Постанова № 25138477, 11.06.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/1516/2012

11 червня 2012 року 12год. 40хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Анікушина В.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1.,

відповідача: представник Столярець І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватне підприємство "Аптека 36,6" до Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в березні місяці 2011 року відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2011р., за наслідками якої був складений акт від 26.03.2012р. На підставі висновку даного акта було винесене повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосовано штрафні санкції. Позивач не погоджується з висновками акта щодо встановленого порушення та винесеним податковим повідомленням-рішенням, при цьому зазначає, що відповідачем висновки в акті перевірки зроблені тільки на підставі припущень, перевірка проводилась з порушеннями, податковим органом належним чином не визначено звичайні ціни, а тому вказане рішення відповідача є протиправним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що дійсно, у позивача була проведена перевірка, за результатами якої встановлено, що позивач завищив витрати на придбання товарів (робіт, послуг), що призвело до заниження податку на прибуток. В задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю.

Суд виходив з наступного.

Посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2011р., результати якої оформлено актом від 26.03.2012 року

№ 32/22-100/35567508 (а.с.6-33).

Вказаною перевіркою, зокрема, встановлено, що ПП «Аптека 36.6» порушено пп. 1.20.1., пп.1.20.2., пп.1.20.8 п.1.20 ст.1, пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, пп.7.4.2., пп.7.4.3., пп. 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.138.2 ст.138, пп.153.2.2 п.153.2 ст.153 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 4 квартал 2011р. в сумі 326грн. та заниження податку на прибуток всього у сумі 225298грн., у тому числі за 4 квартал 2010р. в сумі 38530грн., за 1 квартал 2011р. в сумі 38530грн.. за 2 квартал 2011р. в сумі 49438грн., за 3 квартал 2011р. в сумі 49438грн., за 4 квартал 2011р. в сумі 49362грн.

Вказаний висновок перевірки відповідача обґрунтований тим, що позивачем укладені договори оренди та суборенди приміщень за адресою АДРЕСА_1 44В, загальною площею 259,9кв.м. та по вул. Соборна 1, загальною площею 121,7кв.м. між пов'язаними особами. Орендна плата ставить 35000грн, 40000грн., відповідно, а з 01.04.2011р. 50000грн. Так, відповідачем був направлений запит до ТОВ «Рівнебудтандем» щодо надання інформації по переліку орендарів підприємства із обов»язковим вказанням укладених договорів, орендованих площ та вартості орендної плати за 1кв.м. Згідно отриманої відповіді встановлено, що вартість 1кв.м. площі з ПДВ складає 66грн. Також направлений запит до ПП Агенство нерухомості «Шанс» щодо надання інформації вартості оренди 1кв.м. офісного, торгового приміщення за період 2009-2011р. Із отриманої відповіді вбачалось, що вартість оренди 1кв.м. в м. Рівне по вул. Дубенській становить 50-60грн., по вул. Соборній - 100-120грн. Відповідно до вказаних запитів та отриманих відповідей, посадовими особами відповідача визначено звичайну ціну вартості оренди приміщень позивача та встановлено вищевказане порушення.

На підставі висновків акту перевірки та в результаті встановлених порушень відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшена сума грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 225298грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 9633грн. ( а. с. 41).

Як встановлено в судовому засіданні та не оспорюється сторонами, позивач зареєстрований як юридична особа, є платником податку на додану вартість.

Відповідно до витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 (він же є директором ПП «Аптека 36.6») є власником приміщень (будівлі) аптеки по АДРЕСА_1 (а. с. 73, 79).

01.02.2009 року між ОСОБА_1 (Власник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Орендар) укладений договір суборенди приміщення в м. Рівне по АДРЕСА_2 площею 121,7кв.м. Згідно предмету Договору, орендар зобов'язується передати суборендарю, а суборендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування (суборенду) приміщення, визначене у Договорі за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності. Відповідно до п.2.2. Договору, орендна плата складає 40000грн. 01.02.2009р. відповідно до акту здачі-приймання приміщення в суборенду згідно договору суборенди приміщення від цього ж числа, ФОП ОСОБА_4 передав, а ПП «Аптека 36.6.» в особі директора ОСОБА_1 прийняв в платне тимчасове користування на умовах найму (суборенди) нежитлове приміщення аптеки по АДРЕСА_2 в м. Рівне загальною площею 121,70кв.м. Згідно додатку до Договору від 07.04.2011р. сторони припинили дію Договору від 01.02.2009р. за взаємною згодою та актом здачі-приймання приміщення в суборенду від 07.04.2011р. орендар прийняв нежитлове приміщення аптеки (а. с. 53-59).

01.02.2009р. укладений Договір оренди приміщення між ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) та ПП «Аптека 36.6» в особі директора ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 загальною площею 259,9кв.м. Пунктом 2.2. вказаного Договору, орендна плата складає 35000грн. Актом здачі-приймання приміщення в оренду згідно вказаного договору позивач прийняв приміщення в платне тимчасове користування. Додатками до договору від 29.01.2010р. та 31.01.2011р. дію договору було продовжено, а додатком до договору від 07.04.2011р. сторони припинили дію договору за взаємною згодою. Актом здачі-приймання приміщення в оренду орендодавець прийняв від орендаря нежитлове приміщення аптеки по АДРЕСА_1 загальною площею 259,9кв.м. (а. с. 60-68).

08.04.2011р. між фізичною особою ОСОБА_1 (власник), ПП «АВ-ГРУП» в особі директора ОСОБА_5 та ПП «Аптека 36.6.» в особі директора ОСОБА_1 укладений договір суборенди. Предметом договору є суборенда приміщення по АДРЕСА_1 оплата згідно п.2.2. договору складає 50000грн. Актом здачі-приймання від 08.04.2011р. вказане приміщення було передане позивачу в платне тимчасове користування на умовах найму

(а. с. 69-72, 74).

08.04.2011р. ФОП ОСОБА_5, ПП «АВ-ГРУП» та ПП «Аптека 36.6» укладений договір суборенди на приміщення по АДРЕСА_1 з оплатою згідно п.2.2 договору в сумі 50000грн. Актом здачі-приймання від 08.04.2011р. вказане приміщення було передане позивачу в платне тимчасове користування на умовах найму

(а. с. 75-78, 80).

Таким чином встановлено, що взаєморозрахунки проводились між пов'язаними особами, що не заперечується сторонами в судовому засіданні.

Як зазначено вище по тексту постанови, посадовими особами відповідача на підставі запитів до ТОВ «Рівнебудтандем» та до ПП Агенство нерухомості «Шанс» визначено, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни та самостійно встановлено, що вартість оренди 1кв.м. за адресою АДРЕСА_2 становить 66грн., отже вартість суборенди приміщення за вказаною адресою становить 66грн.х121,7кв.м.=8032грн. в місяць, а за квартал 24096грн. Відповідно ж до договору вартість 1кв.м. становить 328,67грн (40000грн:121,7кв.м.), а вартість приміщення за квартал становить 120000грн. Відповідно 120000 (згідно договору) - 24096грн (звичайна ціна) = 95904грн. (сума завищення витрат за квартал).

Вартість оренди приміщення за адресою АДРЕСА_1 становить 60грн.х259,9кв.м.=15594грн. в місяць, в квартал становить 46782грн. Відповідно до договору, вартість 1кв.м. становить 35000грн:259,9кв.м.=134,66грн., а вартість приміщення за квартал становить 105000грн. Відповідно 105000 (згідно договору) - 46782грн. (звичайна ціна)=58218грн. (сума завищення витрат за квартал). Всього по вказаним операціям оренди приміщень завищено витрат в сумі 154121грн.

Вартість оренди 1кв.м. за адресою АДРЕСА_2 становить 79,2грн., отже вартість суборенди приміщення за вказаною адресою становить 79,2грн.х121,7кв.м.=9639грн. в місяць, а за квартал 28917грн. Відповідно ж до договору вартість 1кв.м. становить 410,8грн (50000грн:121,7кв.м.), а вартість приміщення за квартал становить 150000грн. Відповідно 150000 (згідно договору) - 28917грн (звичайна ціна) = 121083грн. (сума завищення витрат за квартал).

Вартість оренди приміщення за адресою АДРЕСА_1 становить 72грн.х259,9кв.м.=18712грн. в місяць, в квартал становить 56136грн. Відповідно до договору, вартість 1кв.м. становить 192,38грн (50000грн:259,9кв.м.), а вартість приміщення за квартал становить 150000грн. Відповідно 150000 (згідно договору) - 56136грн. (звичайна ціна)=46932грн. (сума завищення витрат за квартал). Всього по вказаним операціям оренди приміщень завищено витрат в сумі 168015грн.

Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача щодо визначення звичайної ціни та виходить з наступного.

Визначення звичайної цини встановлено в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р. (редакція Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР) (далі Закон №334).

Згідно з п. 1.20.1 цього Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

У відповідності до п.1.20.2. вказаного Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у спів ставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються спів ставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

На підставі положень п. 1.20.6., 1.20.8. наведеного Закону у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно положень п. 1.20.10. зазначеного Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Господарські відносини вказаного підприємства з іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами регулюються Господарським кодексом України.

Згідно ст. 67 цього Кодексу відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Положення ст. 189 Господарського кодексу України передбачають що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Приписи ст.190 ГК України встановлюють, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

З вищенаведеного вбачається, що діючим час виникнення спірних правовідносин законодавством, передбачалось формування вільних цін за згодою сторін.

Положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що звичайною ціною вважається ціна визначена сторонами договору, якщо не доведено протилежного, вважається що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом, за результатом визначення звичайних цін, здійснюється за процедурою встановленою законом для начислення податкових зобов'язань за непрямими методами.

Підпунктом 5.2.1. п. 5.2. ст.5 Закону №334 встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не включаються до складу валових витрат витрати, зокрема, на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.7.4.2. ,7.4.3., 7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону №334, з метою оподаткування, витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Витрати платника податку, понесені по сплаті процентів по депозитах, орендних платежах, цивільно-правових договорах, пов'язаним з платником податку особам, визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит).

Пунктом 138.2. ст.138 Податкового Кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.153.2.2. п.153.2 ст.153 ПКУ встановлено, що витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

В судовому засіданні встановлено, що при проведенні перевірки платника податку податковий орган запиту щодо обґрунтування договірних цін позивачу не надавав.

Крім того, для визначення звичайної ціни щодо оренди об'єкта нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна оренди об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Також суд зазначає, що з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Оскільки в даному випадку посадові особи відповідача при проведенні перевірки звертались до приватних підприємств, то будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни. А відтак, приведений в акті перевірки № 32/22-100/35567508 від 26.03.2012р. розрахунок звичайної ціни оренди приміщень в м. Рівне по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до приписів статті 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Вирішуючи даний адміністративний спір по суті, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 07.11.2011 року щодо визначення звичайної ціни.

Зважаючи на вище викладене, суд прийшов до висновку, що винесене податкове повідомлення-рішення належить до скасування.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення №0001522342 від 5 квітня 2012 року визнати протиправним та скасувати.

Присудити на користь позивача Приватне підприємство "Аптека 36,6" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2146 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комшелюк Т.О.