Постанова № 25136542, 03.07.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2012 року 2а-756/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Петренко А.В.,

від відповідача: Дубовик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой»доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лерой»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 10.02.2012 № 206/0000240232, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 145300, 00 грн. ( за основним платежем 116240, 00 грн. та штрафними санкціями 29060, 00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог пунктів 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди та неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 03.07.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угода, укладена позивачем з ТОВ «Інтер Групп Союз»є нікчемною, оскільки спрямована на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.07.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 13.01.2012 по 23.01.2012 посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Інтер Групп Союз».

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень пунктів 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні податку на додану вартість у серпні 2012 року на суму 64157, 00 грн. та у вересні 2011 року на суму 52083, 00 грн. Загалом -116240, 00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ТОВ «Лерой»та ТОВ «Інтер Групп Союз»є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та ТОВ «Інтер Групп Союз»матеріалів Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, а саме акту від 24.11.2011 № 2438/23-04/37269936 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інтер Групп Союз» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 22.11.2010 по 31.10.2011.

За матеріалами акту перевірки ТОВ «Інтер Групп Союз»податковий орган дійшов висновку, що підприємство має ознаки фіктивності та використовується реально існуючими суб'єктами господарської діяльності (вигодонабувачами) з мінімізації їх податкових зобов'язань, оскільки за інформацією, отриманою від ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, засновник ТОВ «Інтер Групп Союз»- ОСОБА_4, опитаний 29.10.2011, пояснив, що приблизно у 2009-2010 роки ним було втрачено паспорт; про те, що він є засновником ТОВ «Інтер Групп Союз»йому не відомо, фінансово-господарську діяльність не проводив, жодних документів (договори, податкові накладні, податкову звітність інше), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин, не видавав та не підписував. Будь-яких документів щодо призначення на посаду директора ТОВ «Інтер Групп Союз»громадянина ОСОБА_5 не видавав та не підписував.

Також, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва зазначено, що ТОВ «Інтер Групп Союз»за юридичною адресою не знаходиться у зв'язку з чим перевірку проведено без відому посадових осіб ТОВ «Інтер Групп Союз». Ураховуючи той факт, що документів, підтверджуючих правомірність формування податкового кредиту та податкових зобов'язань підприємством не надано, перевіряючими встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідним для ведення фінансово-господарської діяльності.

Відтак, посадові особи податкового органу дійшли висновку, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Інтер Групп Союз» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже -є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

З урахуванням вказаного, за наслідками розгляду матеріалів зазначеної перевірки посадові особи Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області дійшли висновку про те, що діяльність ТОВ «Лерой»у процесі взаємовідносин з ТОВ «Інтер Групп Союз»була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних із отриманням податкової вигоди третіх осіб, які не використовували своїх податкових зобов'язань. У результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства угода, укладена з ним, має протиправний характер та є нікчемною. Тому, оскільки господарські операції, вчинені позивачем із ТОВ «Інтер Групп Союз»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними - надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 30.01.2012 № 222/23-2/35046321/24 (надалі -Акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.02.2012 № 206/0000240232, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 145300, 00 грн. ( за основним платежем 116240, 00 грн. та штрафними санкціями 29060, 00 грн.).

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між ТОВ «Лерой»та ТОВ «Інтер Групп Союз» 01.06.2011 було укладено договір поставки № 010611.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 договору від 01.06.2011 № 010611, постачальник - ТОВ «Інтер Групп Союз», зобов'язується поставити та передати у власність покупця - ТОВ «Лерой»товар, асортимент, кількість та ціна якого узгоджуються сторонами шляхом підписання накладних (а.с.126 Том І).

Згідно умов вказаного договору датою отримання товару є дата підписання товарної накладної (пункт 3.3 договору від 01.06.2011 № 010611).

На підтвердження факту поставки товарів ТОВ «Інтер Групп Союз» надано позивачу наступні видаткові накладні:

від 18.08.2011 № 000000002, на товар: шпиг, свинний окорок та яловичина, на загальну суму 94500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 15750, 11 грн.) (а.с.117 Том І);

від 31.08.2011 № 000000103, на товар: шпиг, свинний окорок, яловичина та сир російський, на загальну суму 290443, 92 грн. (в т.ч. ПДВ - 48407, 32 грн.) (а.с.111 Том І);

від 23.09.2011 № 000000016, на товар: свинний окорок, на загальну суму 98000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 16333, 33 грн.) (а.с.103 Том І);

від 30.09.2011 № 000000017, на товар: свинний окорок, яловичина та сир російський, на загальну суму 214500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 35750, 00 грн.) (а.с.98 Том І).

Поряд із цим, ТОВ «Інтер Групп Союз»за договором поставки товару виписало на адресу позивача податкові накладні:

від 18.08.2011 № 196 на загальну суму 94500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 15750, 11 грн.) (а.с.114 Том І),

від 31.08.2011 № 304 на загальну суму 290443, 92 грн. (в т.ч. ПДВ - 48407, 32 грн.) (а.с.108 Том І);

від 23.09.2011 № 222 на загальну суму 98000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 16333, 33 грн.) (а.с.100 Том І);

від 30.09.2011 № 294 на загальну суму 214500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 35750, 00 грн.) (а.с.93 Том І);

Розрахунки між суб'єктами господарювання проведено у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями від 22.08.2011 № 149 на суму 94500, 00 грн. (а.с.118 Том І), від 31.08.2011 № 159 на суму 80443, 92 грн., від 05.09.2011 № 162 на суму 210000, 00 грн. (а.с.112 Том І), від 30.09.2011 № 180 на суму 214500, 00 грн. (а.с.97 Том І) та від 23.09.2011 № 177 на суму 98000, 00 грн. (а.с.104 Том І).

Поставку товару здійснено постачальником автомобілем МАЗ АІ 2301 АВ, що підтверджується наданими позивачем товарно-транспортними накладними від 18.08.2011 № 64, від 31.08.2011 № 79, від 23.09.2011 № 125 та від 30.09.2011 № 140.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що загальна вартість поставленого товару ТОВ «Інтер Групп Союз»у серпні та вересні 2011 року становить -697443, 92 грн. (у т.ч. ПДВ 116240, 66 грн.)

За податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за серпень та вересень 2011 року суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів.

Як встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Інтер Групп Союз», є нікчемними.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на висновках акту Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, а саме акту від 24.11.2011 № 2438/23-04/37269936 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інтер Групп Союз» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 22.11.2010 по 31.10.2011.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

За приписами пункту 201.4. статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодекс (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України вбачається висновок про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також реальне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Пунктом 201.2 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

З урахуванням цього форма податкової накладної та порядок її заповнення було затверджено наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 за № 1401/18696, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, пунктом 16 Порядку заповнення податкової накладної, встановлено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Водночас, пунктом 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що керівником підприємства затверджується перелік осіб (тобто посад), які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. При цьому слід виходити з вимог чинного законодавства про визначені посади для підписання окремих первинних документів та передбачати (або не передбачати) права для підписання первинних документів заступниками керівників.

За приписами пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, забороняється приймати до виконання (у тому числі для включення до регістрів бухгалтерського обліку) первинні документи, що суперечать законодавству, зокрема статті 9 зазначеного Закону та пунктам 2.4 і 2.13 Положення, які передбачають наявність підпису особи, уповноваженої на проведення господарської операції і підписання первинного документа.

Аналіз норм законодавства свідчить про те, що договір та інші правочини за своєю сутністю є лише наміром про здійснення певних дій, визначених договором або іншими правочинами. Грошові зобов'язання сторін, які уклали договір виникають у випадку виконання однією стороною робіт, послуг, якщо інше не передбачено договором (правочином), а іншою перерахування грошових коштів на виконання робіт, надання послуг або за отримані послуги, виконані роботи, поставлені товари. Таким чином, для сторін, що уклали договір, результати від проведення фінансово-господарської діяльності, зокрема, вартість отриманих, наданих робіт, послуг та, відповідно, суми перерахованих грошових коштів за надані роботи (одержані товари), виконані послуги відображаються у бухгалтерському (податковому) обліку підприємства і підставою для бухгалтерського (податкового) обліку господарських операцій є належним чином оформленні первинні бухгалтерські документи, які відображають факти здійснення господарських операцій, на підставі яких відображаються дані в зведених облікових документах, регістрах бухгалтерського (податкового) обліку та, які повинні містити обов'язкові реквізити.

Як установлено у ході судового розгляду справи, на момент вчинення спірного правочину засновником та керівником ТОВ «Інтер Групп Союз»був ОСОБА_4 За поясненнями вказаної особи, наданими ГВПМ у Шевченківському районі м. Києва, ОСОБА_4 вказав, що приблизно у 2009-2010 роки ним було втрачено паспорт; про те, що він є засновником ТОВ «Інтер Групп Союз»йому не відомо, фінансово-господарську діяльність не проводив, жодних документів (договори, податкові накладні, податкову звітність інше), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин, не видавав та не підписував. Будь-яких документів щодо призначення на посаду директора ТОВ «Інтер Групп Союз»громадянина ОСОБА_5 не видавав та не підписував.

Водночас судом встановлено, що наявні у матеріалах справи первинно-бухгалтерські документи (договір, рахунки фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні) та податкові накладні, отримані позивачем від ТОВ «Інтер Групп Союз»у серпні та вересні 2011 року, містять підписи саме ОСОБА_4, у якості особи, уповноваженої платником податку здійснювати господарські операції.

Відтак, ОСОБА_4 не є особою, що має правові підстави на здійснення будь-яких дій від імені ТОВ «Інтер Груп Союз».

Таким чином, суд дійшов висновку, що у випадку документального підтвердження того факту, що договори, податкові накладні тощо, збоку контрагента платника податків підписані не уповноваженою особою, правові підстави для формування платниками податків податкового кредиту за наслідками проведення господарських операцій з такими контрагентом відсутні. Такі правочини слід вважати нікчемними, відповідно здійснені господарські операції за такими правочинами не повинні бути відображені у податковому обліку платника податків, а податкові накладні, видані його контрагентами, але підписані не належною особою, не мають правового значення та не є підставою для формування податкового кредиту.

За наведених правових норм та, враховуючи встановлений факт підпису на угоді та первинних документах від імені ОСОБА_4, за свідченням якого ніякого відношення до створення та діяльності ТОВ «Інтер Групп Союз» він не мав, статутний фонд не формував, установчі документи та документи щодо господарської діяльності (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт) не підписував, податкову звітність не подавав та нікого на це не уповноважував, то й відсутні підстави вважати таку угоду, бухгалтерські документи та податкові накладні первинними бухгалтерськими документами у розумінні законодавства, тобто документами, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Крім того, як було зазначено вище, перевіркою контрагента позивача ТОВ ««Інтер Групп Союз», було встановлено відсутність документів, підтверджуючих правомірність формування податкового кредиту та податкових зобов'язань підприємством та встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для ведення фінансово-господарської діяльності.

У зв'язку з вищевикладеним, перевіряючи дійшли висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтер Групп Союз» з тих підстав, що засновник контрагента ТОВ «Інтер Групп Союз» не має відношення до створення вказаного підприємства, підприємство не знаходиться за юридичною адресою і не надало документи до перевірки, що у свою чергу підтверджує відсутність у контрагента певних ресурсів на здійснення даної господарської операції.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Інтер Групп Союз», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. При цьому, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 статті 215 Цивільного кодексу України, визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами пункту 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно частини1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Судом встановлено відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей ТОВ «Інтер Групп Союз» до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції з ТОВ «Лерой», а саме відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання м'ясопродуктів, відсутність сертифікатів якості на поставлений товар та інших дозвільних документів, що необхідні для поставки м'ясопродукції.

Так, як то підтверджується позивачем, реальність поставки товару підтверджують товарно-транспортні накладні від 18.08.2011 № 64, від 31.08.2011 № 79, від 23.09.2011 № 125 та від 30.09.2011 № 140.

Судом досліджено надані документи та встановлено, що перевезення товару від постачальника покупцю здійснено автомобілем МАЗ номерний знак АІ 2301 АВ.

На запит податкового органу від 27.03.2012 № 1361/9/10 Білоцерківським ВРЕР ДАІ Київської області надано відповідь від 27.03.2012 № 358, що згідно електронної бази даних «РІІС», автомобіль МАЗ номерний знак АІ 2301 АВ, у Білоцерківському ВРЕР ДАІ не реєструвався. При цьому, на пропозицію суду надати докази протилежного позивачем не надано спростовуючи відомостей, а відтак, суд не бере до уваги надані товарно-транспортні накладні з огляду на їх сумнівність.

При цьому судом враховується відомості, що містяться у вступній та загальній частині акту перевірки ТОВ «Інтер Груп Союз»від 24.11.2011 № 2438/23-04/37269936, згідно якого під час аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів та інших наявних документів в обліковій справі платника податків встановлено відсутність трудових ресурсів, зокрема форма 1-ДФ подавалась із зазначенням загальної чисельності працюючих -«0», виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання.

Таким чином, ураховуючи правочин, предметом якого є поставка м'ясопродуктів -сировини для виготовлення ковбасних виробів у великих об'ємах та беручи до уваги відсутність управлінського і технічного персоналу на здійснення підприємницької діяльності у ТОВ «Інтер Груп Союз», угода та податкові накладні, які підписані невстановленою особою та не можуть підтверджувати факт виконання робіт, що зазначені у цих накладних, а також відсутність умов договору, що передбачають виконання робіт із залученням інших виконавців, суд дійшов висновку, що стороння особа вчиняла вказані дії умисно з тим, щоб не здійснювати господарську діяльність і приховувати прибутки, одержані на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва.

Перевіривши реальність договору поставки суд погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених відповідно до податкових накладних.

До документів, наданих позивачем в якості доказів використання придбаних товарів та послуг в господарській діяльності, суд ставиться критично, оскільки зазначені документи не дають змогу ідентифікувати, з якої саме сировини вироблялась готова продукція.

Окрім того, державна реєстрація ТОВ «Інтер Груп Союз»в ЄДРПОУ на момент виникнення спірних правовідносин сама по собі не може бути доказом придбання товару у вказаного товариства, а тому доводи позивача з цього приводу не заслуговують на увагу.

З огляду на вищевказані обставини суд звертає увагу, що за приписами статті 55-1 Господарського кодексу України, однією із ознак фіктивності суб'єкта господарювання є реєстрація та провадження фінансово-господарської діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Враховуючи той факт, що засновник ТОВ «Інтер Групп Союз»- ОСОБА_4 не має відношення до реєстрації вказаного підприємства та його фінансово-господарської діяльності, про існування такого підприємства йому не відомо, суд дійшов висновку, що дане підприємство містить ознаки фіктивності у розумінні вищевказаної норми законодавства.

Необґрунтованими суд вважає також і доводи позивача про те, що договір не визнано недійсним в судовому порядку.

Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

В супереч зазначеному положенню, ТОВ «Інтер Груп Союз»було створено з метою прикриття незаконної діяльності. Однак, відповідальна особа за ведення та здійснення фінансово-господарської діяльності -ОСОБА_4, договір, податкові накладні, видаткові накладні та будь-які інші документи не підписував, умови передбачені у договорі не виконував.

За наведених обставин та пояснень, за відсутності управлінського та технічного персоналу на підприємстві контрагента позивача, відсутні підстави вважати товарними господарські операції з поставки певних товарів та надання певних послуг. Наведені обставини та досліджені судом документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки товарів не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту.

Згідно статті 41 Цивільного кодексу України угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

За змістом статті 228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому є нікчемним. Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тим, що пов'язані з його недійсністю.

Відтак, угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість відшкодування ПДВ з бюджету та заниження податкових зобов'язань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства та є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про правомірність висновку податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за вказаною господарською операцією та заниження у зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 10.02.2012 № 206/0000240232, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 145300, 00 грн. ( за основним платежем 116240, 00 грн. та штрафними санкціями 29060, 00 грн.), прийнято відповідачем правомірно.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність своїх рішень. Податковим органом доведено, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними.

Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єктів владних повноважень, звільнених від сплати судового збору, а також за відсутності їх витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 липня 2012 р.