Рішення № 25141737, 13.06.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну(Симона Петлюри), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2012 р. Справа № 14/038-12

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Щур О. Д.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність № 01/226-158 від 05.04.2012 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 04-03/4 від 03.01.2012 р.);

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант", м. Київ

до Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Провіта", м. Вишгород

про стягнення 11 771, 34 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТДВ „Страхова компанія „Альфа-Гарант" звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТДВ „Страхова компанія „Провіта" про стягнення 11 065, 56 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу -збитків, 535, 70 грн. пені, 66, 39 грн. інфляційних збитків, 103, 69 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо відшкодування позивачу у повному обсязі виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу -збитків за страховим випадком, а саме дорожньо-транспортною пригодою, що відбулась 19.11.2008 р. о 16 годині 50 хвилині в м. Києві по бул. Дружби Народів за участю транспортного засобу - автомобіля „KIA PICANTO", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_4, майнові інтереси якої, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням вказаним транспортним засобом, були застраховані згідно договору № 06-R\01-040-00701 добровільного страхування наземного транспортного засобу, що є предметом застави від 12.12.2007 р., укладеного між власником вказаного транспортного засобу - фізичною особою ОСОБА_4 та ТДВ „Страхова компанія „Альфа-Гарант", та транспортного засобу - автомобіля „FORD SIERRA", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого як користувача вказаного транспортного засобу була застрахована згідно полісу № ВВ/5708900 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 18.11.2008 р., укладеного між фізичною особою ОСОБА_5 і ТДВ „Страхова компанія „Провіта", і який був визнаний судом винним у скоєнні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та у завданні майнової шкоди фізичній особі ОСОБА_4

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.04.2012 р. порушено провадження у справі № 14/038-11 за позовом ТДВ „Страхова компанія „Альфа-Гарант" до ТДВ „Страхова компанія „Провіта" про стягнення 11 771, 34 грн. і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 08.05.2012 р.

08.05.2012 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 23.05.2012 р.

23.05.2012 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 06.06.2012 р.

06.06.2012 р. до канцелярії суду від відповідача надійшли письмові пояснення б/н від 06.06.2012 р., у яких він позов визнає частково та вважає, що повинен сплатити позивачу тільки страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 10 555, 56 грн. без сплати 535, 70 грн. пені, 66, 39 грн. інфляційних збитків, 103, 69 грн. 3 % річних.

06.06.2012 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 13.06.2012 р.

13.06.2012 р. у судовому засіданні представник позивача заявив про зменшення розміру позовних вимог та надав суду відповідну заяву № 03/1389 від 13.06.2012 р., у якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 10 555, 56 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу -збитків, 535, 70 грн. пені, 66, 39 грн. інфляційних збитків, 103, 69 грн. 3 % річних.

Заява № 03/1389 від 13.06.2012 р. позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду.

Також, у судовому засіданні представник позивача надав документи, витребувані судом, та усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві, з урахуванням його заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні надав документи, витребувані судом, та усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову частково з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2008 р. о 16 годині 50 хвилині в м. Києві по бул. Дружби Народів відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі -дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „KIA PICANTO", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_4, та транспортного засобу - автомобіля „FORD SIERRA", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_5

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право власності фізичної особи ОСОБА_4 на транспортний засіб - автомобіль „KIA PICANTO", реєстраційний номер НОМЕР_2, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3.

Крім того, вищевказані обставини та обставини дтп і наявність вини фізичної особи ОСОБА_5 у скоєнні вищевказаної дтп та у завданні майнової шкоди фізичній особі ОСОБА_4 внаслідок скоєння дтп підтверджуються постановою Печерського районного суду м. Києва від 09.12.2008 р. у справі № 3-8824-1/08 та іншими матеріалами вказаної справи, наявними у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп майнові інтереси фізичної особи ОСОБА_4, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом -автомобілем „KIA PICANTO", реєстраційний номер НОМЕР_2, були застраховані згідно договору № 06-R\01-040-00701 добровільного страхування наземного транспортного засобу, що є предметом застави від 12.12.2007 р., укладеного між власником вказаного транспортного засобу - фізичною особою ОСОБА_4 та ТДВ „Страхова компанія „Альфа-Гарант".

Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля „KIA PICANTO", реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 19.11.2008 р. з вини водія фізичної особи ОСОБА_5, склала 11 266, 10 грн., що підтверджується звітом № 1313/12 від 15.12.2008 р., проведеним і складеним фізичною особою -підприємцем, оцінювачем ОСОБА_6, наявним у матеріалах справи.

Відповідно до умов договору страхування, на підставі заяви б/н від 20.11.2008 р., розрахунку страхового відшкодування від 22.12.2008 р., страхового акту № СТ/08/5826 від 12.01.2009 р., 12.01.2009 р. позивачем було виплачено страхове відшкодування фізичній особі ОСОБА_4 у розмірі 11 065, 56 грн. (розмір франшизи згідно умов договору -0, 00 %), що підтверджується платіжним дорученням № 73 від 12.01.2009 р. на суму 64 007, 83 грн., реєстром одержувачів страхових відшкодувань страхувальників-фізичних осіб в системі ТОВ „Укрпромбанк", наявними у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп цивільно-правова відповідальність фізичної особи ОСОБА_5 як користувача транспортного засобу -автомобіля „FORD SIERRA", реєстраційний номер НОМЕР_1, була застрахована згідно полісу № ВВ/5708900 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 18.11.2008 р., укладеного між фізичною особою ОСОБА_5 і ТДВ „Страхова компанія „Провіта". Ліміт відповідальності за цим договором за шкоду, завдану майну третім особам, становить 25 500 грн., франшиза -510, 00 грн. Строк дії даного договору становив з 18.11.2008 р. по 17.11.2009 р.

30.11.2011 р. позивач звернувся до відповідача із заявою № 03/2454 від 22.11.2011 р. на виплату страхового відшкодування (в порядку регресу), у якій він просив відповідача сплатити 11 065, 56 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування", Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 цього ж кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 993 цього ж кодексу закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст. ст. 16, 25, 27 Закону України „Про страхування".

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Положеннями пунктів 2, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Положеннями Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" передбачено, що відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.

З урахуванням того, що, як було зазначено вище, шкоду транспортному засобу - „KIA PICANTO", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_4, було завдано з вини фізичної особи ОСОБА_5, суд дійшов висновку, що у зв'язку із виплатою фізичній особі ОСОБА_4 страхового відшкодування у розмірі 11 065, 56 грн. відповідно до умов договору страхування, до позивача перейшло право вимоги виплаченого фізичній особі ОСОБА_4 страхового відшкодування у розмірі 11 065, 56 грн. до фізичної особи ОСОБА_5, що є в даному випадку відповідальною особою за заподіяну шкоду так, як транспортний засіб - автомобіль „FORD SIERRA", реєстраційний номер НОМЕР_1, перебував у його користуванні і дтп сталася з його вини.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до п. 37.4. ст. 37 цього ж закону страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, чинним законодавством України передбачено виникнення у страховика, який виплатив потерпілому страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, права регресу до страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу, винного у заподіянні шкоди. (Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2008 р. у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ „Страхова компанія „Країна" до АТ „Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 4 526, 80 грн.).

Таким чином, однією із осіб, відповідальною за завдану фізичній особі ОСОБА_4 шкоду у розмірі на суму 11 065, 56 грн., у даному випадку є відповідач відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом № ВВ/5708900 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 18.11.2008 р., на суму 25 500, 00 грн. (франшиза -510, 00 грн.).

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування -збитків у розмірі 10 555, 56 грн. є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача пеню, передбачену Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за періоди прострочення відповідачем виконання обов'язку по відшкодуванню суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу з 08.12.2011 р. по 30.03.2012 р. всього на загальну суму 535, 70 грн. у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 цього ж кодексу передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 36.5. Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України „Про страхування" та Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що застосовуються до спірних відносин, не встановлено розмір пені за невиконання або неналежне виконання зобов'язання страховиком, відповідальним відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за завдану винним власником транспортного засобу внаслідок дтп шкоду, у разі звернення до нього страхової компанії з регресним позовом.

Вищевказана правова позиція суду узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у його постанові від 24.01.2012 р. у справі № 9/179 за позовом ПРАТ „Страхова компанія „Соверен" до ПРАТ „Народна фінансово-страхова компанія „Добробут" про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 5 183, 31 грн.

Оскільки, між сторонами відсутні будь-які договірні відносини та Законом України „Про страхування" та Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що застосовуються до спірних відносин, не встановлено розмір пені за невиконання або неналежне виконання зобов'язання страховиком, відповідальним відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за завдану винним власником транспортного засобу внаслідок дтп шкоду, у разі звернення до нього страхової компанії з регресним позовом, то позовна вимога позивача до відповідача про стягнення 535, 70 грн. пені від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а саме відшкодуванню суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача інфляційні збитки та 3 % річних від суми основної заборгованості за періоди прострочення відповідачем виконання обов'язку по відшкодуванню суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу з грудня 2011 р. по лютий 2012 р. всього на загальну суму 66, 39 грн. та з 08.12.2011 р. по 30.03.2012 р. всього на загальну суму 103, 69 грн. відповідно у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи будь-які договірні відносини між сторонами відсутні.

Отже, виходячи із вищевказаних норм, прострочення виконання обов'язку відповідачем щодо оплати суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу виникло після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, а саме з 08.12.2011 р.

Розрахунок інфляційних збитків від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, є невірним.

Правильний розрахунок інфляційних збитків від суми основної заборгованості наступний:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу?Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?08.12.2011 - 29.02.201210555.561.00663.3310618.8910 555, 56 грн. х 1, 006 = 10 618, 89 грн.; 10 618, 89 грн. - 10 555, 56 грн. = 63, 33 грн.

Отже, загальний розмір інфляційних збитків від суми основної заборгованості за законом у вищевказані періоди становить 63, 33 грн.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача інфляційних збитків від суми основної заборгованості за законом у вищевказані періоди у розмірі 63, 33 грн.

Розрахунок 3 % річних від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, є невірним.

Правильний розрахунок 3 % річних від суми основної заборгованості наступний:

період заборгованості - з 08.12.2011 р. -по 30.03.2012 р., сума основної заборгованості -10 555, 56 грн., кількість днів заборгованості -114 днів, розмір річних -3, 00 %.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів10555.5608.12.2011 - 30.03.20121143 %98.9010 555, 56 грн. х 0, 03 % х 114/365 = 98, 90 грн.

Отже, загальний розмір 3 % річних від суми основної заборгованості за законом у вищевказані періоди становить 98, 90 грн.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача 3 % річних від суми основної заборгованості за законом у вищевказані періоди у розмірі 98, 90 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Провіта" (ідентифікаційний код 31704186) на користь Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант" (ідентифікаційний код 32382598) 10 555 (десять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 56 (п'ятдесят шість) коп. страхового відшкодування в порядку регресу, 63 (шістдесят три) грн. 33 (тридцять три) коп. інфляційних збитків, 98 (дев'яносто вісім) грн. 90 (дев'яносто) коп. 3 % річних та судові витрати 1 529 (одна тисяча п'ятсот двадцять дев'ять) грн. 02 (дві) коп. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні інших позовних вимог.

Суддя В. М. Бацуца

Повний текст рішення підписаний

06 липня 2012 р.