Постанова № 25139560, 05.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2012 року № 2а-15067/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "НПП УХР"

до

Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НПП УХР», (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001602307/0 від 27.04.2011 р.

В обгрунтування позовних вимог представник позивача пояснила, що позивачем були добросовісно виконані всі вимоги законодавства України для формування податкового кредиту, не допущено жодних порушень вимог законодавства України, зокрема, за період, що перевірявся, в силу чого у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке є необґрунтованим та протиправним і підлягає скасуванню.

Представник відповідача проти позову заперечував. В обґрунтування своїх заперечень посилався на те, що позивачу правомірно було донараховану суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, оскільки позивачем було сформовано податковий кредит на підставі первинних документів, які не можуть прийматись до уваги у зв’язку з тим, що складені на підставі нікчемного правочину, просив у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання 22.03.2012 р. представник відповідача не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи без участі представника відповідача до суду не надходило.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «НПП УХР» зареєстровано 11.06.2009 р. Солом’янською районною у м. Києві державною адміністрацією, взято на податковий облік в ДПІ у Солом’янському районі м. Києва та є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100290613 від 04.07.2010 р.

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ, основними видами діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, виробництво мила та миючих засобів, засобів для чищення і полірування, виробництво іншої хімічної продукції для промислових цілей, оптова торгівля хімічними продуктами.

Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «НПП УХР»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП «Анта»за вересень 2010 року, за результатами якої було складено Акт від 26.04.2011 р. за №4300\23-07\36538750 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НПП УХР» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП «Анта» за вересень 2010 року.

В акті перевірки відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено вимоги пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. за № 168/97 «Про податок на додану вартість», та як наслідок безпідставно сформовано податковий кредит за вересень 2010 року на суму 353 000,00 грн., що призвело до зниження податку на додану вартість на загальну суму 353 000,00 грн.

27 квітня 2011 р. відповідачем на підставі вказаного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001602307/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 441 250,00 грн., у тому числі, за основним платежем на 353 000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 88 250,00 грн.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 вказаного Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо платник податку придбаває матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням, не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що між позивачем, (як замовником), та Приватним підприємством «Анта», (як постачальником), було укладено договір поставки №20100901 від 01.09.2010 року, предметом якого є поставка допоміжних матеріалів згідно видаткових накладних.

Відповідно до видаткової накладної № 0906729 від 06.09.2010 року, видаткової накладної № 0920729 від 20.09.2010 року та видаткової накладної № 0927729 від 27. 09.2010 року позивачу поставлялись піногасники, серветки м-3, серветки фільтровані, фільтроперлит, полвак-40, кальцинована сода, вугілля активоване, мішки паперові, мішки із вставкою на загальну суму 2117999,90 грн, в т. ч. ПДВ на суму 353000,00 грн.

Судом встановлено, що контрагентом позивача, - Приватним підприємством "Анта" були виписані податкові накладні №20100901 від 01.09.2010 року, № 0906729 від 06.09.2010 року; № 0920729 від 20.09.2010 року; № 0927729 від 27.09.2010 року на загальну суму 2117999,90 грн, в т. ч. ПДВ на суму 353000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», - бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і реєстрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Підтвердження даних податкового обліку можуть лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що зазначені документи містять всі обов’язкові реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом також встановлено, що спірні вищевказані податкові накладні складено особою, яка має належний обсяг правосуб"єктності, зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість та містять підпис посадової особи, доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

У Акті перевірки відповідач посилається на висновки Акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Анта" (код за ЄДРПОУ 3094106) з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків за період з 01.01.2010 р. по 17.11.2010 р. по взаємовідносинах із ТОВ "Елфра Дисплей) (код за ЄДРПОУ 33743908) та з ТОВ "Е-Восток Україна" (код за ЄДРПОУ 34478763), з яких вбачається неможливість фактичного здійснення ПП "Анта" господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, тому зроблено висновок, що усі операції купівлі-продажу ПП "Анта" не спричиняють настання реальних наслідків.

На підставі зазначеного, відповідач робить висновок, що встановлено відсутність факту постачання товарів (робіт, послуг) ПП "Анта в тому числі і позивачу.

Щодо таких висновків відповідача, суд звертає увагу на наступне.

Так, ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідач, у своїх запереченнях вказує на нікчемність договорів, оскільки вони укладені без мети настання реальних правових наслідків, тобто, є фіктивними.

Ст. 234 ЦК України встановлено, що «фіктивний правочин (тобто правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків) визнається судом недійсним». Тобто, такі договори можуть бути визнані недійсними виключно в судовому порядку, а не оголошені нікчемними відповідачем в імперативному порядку.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Судом встановлено, що 01.07.2009 р. між ТОВ «НПП УХР-Київ», (що було перейменовано в ТОВ «НПП УХР»), як виконавцем, та ТОВ «Укрхімресурс», як замовником, було укладено договір № 02НПП на переробку давальницької сировини.

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «НПП УХР» зобов’язується виконати роботи з виготовлення з давальницької сировини - сирого гліцерину, готову продукцію –дистильований гліцерин. Так, відповідно до умов договору № 02 НПП від 01.07.2009 р., ТОВ «НПП УХР», як виконавець, здійснює переробку гліцерину, відповідно до технологічної схеми, з використанням допоміжних матеріалів.

Суд встановив, що допоміжні матеріали придбавалися позивачем у ПП «Анта» з метою використання у процесі дистиляції гліцерину. Зокрема, підтвердженням використання допоміжних матеріалів є технологічна схема, та лімітно-забірні карти за вересень-грудень 2010 року.

На підтвердження реальності господарських операцій та використання отриманого за договором з ПП «Анта» у господарській діяльності позивача, позивачем, окрім вище вказаних договорів, видаткових та податкових накладних, лімітно-забірних карток, також надано договір оренди № 01НПП від 01.07.2009 року (згідно вказаного договору та додатку № 1 до нього, позивач приймає в оренду до 31.12.2010 р. споруду лабораторно-побутового комплексу загальною площею 1002,3 кв.м., споруду корпусу виробництва мила з прибудовами, споруду варочного цеху гліцеринового цеху площею 1384,6 кв.м., споруду складу вологого зберігання солі, споруди трансформаторних підстанцій) та банківські виписки за особовим рахунком позивача за період вересень-жовтень 2010 року, що підтверджують оплату позивачем ПП «Анта»за отримані товари (допоміжні матеріали) та оплату ТОВ «Укрхімресурс» позивачу за переробку гліцерину згідно договору № 02 НПП від 01.07.2009 р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські відносини між ТОВ «НПП УХР» та ПП «Анта» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ПП «Анта» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірних господарських операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов’язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано, так само, як не надано і Акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Анта" (код за ЄДРПОУ 3094106) з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків за період з 01.01.2010 р. по 17.11.2010 р. по взаємовідносинах із ТОВ "Елфра Дисплей) (код за ЄДРПОУ 33743908) та з ТОВ "Е-Восток Україна" (код за ЄДРПОУ 34478763).

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність договору №20100901 від 01.09.2010 року, укладеного між позивачем та ПП «Анта», оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету, доказів чого відповідачем суду не було надано.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для кваліфікації як нікчемного вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ПП «Анта», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин у спірних правовідносинах, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави, відповідачем також не надано доказів визнання судом недійсним вказаного правочину, не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Анта», правомірність складання ПП «Анта» первинних документів на виконання умов договору поставки №20100901 від 01.09.2010 року.

З огляду на те, що по справі було встановлено наявність усіх обов’язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не доведено, порушення позивачем наведених норм законодавства України та не надано суду достатніх та належних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

На стягненні судових витрат представник позивача не наполягав, про що зазначив у заяві від 20.02.2012 р.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП УХР» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва № 0001602307/0 від 27.04.2011 року.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко