Ухвала суду № 25123627, 12.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" квітня 2012 р. м. Київ К-38537/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

головуючого судді: Островича С.Е.,

суддів: Федорова М.О., Степашка О.І.

секретар судового засідання Хомініч С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року у справі за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року, позов задоволено у повному обсязі, а саме: визнано протиправним та скасувати рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.10.07 №0001764120/0 та рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про застосування штрафних (фінансових) санкцій від від 02.10.07 №0001774120/0 та від 14.12.2007 №0001774120/1.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведена перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»за період з 01.04.2006 року по 30.06.2007 року, про що складено акт № 799/41-20/31301827. Перевіркою встановлено, що у вказаний період позивач задекларував від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, яке виникло внаслідок здійснення операцій з продажу природного газу власного видобутку населенню за нерегульованим тарифом нижче ціни придбання. Також позивачем заявлено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного податкового періоду з урахуванням коригуючих розрахунків. Причиною отримання від'ємного значення є реалізація природного газу власного видобутку населенню за нерегульованим тарифом за цінами нижче ціни придбання.

На підставі акту перевірки 02.10.2007 року СДПІ винесла податкове повідомлення-рішення №0001774120/0, яким позивачу донараховано штрафні санкції в сумі 5 723 737,80 грн., яке було оскаржено, проте скарга була залишена без задоволення. 21.12.2007 року відповідач виніс податкове повідомлення-рішення №0001774120/1, яким позивачу донараховано штрафні санкції в сумі 5 723 737,80 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що використання суб'єктами господарювання у господарській діяльності регульованих цін не обмежується обов'язком визначати у господарських договорах саме ту ціну, яку уповноважений державний орган визначив як граничну; обов'язок суб'єкта господарювання зводиться до необхідності керуватися такими цінами, не перевищуючи їх максимально допустиму межу.

Загальне регулювання порядку визначення цін на продукцію визначено у Господарському Кодексі України та Законі України «Про ціни і ціноутворення».

Згідно з ч.1 ст.189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін (ч.3 ст.189 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.191 Господарського кодексу України державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін (ч.5 ст.191 Господарського кодексу України).

Згідно з ст.8 Закону України «Про ціни і ціноутворення»державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Згідно зі ст.9 цього Закону державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Таким чином, використання суб'єктами господарювання у господарській діяльності регульованих цін не обмежується обов'язком визначати у господарських договорах саме ту ціну, яку уповноважений державний орган визначив як граничну. В даному випадку обов'язок суб'єкта господарювання зводиться до необхідності керуватися такими цінами, не перевищуючи їх максимально допустиму межу.

Згідно зі ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок суб'єкта господарювання зводиться до необхідності лише керуватися цінами, встановленими уповноваженим органом як граничними, не перевищуючи їх максимально допустиму межу. Крім того, до позивача могла бути застосована адміністративно-господарська санкція не пізніше 11.04.2007 року та 26.06.2007 року, оскільки порядок проведення касових операцій був порушений позивачем 11.04.2006 року та 26.06.2006 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст.220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків -залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович(підписи)О.І. Степашко М.О. Федоров

Суддя С.Е. Острович