Ухвала суду № 25127254, 05.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" липня 2012 р. м. Київ К/9991/9099/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Федоров М.О.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі -ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012

у справі № 2а/0570/19990/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Волот" (далі -Товариство)

до ДПІ

та Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області,

за участю прокуратури Донецької області,

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування ПДВ.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства -Стадника В.В.,

ДПІ -Кеміня В.В.,

Генеральної прокуратури України -Суходольського С.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.08.2010 № 21767/10/23-313-00002122340/0; з Державного бюджету України на користь Товариства стягнуто 3 886 878 грн. бюджетного відшкодування ПДВ. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що матеріалами справи підтверджується реальність виконання операцій з поставки товару позивачеві, на підставі яких Товариством було сформовано дані податкового обліку у перевіреному періоді.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що податковий кредит (за рахунок якого у позивача виникло заявлене до відшкодування від'ємне значення ПДВ в оспорюваній сумі) було сформовано за фіктивними операціями, які не були опосередковані дійсним рухом активів.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що:

- ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось з 01.03.2010 по 31.03.2010; висновки перевірки зафіксовано в акті від 03.08.2010 № 5999/23-3/35420955;

- за наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.08.2010 № 21767/10/23-313-00002122340/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за квітень 2010 року в розмірі 3 886 878 грн.;

- в основу прийняття цього акта індивідуальної дії податковим органом покладено висновок про фіктивність операцій з придбання позивачем товару (олії соняшникової та олії нерафінованої) у товариства з обмеженою відповідальністю «Рейдер-Трейд»та у товариства з обмеженою відповідальністю «Ланойл»з огляду на те, що вказані постачальники є посередниками у ланцюгових поставках за участю підприємств, які не звітували до податкового органу, не мали необхідних основних засобів (зокрема, транспортних засобів, складських приміщень) та трудових ресурсів для вчинення дій, що становлять зміст цих операцій, а фактично здійснювали штучне оформлення первинних документів з метою створення імітації поставки товару для формування податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зі змісту наведеного положення Закону випливає, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на податкову вигоду (податковий кредит), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг). А відтак порушення постачальниками позивача правил оподаткування за умови відсутності доказів його причетності до таких порушень не може бути підставою для позбавлення Товариства реалізації законного права на податкову вигоду.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції за наслідками ретельного дослідження наявних у справі доказів (зокрема, договорів, актів приймання-передачі, карток обліку експортного транзитного вантажу, актів переваження електромеханізованими вагами олії соняшникової, товарно-транспортних накладних, санітарних паспортів автомобілів тощо), дійшли обґрунтованого висновку про реальний характер спірних операцій з поставки сільськогосподарської продукції позивачеві.

Посилання ДПІ на відсутність фізичного руху товару в процесі виконання його поставок за ланцюгом в даному разі були належним чином спростовані судовими інстанціями.

Так, за визначенням, що міститься у пункті 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Отже, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою операції з поставки товару є перехід права власності на відповідний товар від покупця до продавця. При цьому за певних обставин операція з поставки товару може і не передбачати фізичного руху товару (зокрема, у разі придбання покупцем цього товару з метою його продажу іншій особі).

В даному разі, як вбачається з установлених судами обставин справи, придбаний позивачем у товариства з обмеженою відповідальністю «Рейдер-Трейд»товар був предметом подальшого продажу Товариством іншим суб'єктам господарювання та до моменту такого продажу вважався переданим на зберігання названому постачальникові.

Отже, в даному конкретному випадку виконання операцій з поставки товару позивачеві не вимагало фізичного руху товару, його фактичного переміщення від постачальників до покупця (позивача у справі).

Факт перевезення товару від товариства з обмеженою відповідальністю «Ланойл»до складу позивача підтверджується наявними у справі товарно-транспортними накладними.

Здійснення ж транзитних поставок від виробника до покупця, як вірно зазначили суди, не вимагає наявності виробничих потужностей та трудових ресурсів.

З урахуванням викладеного та за відсутності виявлених з боку позивача порушень установленого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»порядку визначення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити ДПІ її правонаступником -державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у Київському районі м. Донецька її правонаступником - державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби.

2. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012 у справі № 2а/0570/19990/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак М.О. Федоров

Суддя М.І. Костенко