Постанова № 25146394, 11.07.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2012 р. Справа № 5023/1577/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін :

позивача- Мазняк О.Я.

відповідача - Швидка А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1853 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 03.05.12 у справі № 5023/1577/12

за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі ТОВ "КАІС", м. Харків

до ТОВ "Хлібзавод "Салтівський", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2012 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення основної заборгованості у розмірі 191192,20грн., пені у розмірі 19158,11грн., інфляційних втрат у розмірі 1588,33грн., 3% річних у розмірі 3749,18грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9579,14грн., з посиланням на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № 090911 від 09.09.2011 р.

У зв'язку зі сплатою відповідачем частини суми позивач просив припинити провадження у справі в частині стягнення 5000,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.05.2012 р. по справі №5023/1577/12 ( суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача основну заборгованість у розмірі 186192,20 грн, пеню у розмірі 19158,11 грн., інфляційні втрати у розмірі 1588,33грн., 3% річних у розмірі3749,18грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9579,14грн., також витрати по сплаті судового збору у сумі 4605,34 грн., з посиланням на те,що відповідачем не виконані умови договору в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

У апеляційній скарзі зазначив, що позивач безпідставно змінив ціну борошна вищого ґатунку , не виконав зобов'язання по поставці в повному обсязі,відсутня прострочка оплати,яка проводилась своєчасно на підставі факсимільних копій рахунків.

Відповідач вважає, що суд безпідставно стягнув проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9579,14 грн. на підставі ст. 1048 ЦК України, так як договір купівлі -продажу та договір позики є різними за своєю правовою природою угодами.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві зазначив, що ціна не змінювалась та відповідає умовам договору,оплата повинна проводитись на протязі 4 банківських днів з моменту поставки товару,тобто відраховується від дати поставки товару.

Позивач вважає, що судом правомірно застосована аналогія закону при стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що між сторонами укладений договір купівлі-продажу товарів №090911 від 09.09.2011 р., за умовами якого позивач зобов`язався передати відповідачеві товар, разом з усіма його документами, що стосуються товару, а відповідач зобов`язався вибрати товар згідно поданих заявок та оплатити його вартість протягом строку, що вказаний у договорі.

Пунктами 1.2.3, 2.1 договору встановлено, що ціна за тону товару складає борошно вищого ґатунку -2780 грн. за тону в тому числі ПДВ 20%,борошно першого ґатунку -2600 грн. за одну тону, в тому числі ПДВ 20%; покупець оплачує товар на протязі 4 (чотирьох) банківських днів з моменту поставки.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, передав відповідачеві товар на суму 391192,20 грн., а відповідач, через свого повноваженого представника, товар отримав, що підтверджується видатковими накладними №РН-1/10/09 від 10.09.2011р., №РН-1/12/09 від 12.09.11р., РН-1/13/09 від 13.09.11р., довіреністю №О-00000000206 від 09.09.11р., але оплату його вартості здійснив частково, а саме, в сумі 200000,00 грн. про що свідчать банківські виписки (арк. с.32-49).

Як свідчать матеріали справи на момент звернення з позовом заборгованість відповідача складала 191192,20 грн.., в процесі розгляду справи , а саме 04.04.12р. відповідач сплатив частину заборгованості у розмірі 5000,00грн.

Посилання відповідача на зміну ціни та відсутність прострочення оплати безпідставне, так як ціна відповідає умовам договору та не змінювалась, прострочення оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив,що на момент прийняття рішення заборгованість відповідача за договором купівлі-продажу №090911 від 09.09.2011р. складає 186192,20грн.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення боргу у сумі 186192,20грн., так як вказана сума основного боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав доказів погашення боргу.

Позивач посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором по оплаті товару просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 19158,11грн., інфляційні втрати у розмірі 1588,33грн., 3% річних у розмірі3749,18грн., процентіи за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9579,14грн.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 договору передбачено: в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання Покупцем, він сплачує Продавцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від варості Товару за кожний день прострочення.

Отже, за своєю правовою природою штраф встановлений умовами договору є пенею.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені, обґрунтовано встановив, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, зокрема, приписам ч.6 ст..232 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 19158,11грн.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1588,33грн., 3% річних у розмірі 3749,18грн.

Суд першої інстанції посилаючись на те що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачений укладеним між сторонами договором поставки від 09.09.11р. № 090911 та положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють відносини поставки, зробив необгрунтований висновок про правомірне застосування позивачем при розрахунку позову аналогії статті 1048 ЦК України, вважая, що в даному випадку подібність відносин полягає в користуванні грошовими коштами.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в цієї частині виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Суд першої інстанції встановивши, що ні умовами договору ні законом, зокрема ст.ст.536,693,1214 ЦК України, не визначено розмір процентів за користування продавцем чужими коштами, сплаченими позивачем в якості передоплати товару,зробив необґрунтований висновок про можливість застосування аналогії закону.

В свою чергу, ч.1 ст.8 ЦК України передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом,іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

Водночас, висновок суду першої інстанції про те, що подібність відносин купівлі - продажу і позики полягає у користуванні грошовими коштами не відповідає змісту ст.ст.712,1046, 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В свою чергу, відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (ст.ст.1048,1049 ЦК України), за договором купівлі - продажу кошти перераховувалися в рахунок оплати вартості придбаного товару.

Отже, чинним законодавством не визначено, що до договору купівлі -продажу застосовуються положення про позику, передбачені статтями 1046-1049 ЦК України, якими врегульовано відносини позики.

Таким чином, договори купівлі -продажу/поставки/ і позики є не подібними, а є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування судом положень ч.1 ст.1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

В зв'язку з чим рішення суду в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 9579,14грн. підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цієї частині підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем частково не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, частково не відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача можуть бути підставою для його часткового скасування, керуючись ст.ст. 546, 549, 610, 611, 655, 1046,1048 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.05 .2012 р. по справі № 5023/1577/12 в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9579,14 грн. та судового збору 191,58 грн. скасувати та в позові в цієї частині відмовити. В інший частині залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Стягнути з Українсько -американського спеціального підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» (61022 м. Харків, вул. Іванівська,б.1 код ЄДРПОУ 20023279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібзавод «Салтівський» (61153 м. Харків, вул.. Гвардійців- Широнінців,б.1 код ЄДРПОУ 37461511) 95.79 грн. судового збору по скарзі.

Наказ доручити надати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 11.07.2012 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.