Ухвала суду № 25123543, 04.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2012 р. м. Київ К-3252/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя на постанову Господарського суду міста Севастополя від 04.12.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 року по справі № 20-3/379-4/405 за позовом Приватного підприємства «Салгір-Інвест»до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду міста Севастополя від 04.12.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 року, позовні вимоги Приватного підприємства «Салгір-Інвест»до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 19.07.2005 №0000132620/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 7171,50грн. в тому числі 4781,00грн. основного платежу та 2390,50грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 29.02.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 17.02.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду міста Севастополя від 04.12.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 року, прийняти нову якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обгрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон №168/97-ВР).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту перевірки №113/26-207/32097148 від 14.07.2005, складеного за результатами планової документальної перевірки Приватного підприємства «Салгір-Інвест»з питання дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «Каноб»та Приватним підприємством «Морт» за період 01.08.2003-30.09.2004, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.07.2005 №0000132620/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 7171,50грн. в тому числі 4781,00грн. основного платежу та 2390,50грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що за результатами перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.1, 7.2.4 п.7.2 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР. Висновок податкового органу ґрунтується на необґрунтованому включенню до податкового кредиту сум податку за податковими накладними, виданими Приватним підприємством «Каноб»та Приватним підприємством «Морт», установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість яких визнано недійсними в судовому порядку.

У пункті 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Згідно з частинами 2, 4 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатом проведення перевірки відповідачем не було встановлено факту відсутності господарських операцій позивача з постачальниками, а також в процесі судового розгляду даної справи, факт здійснення господарських операцій Приватного підприємства «Салгір-Інвест»з Приватним підприємством «Каноб»та Приватним підприємством «Морт» та факт сплати позивачем сум податку на додану вартість відповідачем не оспорюється.

Посилання податкового органу на судові рішення про визнання недійсними установчих документів контрагентів позивача є безпідставним, оскільки господарські операції було здійснено до прийняття зазначених рішень, на момент вчинення спірних господарських операцій та видачі податкових накладних Приватне підприємство «Каноб»та Приватне підприємство «Морт» були зареєстровані платниками ПДВ. При цьому, слід зазначити, що визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів платника податку і його свідоцтва як платника ПДВ, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення -без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Севастополя від 04.12.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.01.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ________Т.М.Шипуліна Судді: ________Л.І. Бившева ________А.М. Лосєв

Суддя Т.М. Шипуліна