-французьського центру репродукції людини міста Донецька, сторони 22 вересня 2005 року зверталися до центру з метою провести штучне запліднення (а.с.202), після цього 25 квітня 2007 року та 26 листопада 2007 року ОСОБА_1 направлявся на аналіз (а.с.203-204).

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона забов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не було надано належних доказів, що спростовують обставини, на які посилалась позивачка.

Встановлюючи факт спільного проживання суд правильно застосував норми Сімейного Кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, оскільки все спірне майно придбано сторонами після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року.

Відповідно до ст.74 СК якщо жінка та чоловік проживають однією сім*єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлене письмовим договором між ними. На майно, що є об*єктом сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи з положень частини 2 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську установу.

Суд першої інстанції дійшов висновку про визнання спільною сумісною власністю подружжя майна на загальну суму 360100 гривень, оскільки зазначене в рішенні суду майно було придбано під час спільного проживання.

Однак, вирішуючи справу, суд першої інстанції залишив поза увагою та належним чином не перевірив заперечення відповідача про те, що зазначене спірне майно, окрім автомобіля, придбано і знаходиться у квартирі АДРЕСА_1, власником якої є його матір ОСОБА_3 (а.с.168-170).

Водночас, для визнання за позивачкою права власності на частку у спірному майні, загальна вартість якого за ствердженням самої позивачки становить 558100 гривень, вона мала надати суду належні та допустимі докази про набуття цього майна сторонами під час спільного сумісного проживання однією сім*єю.

З огляду на наведене, рішення суду в частині вирішення вимог щодо товарів для ремонту квартири, а також велотренажеру, душової кабіни, кухонного гарнітуру, холодильника «Віртум», телевізора кольорового «Шарп», дивана світло-сірого кольору, домашнього кінотеатру (телевізор «Піонер», ДВД, стовпчик), спального гарнітуру (дві тумбочки, ліжко й комод), столових крісел й столу, люстр, дверів у квартиру (міжкімнатних, вхідних та розсувних), ванного гарнітуру, мікрохвильової печі «Самсунг», соковижималки «Мулінекс», набору з 6 каструль та сковороди, кондиціонера «Міцубісі», 2 килимів, шафи купі не можна визнати законними і обгрунтованними, тому в цій частині підлягають скасуванню.

Позивачем в судовому засіданні надано належних доказів, що підтверджують факт придбання за час спільного сумісного проживання однією сім*єю зазначених у квартирі: прихожої (шафа, дзеркало, полиця, тумбочка) вартістю 5000 гривень (а.с.158, 165), пральної машини «Занусі» вартістю 2312 гривень (а.с.229), столового набор (стіл) вартістю 2006 гривень (а.с.233), чайнику «Тефаль» вартістю 300 гривень (а.с.161), м'ясорубки «Тефаль» вартістю 459 гривень (а.с.230), а всього на суму 1077 гривень.

Апеляційним судом не приймається до уваги доводи відповідача щодо того, що автомобіль НОМЕР_1 2008 рік випуску, не може бути сумісною власністю, оскільки він придбаний у квітні 2008 року, а в цей час він не проживав разом з позивачкою і не вів спільного господарства, оскільки проживав з іншою жінкою, до того ж за гроші, які він зайняв у знайомого.

Судом першої інстанції з цього приводу була надана належна оцінка та встановлено, що сторони витратили на придбання автомобіля спільні сумісні кошти у розмірі 202000 гривень, з чим погоджується апеляційний суд.

Апеляційний також суд погоджується з висновком суду про розподіл майна подружжя шляхом виділу в натурі всього майна відповідачеві, загальна сума якого складає 212077 гривень, з виплатою позивачці компенсації ? частини вартості спільно набутого майна у розмірі 106038,50 гривень з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ним або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

При ухвалені рішення судом першої інстанції було враховано те, що майже все спірне майно є подільним та знаходиться у квартирі матері відповідача, окрім автомобіля, яким користується сам відповідач, заперечень проти задоволення позову шляхом стягнення з нього компенсації ? частки вартості всього майна відповідач не надавав.

Позивачка просила стягнути на її користь грошову компенсацію, посилаючись на відсутність можливості зберігання майна, тому суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки компенсацію за ? частину переліченого майна, що підлягає поділу.

Враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України та висновки, до яких дійшов апеляційний суд, з ОСОБА_1 на користь держави належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1060,38 гривень.

З урахуванням того, що при вирішенні спору про поділ спільного сумісного майна судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, апеляційний суд змінює рішення в частині вирішення цих вимог і ухвалює нове рішення в частині стягнення судового збору на користь держави.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дебальцевського міського суду Донецької області від 15 серпня 2011 року, в якому ухвалою Дебальцевського міського суду Донецької області від 08 лютого 2012 року виправлена описка, в частині розподілу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя змінити, а в частині розподілу судових витрат скасувати.

Поділити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, виділивши у власність ОСОБА_1 майно: прихожа (шафа, дзеркало, полиця, тумбочка зі світлої вільхи) вартістю 5000 гривень; пральна машинка «Занусси» білого кольору вартістю 2312 гривень; столові крісла і стіл вартістю 2006 гривень; автомобіль НОМЕР_1 2008 рік випуску вартістю 202000 гривень; чайник «Тефаль» вартістю 300 гривень; м*ясорубку «Тефаль» вартістю 459 гривень, всього майно на суму 212077 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за половину переліченого майна у розмірі 106038 (сто шість тисяч тридцять вісім) гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1060 (одна тисяча шістдесят) гривень 38 копійок за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 „Судовий збір" (Державна судова адміністрація України), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428 п.1.1; розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет місто Донецьк Ворошиловський район; ЕДРПОУ 38033949 МФО 834016, банк ГУ ДКУ у Донецькій області.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: