Рішення № 25146323, 12.06.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2012 р. Справа № 5023/2199/12

вх. № 2199/12

Суддя господарського суду Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федорова Т.О.

за участю представників сторін:

позивача - за первісними позовними вимогами, відповідача за зустрічним позовом Єлманова В.А. за дов. б/н від 01.11.11 року;

відповідача - за первісними позовними вимогами, позивача за зустрічним позовом - Ніконов М.М. за дов. б/н від 01.06.12 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ВАТ "Чернігівській завод радіоприладів "ЧЕЗАРА" , м.Чернігів

до ТОВ "Фарватер Інвест", м.Харків

про відшкодування шкоди

та за зустрічним позовом

ТОВ "Фарватер Інвест", м.Харків

до ВАТ "Чернігівській завод радіоприладів "ЧЕЗАРА" , м. Чернігів

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Чернігівській завод радіоприладів "ЧЕЗАРА" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фарватер Інвест» в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь шкоду у розмірі 15 000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 30 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Чернігівський завод радіоприладів» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фарватер інвест» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідно до статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації:

не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України «Про оренду державного майна». Адміністративна будівля, що є предметом вказаного договору купівлі - продажу в розумінні вказаного Закону, є об'єктом малої приватизації, так як згідно до статті 2 цього Закону України «Про приватизацію невеликих підприємств (малу приватизацію)», об'єктами малої приватизації є окреме індивідуально визначене майно. Об'єкт нерухомості на аукціон чи конкурс не виставлявся, рішення Фондом державного майна України щодо його включення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу не приймалося. Відсутній будь-який договір оренди об'єкту нерухомості з відповідачем, який на момент укладення Договору передбачав його право на викуп об'єкту нерухомості, вчинений до 1992 року (рік прийняття Закону України «Про оренду державного майна»). Таким чином продаж адміністративної будівлі мав здійснюватися лише після проведення конкурсу або аукціону. Конкурс або аукціон щодо продажу адміністративної будівлі не проводився. Зважаючи на вказані обставини - відсутні підстави для продажу цього майна шляхом викупу Відповідачу. Отже, викладені обставини свідчать, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» та статтею 11 Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Загальні умови, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, згідно з частиною першою якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зазначений договір укладено з недодержанням встановлених частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України вимог, які є необхідними для його дійсності. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 зазначеного Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та вказує, що відповідно до п. 1.1. Договору продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 7 108,9 кв. м., що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Одінцова, буд. 25/20 (далі Адміністративна будівля)». Вважає, що договір на момент його вчинення суперечив законодавству України та є нікчемним, тобто недійсним. 27.08.2008 року Господарським судом Чернігівської області порушено справу № 9/73б про банкрутство позивача. В даний час позивач перебуває в процедурі санації в рамках справи про банкрутство. Таким чином починаючи з 27.08.2008 року і по теперішній час позивач перебуває в банкрутстві. Відповідно до п. 19 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», відчуження майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 відсотків їх статутного капіталу в процедурі банкрутства здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації. Відкрите акціонерне товариство «Чернігівський завод радіоприладів» в статутному капіталі має державну частку, яка складає 25%+1 акція, що засвідчується випискою з реєстру власників іменних цінних паперів № 16 від 28 квітня 2011 року. Питання приватизації регулюється Законом України «Про приватизацію державного майна», Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Тому до правовідносин по відчуженню адміністративної будівлі, яка належала на праві власності позивачу як господарській організації з корпоративними правами держави понад 25 відсотків їх статутного капіталу, в процедурі банкрутства мають застосовуватися норми Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств «малу приватизацію)». Отже за вказаних обставин, на підставі статті 216 ЦК України позивач має право на стягнення шкоди та збитків.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує на те, що 27.08.2008 року Господарським судом Чернігівської області було порушено справу про банкрутство позивача та введено процедуру розпорядження майном боржника. Відчуження майна при укладанні спірного Договору було здійснено у період дії процедури розпорядження майном Позивача.

Так, згідно п. 2.2. Положення Про порядок здійснення контролю за розпорядженням активами, що належать господарським товариствам, затвердженим наказом Фонду державного майна від 08.11.05 (у редакції, яка діяла на момент укладання оскаржуваного Договору), у разі порушення провадження у справі про банкрутство підприємства, на період дії процедури розпорядження майном, органи управління товариством приймають рішення щодо операцій з майном, виключно за погодженням з розпорядником майна.

Фонд державного майна України діє на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.92 року та інших законів України з питань приватизації, у тому числі і Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію). У жодному законі України, в тому числі з питань приватизації, не передбачено повноваження Фонду державного майна України визначати особу, відповідальну за організацію та проведення продажу частини майна боржника в процедурі розпорядження майном, в той час як згідно ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не Фонд державного майна України, а керівник або орган управління боржника за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо розпорядження майном боржника. При цьому слід зазначити, що продаж частини майна позивача в процедурі банкрутства, а саме на стадії розпорядження майном не є способом приватизації майна цього підприємства відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна»" від 04.03.92 року, та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію). Отже вважає, що за таких обставин будь-яких порушень вимог чинного законодавства при укладання спірного договору купівлі - продажу не відбувалося та не могло відбутися, через що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення шкоди (збитків).

Також, відповідач відповідно до вимог статті 60 ГПК України подав до суду зустрічних позов до ВАТ "Чернігівській завод радіоприладів "ЧЕЗАРА" про визнання недійсним договору, який ухвалою господарського суду Харківської області від 05 червня 2012 року прийнятий для спільного розгляду з первісним.

У судовому засіданні представник позивача за зустрічним позовом зустрічні позовні вимоги підтримує, зазначає, що згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В силу приписів ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, має нести значні витрати. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Представник відповідача за зустрічним позовом проти задоволення зустрічних вимог заперечував з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, третіх осіб, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

30 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Чернігівський завод радіоприладів», код ЄДРПОУ 14307392, та товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРВАТЕР ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 32827321 (надалі - Позивач), було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Одінцова, 25/20, загальною площею 7108,9 кв.м. (надалі - Нерухоме майно), що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В., зареєстровано в реєстрі за № 5384.

Згідно п. 2.1. Договору продаж нерухомого майна було здійснено за ціною 6 000 000 (шість мільйонів) гривень 00 коп.

Сторонами по справі не заперечувалось, що позивачем за зустрічним позовом був виконаний зазначений пункт договору та перераховано на рахунок відповідача за зустрічним позовом 6 000 000 (шість мільйонів) гривень 00 коп.

Згідно пункту 1.3.2 договору, Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 05 вересня 2008 року № 9/73б введено процедуру розпорядження майном продавця і призначено розпорядником майна продавця арбітражного керуючого Птушко Сергія Володимировича. З урахуванням наведеного вище, на виконання частини 13 статті 13 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» продавцем з розпорядником майна Птушко Сергієм Володимировичем погоджено продаж об'єкту за договором, що підтверджується листом від 16 вересня 2008 року.

Згідно з п. 1.3. Положення про порядок здійснення контролю за розпорядженням активами, що належать господарським товариствам, затвердженим наказом Фонду державного майна від 08.11.05 (у редакції, яка діяла на момент укладання оскаржуваного Договору) дія цього Положення поширюється на господарські товариства, у яких функції управління корпоративними правами держави здійснює Фонд державного майна України, його регіональні відділення або уповноважені органи (далі - суб'єкти управління). При цьому слід зазначити, що відповідно до п. 1.4 зазначеного Положення у період до проведення перших загальних зборів акціонерів та набуття в процесі приватизації прав власності на акції господарського товариства іншими акціонерами питання про розпорядження майном господарських товариств розглядаються суб'єктами управління.

З метою підвищення ефективності управління корпоративними правами держави та здійснення контролю за використанням майна, переданого під час приватизації (корпоратизації) до статутних фондів відкритих акціонерних товариств, відповідно до Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, Законів України "Про господарські товариства", "Про управління об'єктами державної власності", "Про Державну програму приватизації", Постанови Верховної Ради України від 07.07.92 N 2558-XII "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" (що діяв на момент укладання оскаржуваного Договору), постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 N 791 "Про управління корпоративними правами держави", Положення про порядок здійснення контролю за розпорядженням активами, що належать господарським товариствам, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 08.11.2005 N 2946, Фонд держмайна наказом від 20.02.2007 року № 299 затвердив Примірне положення про порядок розгляду питань щодо розпорядження та використання майна відкритими акціонерними товариствами (далі - Положення), яким було визначено процедуру здійснення розпорядження та використання основних засобів та інших необоротних активів, які є власністю товариства, в частині продажу, обміну, безоплатної передачі, внесків до статутних фондів інших юридичних осіб, списання, консервації (розконсервації) та оренди майна.

Матеріали справи 27.08.2008 року Господарським судом Чернігівської області було порушено справу про банкрутство позивача за первісним позовом та введено процедуру розпорядження майном боржника.

Так згідно п. 2.2. вищезазначеного Положення, у разі порушення провадження у справі про банкрутство підприємства, на період дії процедури розпорядження майном, органи управління Товариством приймають рішення щодо операцій з майном, виключно за погодженням з розпорядником майна.

Фонд державного майна України діє на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.92 року та інших законів України з питань приватизації, у тому числі і Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію). Діюче законодавство з питань приватизації не передбачає повноваження Фонду державного майна України щодо визначення особи, відповідальної за організацію та проведення продажу частини майна боржника в процедурі розпорядження майном, в той час як згідно ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» керівник або орган управління боржника за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо розпорядження майном боржника.

Продаж частини майна позивача за первісним позовом в процедурі банкрутства, а саме на стадії розпорядження майном не є способом приватизації майна цього підприємства відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.92 року та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію).

Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію) встановлюється правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. При цьому відповідно до зазначеного Закону об'єктами малої приватизації виступають об'єкти що перебувають у державній та комунальній власності.

Відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності» об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій; державне майно, що забезпечує діяльність Президента Україна, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Таким чином положення Законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію) та «Про управління об'єктами державної власності» не могли бути застосовані під час продажу майна позивача за первісним позовом. Дія вищенаведених законів поширюється щодо державного майна, закріпленого за державними підприємствами, їх структурними підрозділами, функції з управління майном яких в установленому порядку передані до державних органів приватизації, та на державне майно, передане в оренду у складі цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, орендодавцем якого є державні органи приватизації. При цьому майно позивача за первісним позовом є його власністю, тобто власністю акціонерного товариства.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. У процедурі розпорядження майном боржника задовольняються визнані судом вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. Задовольняються також вимоги поточних кредиторів, тобто коли заборгованість боржника перед кредитором виникає після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

З вказаних правових норм вбачається, що розпорядження майном боржника та приватизація державного майна є зовсім різними процедурами, спрямованими на різні цілі. Процедура розпорядження майном боржника передбачена з метою ефективного використання майнових активів боржника, з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів, вимоги який можуть бути задоволені під час зазначеної процедури, в той час, як приватизація державного майна спрямована на підвищення ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

За таких обставин на правовідносини щодо відчуження майна позивача за первісним позовом, що обліковувалося на його балансі, під час укладання спірного договору купівлі-продажу не розповсюджувалися норми Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та Положення про порядок здійснення контролю за розпорядженням активами, що належать господарським товариствам, затвердженого Наказом Фонду державного майна від 08.11.05 № 2946, а також Закону України «Про приватизацію державного майна» та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію).

Отже, враховуючи вище наведе суд вважає первісні позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та недоведеними з огляду на відсутність правових підстав вважати спірний договір купівлі - продажу недійсним з наведених позивачем за первісним позовом підстав, через що відшкодування завданої шкоди на підставі статті 216 ЦК України не є можливим.

Щодо зустрічних позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено судом, 30 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Чернігівський завод радіоприладів», код ЄДРПОУ 14307392, та товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРВАТЕР ІНВЕСТ», код ЄДРПОУ 32827321, було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Одінцова, 25/20, загальною площею 7108,9 кв.м., що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В., зареєстровано в реєстрі за № 5384 (надалі Договір ).

Згідно п. 2.1. Договору продаж Нерухомого майна була здійснено за ціною 6 000 000 (шість мільйонів) гривень 00 коп.

Згідно підпункту 1.3.8 пункту 1.3 вказаного договору відповідач за первісним позовом - продавець, засвідчив, що не існує ніяких дій з боку суду, органів державної виконавчої служби, правоохоронних і будь-яких інших органів, служб, посадових та інших осіб, що можуть привести до невиконання або неналежного виконання продавцем своїх зобов'язань за Договором або визнання їх недійсними.

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

З пояснень представника позивача за зустрічним позовом та з матеріалів справи вбачається, що останній 23 січня 2009 року звернувся до Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» із заявою про реєстрацію права власності на Нерухоме майно. До заяви про реєстрацію права власності було додано всі необхідні документи згідно вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (надалі - Тимчасове положення), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.

Проте 26 лютого 2009 року реєстратором Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Ячним А.В., було прийнято рішення про відмову в реєстрації, посилаючись на п. 3.5 Тимчасового положення та на ст. 328 Цивільного кодексу України, та документи, які забороняють вчиняти будь-які дії, а саме: постанову про відкриття виконавчого провадження від 03.02.2009 року, направлена ДВС у Деснянському районі, про накладення арешту на майно ВАТ «Чернігівський завод радіоприладів», лист СВ ПМ ДПІ у Московському районі м. Харкова від 26.02.2009 року, щодо заборони вчиняти будь-які дії відносно об'єктів нерухомості, які належали або належать на даний час ВАТ «Чернігівський завод радіоприладів», у зв'язку з порушенням кримінальної справи відносно службових осіб вказаного підприємства.

Надалі позивач за зустрічним позовом, покупець, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарватер Інвест" звернувся до суду з адміністративним позовом до комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсним рішення реєстратора про відмову в реєстрації від 26.02.2009 року та зобов'язання здійснити реєстрацію права власності позивача на нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальною площею 7108,9 кв.м., що знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Одінцова, 25\20, відповідно до Договору.

13 травня 2009 року постановою Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 2-а-8523/09/2570, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер Інвест" було задоволено у повному обсязі: рішення комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 26.02.2009 року про відмову в реєстрації визнано недійсним та зобов'язано комунальне підприємство "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" здійснити реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер Інвест" на вищезазначене нерухоме майно.

Але 16 листопада 2010 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №2-а-8523/09/2570, Київський апеляційний адміністративний суд постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2009 року скасував, в задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фарватер Інвест» до комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» відмовив.

Лише 26 липня 2011 року Вищий адміністративний суд України, задовольняючи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фарватер Інвест» до комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації», скасував постанову апеляційної інстанції у вищезазначеній справі та залишив у силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2009 року.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Твердження відповідача за зустрічним позовом щодо істотних обстав, зазначене у п. 1.3.8 Договору відносно не існування ніяких дій з боку суду, органів державної виконавчої служби, правоохоронних і будь-яких інших органів, служб, посадових та інших осіб є таким, що не відповідає дійсності.

В силу приписів ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, має нести значні витрати.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Помилка є підставою для визнання недійсними правочинів як фізичних, так і юридичних осіб.

Під помилкою, що має істотне значення слід розуміти помилкове сприйняття предмета, змісту або суб'єкта угоди, тобто таку помилку, що призвела до укладення угоди

Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати. При вирішенні питання про істотне значення помилки потрібно виходити з істотності тієї чи іншої обставини для конкретної особи з урахуванням її становища, стану здоров'я, характеру діяльності, значення правочину тощо.

Як вбачається с з матеріалів справи, невідповідність дійсності вищезазначеної умови договору призвела до того, що позивачу за зустрічним позовом довелось відстоювати свої права, в тому числі речові, на нерухоме майно у судовому порядку за адміністративним позовом до комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації», що призвело до значних витрат та не можливості використання нерухомого майна, що є предметом спірного договору купівлі - продажу за його цільовим призначенням. Захист свої прав позивачем за зустрічним позовом відбувався на протязі майже більш ніж три роки після укладання договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, що позбавляло позивача за зустрічним позовом права майже три роки користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на підставі права власності. Відтак помилка щодо вказаних обставин на думку суду є істотною для покупця, позивача за зустрічним позовом.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Фарватер Інвест» є законними, обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. ст.44, 49 ГПК України.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, судовий збір покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з первісною позовною заявою позивачем сплачено державне мито у сумі 1073 грн., що підтверджується квитанцією №159080 від 03.04.2012р. При цьому позивач звернувся до суду з позовною заявою майнового характеру. Відповідно до Закону України "Про судовий збір" за подання позову майнового характеру позивачем повинно було бути сплачено судовий збір у розмірі 1609 грн. 50 коп. Доказів сплати судового збору на виконання ухвали господарського суду Харківської області від 21.05.2012р. у повному обсязі первісним позивачем не надано. Зважаючи, що первісним позивачем не доплачено судовий збір до Державного бюджету України вказані кошти у сумі 536 грн. 50 коп. підлягають стягненню з нього до бюджету. Витрати по сплаті судового збору сплачені позивачем за зустрічним позовом необхідно покласти на відповідача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісних позовних вимог ВАТ "Чернігівській завод радіоприладів "ЧЕЗАРА" відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ТОВ «Фарватер Інвест» задовольнити.

Визнати недійсним договір від 30 вересня 2008 року купівлі-продажу нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Одінцова, 25/20, загальною площею 7108,9 кв.м., укладений між відкритим акціонерним товариством «Чернігівський завод радіоприладів» (код 14307392) та товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРВАТЕР ІНВЕСТ» (код 32827321), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В., зареєстрований в реєстрі за № 5384.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Чернігівській завод радіоприладів "ЧЕЗАРА" (14030, м. Чернігів, вул. Одінцова, буд. 25, код в ЄДРПОУ 14307392, р/р 2600601761377 в філії Укрексімбанку м.Чернігів, МФО 353649) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код за ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) - 536 грн. 50 коп. недоплаченого судового збору.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Чернігівській завод радіоприладів "ЧЕЗАРА" (14030, м. Чернігів, вул. Одінцова, буд. 25 код в ЄДРПОУ 14307392, р/р 2600601761377 в філії Укрексімбанку м.Чернігів, МФО 353649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер Інвест" (61003, м. Харків, майдан Конституції, буд.1, код в ЄДРПОУ 32827321, п/р 26000300001322 в Банк "Демарк", МФО 353575) - 1073 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.06.2012р.

Суддя Жельне С.Ч.